- •Передмова
- •§ 1. Світогляд та його основне питання.
- •§ 2. Функції філософії
- •§ 3. «Клітинка» філософського знання
- •§ 4. Структура філософії
- •§ 5. Форми і методи філософії
- •§ 6. Значення філософії
- •§ 1. Генезис філософського знання
- •§ 2. Давня філософія
- •§ 3. Філософія Середньовіччя і Відродження
- •§ 4. Філософія Нового часу
- •§ 5. Німецька класична філософія
- •§ 6. Філософська думка в Росії
- •§ 7. Виникнення і розвиток філософії марксизму
- •§ 1. Становлення філософської думки України (XI—XVII ст.)
- •§ 2. Розвиток філософської думки в Україні від г. Сковороди до нашого часу
- •§ 3. Українська філософія в діаспорі
- •§ 1. Суттєві риси філософії XX століття, основні напрями її
- •§ 2. Саєнтистські напрями
- •§ 3. Антропологічні напрями
- •§ 4. Релігійно-філософські напрями
- •§ 5. Марксистська філософія XX ст.
- •§ 6. Філософський структуралізм
- •§ 7. Філософія постмодернізму
- •§ 8. Філософська герменевтика
- •§ 2. Буття людини
- •§ 3. Матерія
- •§ 4. Спосіб та форми існування матерії
- •§ 1. Поняття діалектики, історичні форми її
- •§ 2. Категоріальний характер філософського знання
- •§ 3. Зв'язки детермінації
- •§ 4. Альтернативні концепції діалектики
- •§ 5. Суперечність буття і пізнання
- •§ 7. Діалектика заперечення
- •§ 1. Філософія і соціальні науки
- •§ 2. Філософська концепція суспільства: можливі альтернативи
- •§ 4. Світ соціальних законів. Об'єктивна основа і межі свободи
- •§ 1. Людина як предмет філософії
- •§ 2. Антропосоціогенез. Єдність природного і суспільного в людині
- •§ 3. Духовність ! проблема сенсу життя
- •§ 4. Людина і людство
- •§ 1. Поняття діяльності і практики
- •§ 2. Структура практичної діяльності
- •§ 3. Види практики
- •§ 1. Свідомість як філософська категорія
- •§ 2. Генезис свідомості
- •§ 3. Структура свідомості
- •§ 4. Духовне життя і сучасність
- •§ 1. Предмет і структура пізнання
- •§ 2. Наукове пізнання та його методи
- •§ 1. Філософська концепція творчості
- •7 Франко і. Я. Із секретів поетичної творчості.— к., 1969.— с. 17.
- •§ 2. Види творчості
- •11 Бернал Дж. Наука в истории общества.— м.Р 1956.— с. 84.
- •§ 3. Творчість і особа. Психологічні особливості творчої особи
- •§ 1. Суспільне виробництво та його структура
- •§ 2. Роль соціальної революції в житті суспільства
- •§ 3. Суспільно-економічна формація та структура її
- •§ 1. Видова різноманітність людства
- •§ 2. Раси та етноси
- •§ 3. Соціально-історична різноманітність людства
- •§ 4. Національний характер як визначальна ознака нації
- •§ 1. Сутність суспільного прогресу та його критерії
- •§ 2. Історичні типи суспільного прогресу
- •§ 3. Історія як прогрес свободи
- •§ 1. Філософія і культура
- •§ 2. Суспільство і культура
- •§ 3. Культура і цивілізація
- •§ 1. Проблема свободи. Свобода і необхідність
- •§ 2. Проблема соціалізації людини. «Індивід», «особистість», «індивідуальність»
- •§ 1. Природа цінності
- •§ 2. Типологія ціннісних орієнтацій
- •§ 1. Соціальне передбачення. Ме.Оди і типи прогнозів
- •§ 2. Сутність і перспективи науково-технічного прогресу
- •§ 3. Глобальні проблеми сучасності
- •§ 1. Проблема буття і основні шляхи вирішення її...... І 86
- •§ 3. Матерія , . . ,................. І 97§ 4. Спосіб та форми існування матерії . І........ 199
- •§ 2. Антропосоціогенез. Єдність природного і суспільного
- •§ 4. Людина і людство................. 27 і
- •§ 2. Проблема соціалізації людини. «Індивід», «особистість»,
§ 1. Генезис філософського знання
Походження філософії залишається багато в чому загадковим: не маючи змоги вивести філософію з її емпіричних передумов, учені схиляються до думки, що у своєму походженні вона «звалилася з неба». Перейти від метафоричного пояснення виникнення філософії до логічного перешкоджає унікальність і складність цієї події, а, тим часом, від розв'язання цієї проблеми залежить істинність наших суджень про філософію як таку. Тому для сучасної науки питання про генезис філософії теоретично не менш актуальне, ніж питання про сутність її.
