7 Франко і. Я. Із секретів поетичної творчості.— к., 1969.— с. 17.

⁸ Бердяєв Н. А. Философия свободи: Смисл творчества.— М., 1989.— С. 291. читься неоднозначно. Так, словник В. І. Даля визначає поняття «творити» як «давати буття, створювати, виробляти, породжу­вати. Творити розумом, створювати науково або художньо».

У «Філософському словнику» творчість визначається як «про­дуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріали і духовні цінності суспільного значення». «Твор­чість — діяльність, яка породжує щось нове, якого раніше ніко­ли не було» ⁹. Академік В. С. Енгелмейєр розглядає творчість як одну із фаз життя, рух від старого до нового. Він наділяє творчими функціями живу природу. Його послідовник Блох по­ширює творчі функції і на сферу неживої природи. На думку Я- А. Пономарьова, «вираз «творчість природи» не позбавлений смислу. Творчість природи і творчість людини — лише різні сфе­ри творчості, поза всякими сумнівами вони мають загальне гене­тичне коріння... Слід визнати, що творчість властива і неживій природі, і живій до виникнення людини, і людині, і суспільству. Творчість — це необхідна умова розвитку матерії, утворення но­вих її форм, разом з виникненням яких змінюються й самі фор­ми творчості. Творчість людини — лише одна з таких форм» ¹⁰.

З цього далеко не повного переліку визначень творчості чіт­ко окреслюються два підходи до проблеми. В основу першого підходу покладено діяльність, яка спрямована на створення ду­ховних і матеріальних цінностей. Людська діяльність, актив­ність, пізнання, психіка тощо — все це внутрішня основа твор­чості. Суб'єктом творчості тут є людина, суспільство. Суттєвою характеристикою даного підходу є така ознака, як новизна про­дуктів творчості. Проте цієї ознаки ще недостатньо, бо не мож­на зводити творчість до діяльності, яка дає щось нове. Адже людська діяльність досить багатогранна: продуктивна, репро­дуктивна (орієнтована на відтворення того, що вже є), псевдо-діяльність. Отже, творчість не є синонімом діяльності і но­визни.

Що ж до другого підходу, то тут природа творчості тлума­читься розширено, жива і нежива природа наділяються творчи­ми потенціями. Фактично творчість ототожнюється з об'єктив­ним розвитком природи.

Творчість бере витоки не лише в праці, але і в цілепоклада-ючій здатності свідомості, адже зміни і навіть виникнення но­вого можливі і внаслідок стихійних природних явищ або життє-забезпечуючих дій тварин. Згадаємо сталактитові печери, бобро-

⁹ Философская знциклопедия: В 5 т.— М.; Л., 1970.— Т. 5.— С. 185.

¹⁰ Пономарвв Я- А. Развитие проблем научного творчества в советской психологии // Проблеми научного творчества в современной психологии.— М., 1971.—С. 116.

338

ві плотини і гігантські термітники. Однак ані тварини, ані при­рода не творять, хоч і є носіями змін. Наявність цілепокладання є суттєвою рисою творчості людини. Творчість — це властива лише людині здатність створювати нові цінності, які є засобом самовираження людини і можливі лише за умови цілепокладаю-чої активності свідомості та запитів суспільно-історичної прак­тики. Індикаторами творчості є щонайменше такі ознаки як: а) свідоме цілепокладання; б) створення принципово нового продукту; в) орієнтація на досягнення соціально вагомих ре­зультатів. Отже, творчість — це цілеспрямована діяльність, яка створює в контексті даної культури принципово нові і со­ціально значущі матеріальні та духовно-моральні цінності. Саме через творчість здійснюється самореалізація людини.