§ 1. Суттєві риси філософії XX століття, основні напрями її

Зовсім мало часу відділяє людство від третього тисячоліт­тя, від XXI ст. XX ст.— це епоха небувалої напруги, надій, за­грози самому існуванню людства. З точки зору соціально-еко­номічного, політичного та юридичного розвитку для XX ст. ха­рактерні багатоаспектні суперечності. З одного боку, людство пережило дві винищувальні світові війни, причому фіналом Останньої були атомні бомбардування Хіросіми та Нагасакі, з іншого, породило могутні демократичні та національно-ви­звольні рухи.

Як же виглядає на цьому фоні своєрідність передумов і проблематика філософії у XX ст.? |По-перше, науково-техніч­ний прогрес завдяки фундаментальним науковим відкриттям докорінно змінив картину світу, починаючи з атомної та еуб-атомної фізики й закінчуючи новими уявленнями про похо­дження (принаймні доступного нам) космосу. По-друге, тиск науково-технічної технології виробництва на природу, загроза екологічної, демографічної та інших катастроф, не кажучи вже про суворе попередження катастрофи в Чорнобилі, дали, неза­лежно від соціальних та духовних чинників, імпульси для філо­софських висновків про хиткість самих основ існування всього живого на Землі, зокрема життя людини.

Як засвідчують реалії суспільного розвитку, філософські, релігійні, морально-етичні погляди аж ніяк не слід зводити ви­ключно до економічних або політичних вмотивувань. Якби спра­ви виглядали саме так, то тоді зовсім незрозумілим був би феномен загальнолюдських цінностей: чому люди з різними економічними та політичними орієнтаціями додержуються одних

128

і тих самих моральних норм, форм релігійної свідомості, філо­софсько-світоглядних орієнтацій? Звичайно, що ті нові процеси, проблеми, які виникали у сфері свідомості та їхньому філософ­ському осмисленні в XX ст., багато в чому деформувалися, змі­нювалися саме завдяки економічним, політичним інтересам та процесам, але є в них і те, що має самостійний статус. Ось чому спрощення в інтерпретаціях історії, що випливають з «плінтусної методології», яка так заклопотана «базисною» пло­щиною, економічним виміром,—під нього підводить усе: полі­тику і право, релігію й мораль, художньо-естетичне осягнення світу та філософію, утворюючи з цих галузей знань незмінну ієрархію, найвищі духовні поверхи якої виглядають як проста тінь економіки,— такі спрощення (а вони панували у нас май­же всі 70 років попередньої історії) недопустимі. Звичайно, в історії серед її чинників діють і економічні, і політичні інте­реси, але при цьому треба бачити їх у всьому розмаїтті взаємо­впливів і зв'язків, враховувати не тільки пряму, а й зворотну («обернену») детермінацію одних чинників іншими.

Це підтверджують факти, які раніше догматично ігнорува­лися. Так, близький до позитивізму вчений і філософ Б. Рас-сел (1872—1970) після другої світової війни був спочатку при­хильником «холодної війни» проти СРСР, а потім змінив свою політичну орієнтацію і став керувати «Комітетом ста», який бо­ровся за ядерне роззброєння. При цьому в його філософських поглядах, теоріях принципових змін не сталося, але деякі «принципові» догматики робили спроби віднайти їх. Зі згада­них догматичних позицій неможливо зрозуміти і такий факт: з одного боку, терпимість, а інколи навіть-симпатії до фашиз­му німецького екзистенціаліста М. Хайдеггера, а з іншого — французькі екзистенціалісти Ж.-П. Сартр і А. Камю вели з фа­шизмом боротьбу.

Послідовне переосмислення значущості загальнолюдського змісту шкіл та напрямів західної філософії XX ст. (це стосує­ться і попередніх століть та тисячоліть), усвідомлення великої питомої ваги ряду принципових для неї проблем (зокрема: що таке людина? відчуження її? чи існують наукові шляхи ста­новлення особистості, а якщо існують, то які вони? що таке наука, людський розум? яке місце посідають вони в житті лю­дини, людства? Хто ким «володіє»,— людина розумом, наукою і технікою, чи, навпаки, техніка, технічний, науково-технічний розум «поневолили» людину і людство, правлячи ними?) не могло не змінити наші парадигми у ставленні до зарубіжної філософії XX ст., яка довгий час у філософській літературі на­шої країни інтерпретувалась лише як буржуазна.

