- •Передмова
- •§ 1. Світогляд та його основне питання.
- •§ 2. Функції філософії
- •§ 3. «Клітинка» філософського знання
- •§ 4. Структура філософії
- •§ 5. Форми і методи філософії
- •§ 6. Значення філософії
- •§ 1. Генезис філософського знання
- •§ 2. Давня філософія
- •§ 3. Філософія Середньовіччя і Відродження
- •§ 4. Філософія Нового часу
- •§ 5. Німецька класична філософія
- •§ 6. Філософська думка в Росії
- •§ 7. Виникнення і розвиток філософії марксизму
- •§ 1. Становлення філософської думки України (XI—XVII ст.)
- •§ 2. Розвиток філософської думки в Україні від г. Сковороди до нашого часу
- •§ 3. Українська філософія в діаспорі
- •§ 1. Суттєві риси філософії XX століття, основні напрями її
- •§ 2. Саєнтистські напрями
- •§ 3. Антропологічні напрями
- •§ 4. Релігійно-філософські напрями
- •§ 5. Марксистська філософія XX ст.
- •§ 6. Філософський структуралізм
- •§ 7. Філософія постмодернізму
- •§ 8. Філософська герменевтика
- •§ 2. Буття людини
- •§ 3. Матерія
- •§ 4. Спосіб та форми існування матерії
- •§ 1. Поняття діалектики, історичні форми її
- •§ 2. Категоріальний характер філософського знання
- •§ 3. Зв'язки детермінації
- •§ 4. Альтернативні концепції діалектики
- •§ 5. Суперечність буття і пізнання
- •§ 7. Діалектика заперечення
- •§ 1. Філософія і соціальні науки
- •§ 2. Філософська концепція суспільства: можливі альтернативи
- •§ 4. Світ соціальних законів. Об'єктивна основа і межі свободи
- •§ 1. Людина як предмет філософії
- •§ 2. Антропосоціогенез. Єдність природного і суспільного в людині
- •§ 3. Духовність ! проблема сенсу життя
- •§ 4. Людина і людство
- •§ 1. Поняття діяльності і практики
- •§ 2. Структура практичної діяльності
- •§ 3. Види практики
- •§ 1. Свідомість як філософська категорія
- •§ 2. Генезис свідомості
- •§ 3. Структура свідомості
- •§ 4. Духовне життя і сучасність
- •§ 1. Предмет і структура пізнання
- •§ 2. Наукове пізнання та його методи
- •§ 1. Філософська концепція творчості
- •7 Франко і. Я. Із секретів поетичної творчості.— к., 1969.— с. 17.
- •§ 2. Види творчості
- •11 Бернал Дж. Наука в истории общества.— м.Р 1956.— с. 84.
- •§ 3. Творчість і особа. Психологічні особливості творчої особи
- •§ 1. Суспільне виробництво та його структура
- •§ 2. Роль соціальної революції в житті суспільства
- •§ 3. Суспільно-економічна формація та структура її
- •§ 1. Видова різноманітність людства
- •§ 2. Раси та етноси
- •§ 3. Соціально-історична різноманітність людства
- •§ 4. Національний характер як визначальна ознака нації
- •§ 1. Сутність суспільного прогресу та його критерії
- •§ 2. Історичні типи суспільного прогресу
- •§ 3. Історія як прогрес свободи
- •§ 1. Філософія і культура
- •§ 2. Суспільство і культура
- •§ 3. Культура і цивілізація
- •§ 1. Проблема свободи. Свобода і необхідність
- •§ 2. Проблема соціалізації людини. «Індивід», «особистість», «індивідуальність»
- •§ 1. Природа цінності
- •§ 2. Типологія ціннісних орієнтацій
- •§ 1. Соціальне передбачення. Ме.Оди і типи прогнозів
- •§ 2. Сутність і перспективи науково-технічного прогресу
- •§ 3. Глобальні проблеми сучасності
- •§ 1. Проблема буття і основні шляхи вирішення її...... І 86
- •§ 3. Матерія , . . ,................. І 97§ 4. Спосіб та форми існування матерії . І........ 199
- •§ 2. Антропосоціогенез. Єдність природного і суспільного
- •§ 4. Людина і людство................. 27 і
- •§ 2. Проблема соціалізації людини. «Індивід», «особистість»,
§ 3. Культура і цивілізація
Сучасна філософія визначає цивілізацію як такий ступінь •суспільного розвитку, на якому поділ праці і обмін, товарне виробництво досягають повного розквіту і здійснюють переворот у суспільстві. До сучасного поняття цивілізації залучається технічний (точніше — технологічний) компонент як наслідок детермінуючого впливу техніки на розвиток сучасного суспільства. У зв'язку з цим виникає питання про співвідношення категорій «цивілізація» і «технологічна культура».
