§ 1. Світогляд та його основне питання.

У перекладі з давньогрецької слово «філософія» означає «любов до мудрості». Такий переклад, звичайно ж, не висвітлює сучасного змісту цього слова, але є в ньому і зерно істини. Лю­дину, яка добре знає свою справу, ми називаємо «обізнаний фахівець». Епітет «мудрий» не пасує до цього прикладу. Вій вживається тоді, коли треба охарактеризувати ставлення люди­ни до життя взагалі. Це ставлення виявляється у вчинках, а об­ґрунтовується загальним поглядом на місце людини у світі, її світоглядом. Філософію пов'язують саме із світоглядом, часто називають його основою. Щоб така характеристика філософії ^ стала зрозумілою, потрібно розібратися в тому, яке місце у системі людських знань та поглядів на життя посідає світогляд, а яке — філософія.

Сукупність знань, необхідних для розумного керівництва ді­яльністю суспільства і людини, можна уявити у вигляді пірамі­ди, яку поділено на кілька рівнів таким чином, що кожен вищий її рівень обґрунтовує успішне використання знань нижчого рівня.

Знання технологічного рівня .дають змогу безпосередньо керувати діяльністю, відповідаючи на запитання «як?»: як різати метал, як лікувати хворого, як провести урок?

Для того щоб виробити «рецепти» технологічного рівня, тре­ба знати, що являє собою той предмет, та царина реальності, з якою ми маємо справу. Це рівень емпіричного опису явищ дійсності'.

Технологічні рекомендації та емпіричні описи завжди мають обмежену ділянку використання. Зрозуміло, що виникає праг­нення з'ясувати чому, відповідно до яких закономірностей і яким саме чином влаштовані певні явища, як щодо них треба діяти? Тут знання переходять на теоретичний рівень.

Уявімо тепер суспільство або людину, які достатньою мірою володіють технологічним, емпіричним і теоретичним знаннями, тобто всіма засобами, необхідними для здійснення сучасного науково-технічного прогресу та особистої участі в ньому. Такі знання зрештою не гарантують розумного життя. Сучасна наука і техніка можуть сприяти розквіту життя, а можуть занапастити його в нуклеарній або екологічній катастрофі. Все залежить від того, задля чого використовуються ці могутні засоби? Яким є наш ідеал? Що надає сенсу нашій діяльності, як ми уявляємо собі покликання та призначення людини і місце її в цьому світі? Відповідь на ці запитання дає методологічний рівень знань.

Світогляд, отже, це не просто знання про навколишній світ або про людину в ньому, це певна система поглядів на місце і роль людини у світі. Саме ця проблема є наріжним каменем будь-якого світогляду і як така являє собою основне питан­ня світогляду: Людина — Світ.

У світогляді віддзеркалюється суттєве (те, що є у взаєминах людини і світу) з точки зору того, що стверджують певні ідеа­лі? необхідного (того, що має бути відповідним до життєвої пози­ції носія світогляду). Тому світогляд дає, образно кажучи, не Тільки уявлення про Храм, ідеал, до якого ми наближаємося, а й Про стратегію цього руху, принцип шляху до обраного Храму.

Світогляд у будь-якій своїй формі (стихійній, більш чи менш усвідомленій, науково обгрунтованій, релігійній тощо) існує в будь-якому суспільстві і в будь-якої людини. Однак найчастіше МИ користуємося визнаними світоглядними настановами, ледве * усвідомлюючи це, так само як ми не думаємо про роботу серця, доки воно не захворіє. Людина, яка не звикла розмірковувати Про принципи та ідеали, вважає, що всі люди, у всіх епохах, у всіх культурах прагнуть приблизно до одного — до звичного, зрозумілого для неї та найближчого її оточення. Тим часом це далеко не так. У різні історичні епохи представники різних соціальних груп і окремі особистості явно неоднозначно відпо­відають на основне питання світогляду.

Наприклад, в індустріальному суспільстві, яке складається у XVII ст. в Західній Європі, утвердилася думка, що призна­чення людини — в активній діяльності, в пізнанні та перетво­ренні світу відповідно до зростання людських потреб («Знан­ня — це сила!»). '

У добу Середньовіччя сенс життя вбачали в служінні Бо­гові, в поведінці, яка дає змогу потрапити в Царство небесне. Давні греки вбачали свій ідеал у мірі, що упорядковує земний світ, а в Давній Індії сенсом життя вважали повну владу над усіма бажаннями, згасання всіх потреб і перехід у стан нірвани, в якому людина зливається з Всесвітнім Духом, випростовується з ланцюга перероджень.

Кризи світогляду відбуваються не тільки в суспільному, а й в особистому житті: віруючий раптом візьме під сумнів віру в Бога, атеїст візьме під сумнів заперечення Бога. Інакше кажу­чи, коли стикаються різні світогляди або відбувається зміна світоглядів (уявлень про Храм і Шлях), виникає потреба осмисли­ти ситуацію, звернутися до рефлексії, зробити порівняльний аналіз різноманітних світоглядів і здійснити вірний вибір сві­тогляду.

Саме за таких ситуацій і виникає потреба у філософії як рефлексії світогляду. Ставлення людини" до світу — це безпосередній предмет філософських роздумів.