§ 2. Категоріальний характер філософського знання

Принципи діалектики конкретизуються і функціонально вті­люються у категоріях філософії. Що ж таке категорії? Кожна наукова дисципліна має поняття — через них і у них вона здійс­нює пізнання. їхня цілісність утворює науковий апарат певної наукової дисципліни, систему знань, у якій знаходять відобра­ження істотні сторони об'єктів, що пізнаються.

Має свої поняття і філософія. Поняття спеціальної науки і філософії різняться за обсягом (ступенем загальності, або екс­тенсивності). Спеціально-наукове знання має спеціальну кінце­ву сферу дослідження, і тому його поняття кінцеві, зберігають свою значущість тільки всередині цієї обмеженої сфери (наслід-ковість та змінність у біології; товар і вартість у політекономії та ін.). Філософський об'єкт не замкнений ніякими визначеними межами; він перевершує будь-які наперед задані межі і як та­кий не має меж. Об'єкт філософії є безкінечним і може бути визначений як дійсність у цілому, в єдності множинності різних її сторін та опосередкувань. Тоді і поняття, в яких може бути виражений об'єкт філософії, повинні бути безкінечними, тобто осягати ознаки і властивості, притаманні всім без винятку пред­метам і процесам. Ці безкінечні поняття і є поняттями філосо­фії, через які здійснюється філософське ставлення до дійсності; вони мають назву категорій (від грецьк. каіе^огіа — висловлю­вання, твердження). Цілісна сукупність категорій утворює ідей­ний склад філософії, систему філософського знання. Якщо ска­зати, що категорії є мовою філософії, то розмова цією мовою є саме філософствування, філософське мислення. Попередньо ка­тегорії можуть бути визначені як гранично широкі філософські поняття, які виражають універсальні характеристики та відно­шення, притаманні всім без винятку явищам матеріального і ду­ховного світу.

Сутність категорій може бути описана у двох вимірах: в іс­торичному становленні їх та у логіко-світоглядних функціях. Категорії не надані філософії в готовому вигляді, вони виника­ють і розвиваються разом з нею. їх розвиненість — одна з ознак

210

зрілості філософії. Історичний розвиток категорій означає на­самперед зміну і збагачення змісту кожної категорії, наповнен­ня її новим змістом. Однак філософське мислення існує не лише як проста сукупність категорій, а й як органічний взаємозв'язок їх. Саме цей взаємозв'язок формує, зумовлює та обмежує зміст кожної категорії окремо. Можна сказати, що розвиток катего­рій означає розвиток зв'язку їх між собою. У свою чергу самий зв'язок категорій має під собою певну основу. Вона залежить від історично визначеного способу розгляду, методу мислення, який визначає функціональне місце кожної категорії в системі філософського знання, задає їй межі і можливості, зумовлює напрям і перспективи розвитку її.

Спосіб мислення є логікою, тобто формою знання, в якій саме мислення усвідомлюється і розглядається як об'єкт. У пі­знанні категорії виконують вимоги логіки і здійснюють її цілі й задуми. Яка логіка, таке і життя категорій у системі знання. Як правило, мислителі, які відкривали нову логіку, були водно­час творцями і систематиками категорій.

В античності системний перелік категорій склав Арістотель. Він виділив десять категорій: сутність, кількість, якість, відно­шення, місце, час, положення, стан, дія, страждання. Проте це лише перелік, каталог категорій, механічна сукупність, у якій категорії не підпорядковані ніякому висхідному переконанню або закону, не пов'язані ні одна з одною, ні із загальнофілософ-ськими настановами самого Арістотеля. Ключові для нього ка­тегорії — «матерія», «форма», «причина», «ціль» не увійшли до цього списку. Таке ставлення до категорій було зумовлене істо­рично першою логікою, яку створив Арістотель. Це — формаль­на логіка; вона сприймає схожість і відмінність предметів за їх зовнішньою, формально-кількісною ознакою і байдужа до якіс­но-змістовних особливостей їх. Формальна логіка принципово виключає ідею руху і розвитку і бере свій об'єкт як дискретний феномен, як такий, що перебуває у стані спокою, як випадково-безладну суму ознак. Такою сумою ознак і став арістотелівсь-кий реєстр категорій.

У філософії Нового часу ґрунтовну систему категорій навів Іммануїл Кант. Ось їхній склад: кількість (єдність, множина, цілісність), якість (реальність, заперечення, обмеження), відно­шення (субстанція, причина, взаємодія), модальність (можли­вість, дійсність, необхідність). Вона повніша від арістотелівсь-кої і структурно організована за тріадичним законом: кожна третя категорія є результатом взаємодії (синтезу) перших двох. У цьому достоїнство і перевага кантівської системи категорій, але вона мала і серйозні недоліки: по-перше, вона є статичною, по-друге, виключає джерело виникнення і розвитку знання, зо-крема джерело розвитку самих категорій, і, по-третє, категорії Канта — це апріорні поняття людського розсуду, тобто дослідні здатності свідомості, які існують до початку будь-якого пізнан­ня. Отже, категорії Канта лише підібрані і формально упоряд­ковані, але не виведені з якоїсь спільної основи. Таке розуміння категорій диктувалося новим розумінням мислення, новою, по­рівняно з арістотелівською, логікою. Кант назвав свою логіку трансцендентальною (лат. ігапзсепсіо — переходити через). Це логіка незалежного від досвіду мислення. її висхідне переко­нання таке: людина не набуває у досвіді логічних форм, ще до будь-якого досвіду вона має їх у готовому вигляді як природже­ні (а не набуті) структури пізнавальних здібностей. Звідси і перша вимога логіки: не мислення (категорії) має бути виведе­ним із зовнішньої дійсності, а, навпаки, зовнішня дійсність по­винна бути упорядкована за таблицею кантовських категорій (свою систему категорій Кант назвав таблицею).