Технологія — це як би матеріально-практична сторона реалізації взаємодії суспільства (людини) і природи, тоді як культура є духовно-практичною стороною взаємодії. На сучасному етапі розвитку суспільства ці дві сторони взаемопроникають одна в одну і у реальному історичному процесі має місце інтегративний феномен — технологічна культура.
Ще на початку XX ст. російський філософ М. Бердяєв писав: «...Ми стоїмо перед основним парадоксом: без техніки неможлива культура, з нею пов'язане саме виникнення культури
7 Коул М., Скрибнер С. Культура и мншление.— М., 1977.— С. 54.
408
і остаточна перемога техніки в культурі, вступ до технічної епохи тягне культуру до загибелі... Повернення до природи є великий мотив в історії культури, в ньому відчувається страх загибелі культури від влади техніки, загибелі цілісної людської природи» 8.
Цивілізація як соціальна організація життя і культури забезпечує їм існування і прогресивний розвиток. З цивілізації починається історія суспільства. У цьому смислі цивілізація постає як спосіб буття культури, хоч при цьому допускається, що виникнення цивілізації вимагало певного рівня культури, проте згодом культура стає залежною від рівня розвитку цивілізації.
У широкому значенні слова культура, як і цивілізація, виражає людський прогрес в цілому, все те, що досягнуто на відміну від тварин, все те, що додала людина до природи, природних сил й утворень. З цієї точки зору культуру і цивілізацію можна розглядати як два пласти людського прогресу.
В одному напрямі прогрес розвивається в процесі підвищення рівня виробництва і споживання (обміну речовин з природою), в іншому — в процесі розвитку сутнісних сил людини. У цьому випадку розвиток, підкорений специфічним людським устремлінням, цілям і являє собою самоціль людської діяльності.
Відомі два типи ставлення людини до людини — як до засобу досягнення мети і як до самоцінності. Потреба людини є людською потребою тією мірою, якою інша людина в такій якості стала для неї потребою. Саме у цьому критерій розмежування цивілізації і культури. В ідеалі взаємовідносини культури і цивілізації мисляться як гармонія. Цивілізація — не самоціль, а необхідний базис культурного прогресу: якщо цивілізація виходить з-під контролю культури, вона деградує.
Різні суспільства і суспільні умови оцінюються з точки зору того, наскільки вони відповідають сутності людини, людським сутнісним силам. За рахунок останніх і всупереч їхньому саморозвитку в сучасному суспільстві розвивається індустріальна цивілізація.
Під впливом науково-технічного прогресу змінюється місце культури в сучасній цивілізації, характер їхніх взаємин. Створюється новий тип культури, який характерний насамперед інтегративними моментами між технікою і так званим духовним життям суспільства. З одного боку, виникає наукове управління культурою (цілеспрямована дія щодо індустрії культури,
С. 149.
Бердяєв Н. А. Человек и машина//Вопр. философии.— 1989.— № 2.—
інтенсифікації творчої діяльності й оптимізації її), з другого — активізується роль науки як однієї з форм культури, спрямованої на формування такої моделі суспільства, яка могла б подолати історичну обумовленість розвитку суспільства.
На своєрідне протиріччя сучасної духовної культури суспільства звернув увагу і англійський учений Ч. П. Сноу. На одному полюсі — художня інтелігенція, на другому — вчені. «їх розділяє стіна непорозуміння, а іноді й ворожнечі... Створюється враження, що для об'єднання обох культур взагалі немає грунту, а це означає, що пропадають багатющі можливості розумової і творчої діяльності» 9. Це протиріччя між науковою і гуманітарною культурами характерне і для культури XX ст. Духовне виробництво в рамках системи суспільного виробництва є товарним виробництвом тією мірою, якою його продукція набуває «речової форми товару», яка завдяки своїм властивостям задовольняє певні людські потреби. При цьому духовні цінності самі по собі або жодної вартості не мають, або набувають її лише тоді, коли втягуються у процес одержання додаткової вартості.