Ніколи раніше людство не ставило перед собою філософ-ську проблему: яким чином, в ім'я чого необхідно врятувати людство? По-новому, саме у зв'язку з неповторними рисами науково-технічної революції XX ст., звучить філософська диле­ма: або рятування людства від техніки засобами самої ж тех­ніки, нової науково-технічної стратегії, або повернення знач­ною мірою до патріархальних форм взаємодії з природою.

У цьому зв'язку, характеризуючи погляди М. Хайдеггера, П. С. Гуревич цілком слушно писав: «Саме Хайдеггер показав, що техніка не просто конструює «технічний світ». ...Ні, вона підкоряє своєму диктату мало не весь простір буття. Притаман­на їй логіка проникає в соціальний та людський вимір історії, її інструментальний розум вражає всю свідомість епохи» '.

Філософські питання, які висунуло перед людством XX ст.,— це своєрідні філософські антиномії або ряд антиномій, котрі пронизують усі виміри філософії як форми свідомості — філо­софську антропологію, аксіологію, гносеологію, праксеологію та ін.

У філософській антропології це дилема: чи людина — центр, альфа й омега вершини буття, чи розуміння людини пролягає через осягнення її як мешканця «околиці» світу? Так, на дум­ку Л. В. Баженова, «при всьому маргінальному положенні лю­дини у Всесвіті дуже багато про що говорить той факт, що людина, посідаючи місце на околиці, здатна міркувати про Все­світ в цілому, здатна зрозуміти його закони, здатна настільки високо підіймати людську гідність...» ².

ПЦодо співвідношення традицій та новаторства у філософ­ській літературі XX ст. слід підкреслити певну відносність цих понять. Є традиції античності (Сократ, Зенон, Платон і Демо-кріт, Арістотель), і вони вплетені в обговорення проблем онто­логії, гносеології та філософської логіки шкіл і напрямів XX ст. Є традиції Августина та Ф. Аквінського, і вони вплетені в аргументацію нертомізму, персоналізму XX ст. Є традиції ні­мецької класичної філософії (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фейєрбах), і їх не обминають майже всі напрями філософії XX ст. Проте такі новатори у філософії XX ст., як Л. Вітген-штейн, П. Рассел, М. Хайдеггер, Ж.-П. Сартр та інші, які ста­ли класиками філософії XX ст., виступають не тільки об'єктом критичного аналізу, їхні погляди, при певній модифікації, ви­користовуються в сучасних філософських школах. Досить пси-; слатися на філософський постмодернізм Ж. Дерріда та Ж- Ли-*

¹ Гуревич П. С. Закономерности и социальнне перспективи научно-те^« нического процесса//Новая технологическая война на Западе.— М., 1986.-і-* С. 8. "|

² Философское сознание: драматизм обновлення.— М., 1991.— С, 320.

130 ' .'

отара у Франції, який активно у своїх наукових розвідках спи­рається на ідеї вищезгаданих філософів, особливо Л. Вітген-штейна.

Найважливішими принципами аналізу філософських напря­мів XX ст. є, по-перше, точне визначення головних філософсь­ких та позафілософських (наукових чи суспільних тощо) чинни­ків породження й розвитку тієї чи іншої школи; по-друге, науковість і об'єктивність; по-третє, принцип історизму, який вимагає зіставлення основних ідей філософського напряму чи школи з контекстом попереднього і сьогоденного культурно-історичного життя суспільства.

Суттєвими рисами філософії XX ст. є, по-перше, спеціаліза­ція її шкіл і напрямів на вирішення різних проблем науки і людини; по-друге, зосередження зусиль на пошуках свого чита­ча, «споживача» серед різних груп населення; по-третє, взаємо­зв'язок таких діалектично пов'язаних тенденцій, як плюра­лізм (у значенні свободи філософського дослідження, розши­рення «ділянок» якісно різних філософських проблем) і монізм (як вибір певного, одного, онтологічного, гносеоло­гічного та іншого першоначала), як вираз тенденції пошуку філософського синтезу вчень різних шкіл.

Основними школами і напрямами у філософії XX ст. є пози­тивістський, антропологічний, релігійно-філософський, марксист­ський, неопозитивістський і постпозитивістський, герменевтичний та ін. Які основні ідеї репрезентовані в цих напрямах, в чому позначився їхній вплив на соціокультурне буття, світорозуміння і духовність людини XX ст., якою мірою вони підносять мента­літет людства на новий щабель і в чому їх невдачі? Ці питання будуть знаходитися в центрі нашої уваги.