Історично філософія зароджується в результаті збігу декількох сприятливих умов і передумов; якщо такий збіг відсутній (як у цивілізації доколумбової Америки, у Месопотамії та Єгипті), можна говорити лише про можливість, а не про справжнє формування її. Які ж мотиви і обставини покликали філософію до життя?
Насамперед слід визначити психологічні передумови виникнення філософії. Вже стародавні мислителі замислювались над тим, що ж відбувається із свідомістю, коли вона із передфіло-софського стану трансформується у філософський, і відобразили якісну особливість цього переходу словом «здивування»: філософія, з цієї точки зору, виникає як продукт не розуміючої думки.
«Здивування,— писав Платон,— і є початком філософії» '. У такому ж дусі висловлювався й Арістотель: «В усі часи «здивування» спонукає людей філософствувати»2. «Здивування», про яке тут йдеться, є ширшим і глибшим, ніж його повсякденний смисл, воно означає докорінну переорієнтацію свідомості щодо ставлення її до реальності. Для свідомості, що дивується, звичайнГй зрозумілі речі раптом стають незвичайними й незрозумілими, з об'єктів простого споглядання вони перетворюються на теоретичну і морально-практичну проблему.
Здивування можна уподібнити відкриттю, яке робить для себе свідомість, обертаючись у колі звичних і загальноприйнятих поглядів: вона раптом з'ясовує, що всі ці освячені традицією погляди (релігійні вірування, міфологія, буденні уявлення) не мають обгрунтування, а тому є помилкою і пересудом.
Дивуючись, свідомість переживає стан, аналогічний пробудженню: вона дивиться на свої попередні породження наче збоку, піддає їх аналізові, оцінці, перевірці, отже, і вагається щодо них. Сумнів і є психологічним коренем будь-якої філосо-, фії. При цьому сумнів не слід розуміти як просте заперечення. За своєю функцією сумнів є двоїстим: він передбачає не лише недовіру до традиційних цінностей (функція заперечення), а й 'творення нових цінностей (функція ствердження), адже сумнів-означає роздвоєння, співіснування, зіставлення, протиставлення ;думок, а тому немислимий поза вільним критичним вибором : між ними. Таким чином, здивування через сумнів є відкритим у бік ще не пережитого розумового досвіду. Для такої свідомості істина вже не є даною в чуттєвому сприйнятті, але й не задана міфологічною легендою; істину слід знайти, адже вона існує як завдання для раціонально-критичного мислення.
Спосіб поведінки думки в момент виникнення філософії називають рефлексією, тобто зусиллям, з яким свідомість спрямовує погляд на себе, відбивається у собі. У рефлексії і закладено специфіку філософської раціональності. Взята як осмислена й методично застосовувана процедура рефлексія є самосвідомістю — найпродуктивнішою і заповідною характеристикою філософії. Самосвідомість рухає й управляє будь-яким філософсько-теоретичним висловлюванням. З неї ж філософія починається історично. Перший крок її — бачення то-щго, що речі не є такими, якими їх звикли сприймати, оцінювати, що наші знання про світ залежать від того, наскільки ми осяг-
1 Платон. Тезтет//Соч.: В 3 т.— М., 1970.—Т. 2,—С. 243.
2 Аристотель. Метафизика//Соч.; В 4 т.— М., 1976.-—Т, 1.— С. 69.
нули власну сутність. Не випадково майже всім першим філософам Сходу і Заходу приписується вимога, або повчальний вислів: «Пізнай самого себе», тобто не суди ні про що і не роби нічого поспіхом і необачно, а задумайся насамперед про те, хто ти сам, якою є твоя природа, на що ти здатен і до чого покликаний.
Крім психологічних, існують духовні витоки філософського знання. Серед них два основних—емпіричне знання і міфологія.
Відповідно до цього в науці конкурують дві моделі походження філософії: «гносеогенна», що виводить філософію з доісторичного пізнавального досвіду, і «міфогенна», яка виводить її з традиційної міфології. Обидві ці концепції грунтуються на переконливих припущеннях і доповнюють одна одну. Знання і міф передують філософії, але способи взаємодоповнення їх різні. Емпіричний досвід не перетворюється на філософію автоматично, їх неможливо пов'язати причинно-наслідковим відношенням: емпіричне знання — причина, філософія — наслідок.