Іншу, динамічну, систему категорій навів Гегель, який впер­ше ввів у розуміння категорій ідею становлення. Категорії у Ге-геля вже не таблиця, яка спочиває, а живе ціле, яке розвиває­ться. Вони пов'язані єдністю походження і розвитку: кожна з категорій випливає з усього попереднього руху як його необ­хідний результат. Гегель виявив логічну основу, рушійну при­чину у розвитку категорій. Цей розвиток здійснюється силою внутрішніх суперечностей, які приховані у природі самого по­няття, так що мислення в цілому постає як постійне виникнення і вирішення суперечностей. Розуміння категорій та їхнього роз­витку у Гегеля є містифікованим: категорії являють собою не засіб і знаряддя людського пізнання, а насамперед сходинки абсолютного духу. Таке тлумачення категорій диктувалося но­вим способом розуміння, а також створеною Гегелем, діалекти-ко-ідеалістичною логікою. Це логіка свідомості, яка втратила зв'язок з реальним своїм носієм — людиною, логіка мислення, яке розвивається із самого себе.

Діалектико-матеріалістична філософія розуміє мислення як одну з людських здібностей. Відповідно змінюється зміст і при­значення філософських категорій; вони визначаються як загаль­ні нормативи пізнавально-світоглядного ставлення людини до дійсності, в тому числі свого власного буття. За своїм джере­лом категорії — це відображення суспільно розвиненого люди­ною реального предметного світу. Поняття відображення зво­дить категорії до справжньої основи їх: категорії — не додослід-ні пізнавальні настанови (Кант) і не самостійні творчі сутності (Гегель), а результат реально-практичної взаємодії реальних предметів: людини і світу, в якому вона живе. Оскільки кате­горії є відображенням об'єктивного в суб'єктивному, то вони

212

мають відношення і до об'єкта, і до суб'єкта, тобто є об'єктив­ними за змістом і суб'єктивними за формою. їхня суб'єктивність означає, що вони є ідеальними формоутвореннями свідомості, притаманні тільки людині і мають смисл і практичну виправда­ність лише у колі людського існування. Проте суб'єктивність категорій не означає їхню довільність, а отже, випадковість. Як форми свідомості категорії універсальні і необхідні, отже, обов'язкові і примусові для мислення кожного окремого інди­віда. Загальність і необхідність їх коріняться у соціокультурній генезі: вони виникають не як продукт примхливого міркування ■окремого суб'єкта, а в системі філософської культури, в певно­му інтелектуальному середовищі. Об'єктивність їх грунтується на колективному людському досвіді, тим самим гарантується предметний зміст їх.

Категорії виконують у пізнавальному процесі методологічну функцію: вони задають пізнанню початкові умови і перспекти­ву, розширюють його межі, вносять у нього дух критичної раціо­нальності й альтернативної новизни, звільняють від застарілих догм. Категорії утворюють критерії осмислення і розуміння ре­альності, організують і коректують рух думки і часто передба­чають (прогнозують) результати науково-теоретичного пошуку. Як підсумок суспільно-практичного і пізнавального досвіду ка­тегорії виконують у дослідженні роль базових гносеологічних структур і програмних завдань і тому в наукових відкриттях, у практичній реалізації знань вони неминуче звертаються до дійсності, злободенних інтересів, потреб людей. У цьому про­являється предметна активність філософських категорій, отже, підтверджується науково-теоретичне положення про те, що всі моменти пізнання йдуть від суб'єкта до об'єкта.

Однак цим функції категорій не обмежуються. Оскільки для категоріального знання є характерною гранична широта, то сто­совно дійсності воно зберігає значущість певної нормативної ви­моги. Категорії виявляються не тільки універсальними формами знання, а й нормами оцінок, які не зводяться до суто пізнаваль­ного ставлення до навколишнього світу. Оціночний стан свідо­мості долає традиційні межі гносеології. Піддати предмет оцін­ці означає виділити його духовно-практичну цінність і таким чином виразити своє ставлення до нього. І оскільки філософські категорії сприяють цьому, вони виконують світоглядну функцію.

Отже, категорії можуть бути визначені як гранично широкі форми ідеального відображення об'єктивного світу, які служать висхідними принципами пізнання і духовно-практичного пере­творення дійсності.

Завершеної і загальновизнаної системи категорій не існує, хоча висхідні точки побудови такої системи є. Це, насамперед, принцип відображення, який утверджує досвідне походження філософських понять; принцип єдності діалектики, логіки і тео­рії пізнання, згідно з яким категорії діалектики є водночас і універсальними формами буття, і універсальними формами пі­знання; принцип відповідності історичного і логічного, який ви­магає розглядати логічну послідовність категорій відповідно до їх історичного виникнення і розвитку. Немає досі загально­прийнятої класифікації категорій, хоча основа для такої класи­фікації є — це фундаментальні принципи діалектики — принципи універсального зв'язку і розвитку. Категорії, що відображають усталений план буття і свідомості, умовно можна назвати зв'яз­ками структури, і, навпаки, категорії, що відображають мінли­вий план буття і свідомості,— зв'язками детермінації.