Філософія, що зароджується, якщо й припускає переднауко-ве знання, то не інакше як через притаманний їй спосіб бачення, через «здивування», яке принципово невивідне з емпіричного досвіду. Вже у своєму зародженні філософія висуває і розробляє свої постулати окремо або навіть всупереч даним емпіричного досвіду, в усякому разі у відносній незалежності від нього. Більше того, сам перехід від емпіричного знання до науки здійснюється під впливом філософської рефлексії, що зароджується, оскільки саме вона сприяє перегляду традиційних основ емпіричного досвіду. Іншими словами, філософія сама перетворюється на фактор, що генерує перетворення передна-укового знання у наукове. Наприклад, нерозвиненість філософської самосвідомості на стародавньому Близькому Сході зумовила той факт, що систематичне природознавство існувало там як сакралізована дисципліна, або псевдонаука; водночас у Стародавній Греції первісна числова символіка переросла у дедуктивну математику, пройшовши через релігійно-філософську рефлексію піфагорійців. Отже, філософія народжується з емпіричного знання, не інакше як «дивуючись» йому, і тим самим вказує на його обмеженість і спонукає до удосконалення. Інші зв'язки між міфологією і філософією. З першого погляду міф. і філософія є принципово різними типами мислення: міф — це доісторична, колективно-несвідома форма світогляду, а філософія, навпаки, вже у своїх перших історичних проявах заявила про себе як про індивідуально-самосвідому любов до мудрості. І все ж філософія, що формувалася, при всій конфронтації з традиційною міфологією знаходиться з нею в одно-
22
му еволюційному ряду і є природним продовженням її. Перші філософські міркування про світ і людину, походження їх і кінцеві цілі нагадують варіації на міфологічні теми. Це природно, адже філософія зародилася на тому ж стовбурі людського , мислення, що й міфологія, а значить, генезисне взаємодопов-иення їх не лише можливе, а й неминуче. Арістотель, безкомпромісний критик міфології, так відзначав спорідненість її із філософією: той, хто полюбляє міфи, є у деякому смислі філософом. Заперечуючи міфологію, філософія все ж сприймає від неї досвід, з одного боку, гранично узагальненого осягнення .. світу, а з іншого — ціннісного ставлення до нього. Отже, лю-:" бов до мудрості не виникає миттєво, а виробляється поступово, ■ походження її — тривалий процес, в якому філософія починає-; ться раніше, ніж закінчується міфологія.
:': Генезисний зв'язок Міфа і Логоса здавався б неправдопо-: дібним, якби між ними не лежали перехідні ідейні утворення, відмінні як від міфології, так і від філософії, і водночас споріднені з ними. Такими є, наприклад, учення про походження богів у грецьких міфотворців Гесіода і Гомера й умоглядні фантазії індійських Упанішад. У цих перехідних формах зафіксовано світорозуміння, яке вже не є міфологічним, але ще й не є філософським. Це свого роду міфотворчість, яка філософствує, або, навпаки, міфічне філософствування, в якому традиційні рамки колективного міфотворення розімкнулися, але поки що не зімкнулися межі безперечного філософського судження. Філософії як такої тут ще немає, та заявка на неї є. Позитивні філософські результати цих перехідних теорій незначні, мислення в них поки що не перейшло від образу до поняття, від послідовності міфологічної оповіді до послідовності раціональних висновків. Проте в них уже міститься прабатьківський початок філософії. Без них народження філософської раціональності було б «непояснимою, навіть надприродною подією»3. Саме в них намічається те коло уявлень і світоглядних схем, з якого філософія, що переживала процес становлення, не робила спроби вийти: вона прагнула-, лише визначити межі цього кола. З цієї точки зору філософське починання Фалеса, якого називають батьком європейської філософії, виглядає не лише запереченням, а й продовженням розпочатої міфологією справи. Однак і духовні передумови не забезпечують походження філософії, якщо цю подію не супроводжують соціогенні причини.
(У еволюції філософії маємо справу не з «чистим» мисленням, а з конкретними історичними індивідами, які займаються
Согп\огй Р. М, Ргот Ке1і8іоп і0 РЬііозорЬу.-М. У., 1957.-
Р. 3. теоретичною діяльністю. Доісторична родоплемінна спільність не могла надати індивідові такої можливості (це було б збит-• ковим для суспільства). Теоретичне знання виявляється не раніше ніж розумова праця відокремлюється від фізичної. Зародження математики Арістотель слушно поставив у залежність від вільного часу для занять нею: «Математичні мистецтва були створені насамперед у Єгипті, адже там був наданий жерцям час для дозвілля»4. Філософія для свого самовизначення також потребувала дозвілля. Професіоналізація філософської діяльності розпочинається із руйнування соціально-економічної структури родового ладу і виникнення держави, яка надає індивідові мінімум господарської і громадянської свобод як необхідних умов для його духовного, в тому числі теоретичного, самовизначення. У різних регіонах цей процес відбувався по-різному. В Єгипті і Вавилоні філософія, не завершивши циклу свого становлення, зупинилася на стадії передфілософії. Цьому сприяли дві вирішальні обставини: по-перше, давньосхідна державність (деспотія) узурпувала владу над первісію-родовим соціумом, у результаті чого відбулася консервація як общинного устрою, так і нерозривно пов'язаних з ним традиційних міфологічних структур мислення; по-друге, монополія жерців на знання перешкоджала розвиткові позакультової думки, вираженням якої могла бути лише філософія. Становлення філософії, її предметне і методологічне самовизначення відбувалися лише в Індії, Китаї і Греції (у період, який визначається як «осьовий час» з епіцентром у середині І тисячоліття до н. є.).