У цьому смислі духовне виробництво сучасного суспільства розглядається як індустрія культури. У сфері її, за свідченням американського вченого Ф. Шіллера, робітники виробляють додаткову вартість, яку привласнюють підприємці. Тут духовне виробництво постає як соціальна форма одержання прибутку, капіталу10. Проте в умовах сучасного суспільства не тільки «індустрія культури», а й діяльність «вільних художників» інтенсивно втягуються в економічну систему. Врешті-решт вони теж створюють додатковий прибуток для тих, хто володіє засобами виробництва, засобами розповсюдження і споживання їх продукції (видавництва, кінокомпанії, виставочні зали, театри і т. ін.).
Як відомо, той, хто має у своєму розпорядженні засоби матеріального виробництва, володіє й засобами духовного виробництва. З розвитком засобів масової комунікації («масс медіа») розширюються можливості безпосередньої і прихованої дії на світогляд і психологію людини в певному ідеологічному напрямі. Телебачення, радіо, масова преса використовуються часто-густо як зброя політичної боротьби і формування громадської думки.
Засоби масової комунікації є одночасно і середовищем, і процесом, спрямованим на певні типи виховання. Посилення комунікативної функції культури веде до трансформації її і
б Сноу Ч. П. Две культури.— М., 1973.— С. 20; ЗО. 10 Шиллер Ф. Манипуляторьі сознания.— М.., 1980.
410
водночас викликає тенденцію «міфологічного» типу мислення. Культура перетворюється у науково вивірений засіб маніпулювання свідомістю і поведінкою мас. Індустрія культури — це не тільки технічне і наукове оснащення її, це передусім втягування її у виробничо-економічну структуру сучасного їй суспільства. Духовне виробництво перетворюється на аналог матеріального виробництва, а культура — «...хороший бізнес...» п. Тут збігаються інтереси засобів масової комунікації і бізнесу. І це зрозуміло: в обох випадках потрібні масовий споживач, широкий споживчий ринок. Тому бізнес активно втілюється у сферу культури, створюючи водночас маркетинг і масову культуру, а реклама формує відповідний тип масової свідомості 12.
У результаті однією з головних функцій масової культури стає тривіалізація суспільної свідомості, тобто створення певного культурного контексту, в якому стереотипізується, стає тривіальною будь-яка ідея, будь-яка цінність.
Науково-технічний прогрес підвів цивілізацію до порога нової культури — культури комп'ютерної техніки, яка, трансфор-муючи, книжкову культуру, створює новий тип мислення, що орієнтує людину на саморозвиток і формує у неї синтез інтелектуальної образності і чуттєвого моделювання. Основна ознака цієї культури — діалог людини з екраном. Комп'ютер — це явище культури знакових систем — культури, проміжної між «світом речей» і «світом людей».
Отже, в сучасному суспільстві слід розрізняти цивілізацію і культуру.
У західній філософії досить поширеним є розуміння цивілізації як нового стану культури. Культура стає цивілізацією, коли з'являються писемність і міський образ життя. Відповідно з'являється й політична організація суспільства, держава і врешті-решт техніка, що характеризує культурний рівень виробництва.
Отже, з точки зору філософії «цивілізацію» можна визначити як технологічну характеристику історично визначеного типу суспільства, як матеріально-технічний базис культури.
У сучасній науці в ужитку термін «світова цивілізація». Він характеризує розвиток суспільства від локальних його форм до «всесвітніх» через розв'язання глобальних проблем, що загрожують існуванню людства.
Підсумовуючи, можна констатувати, що культура як філософська категорія має різні аспекти визначення, або «модуси культури», проте філософське виділення феномена культури по-
11 Боноски Ф. Две культури.— М, 1978.
12 Фромм 9. Иметь или бьіть — М., 1986.
винне служити категоріальною основою для кожного з цих модусів. Культура — це вираження ^ті людини у ставленні її до навколишнього світу, опредмечене в системі смислових значень
(мові як системі знаків). Це матеріалізація людського Духу, гуманізація природи. Культура — це світ людини.
Контрольні запитання
1. Визначте культуру як філософську категорію.
2. Охарактеризуйте культуру як спосіб самовизначення і розвитку особистості.
3. Як категорії «освіченість», «інтелігентність» і «духовність» співвідносяться з поняттям культури?
4. Яка роль культури в розвитку людства?
Розділ 17 ОСОБА І СУСПІЛЬСТВО
Основні проблеми. Чи можливий вільний вибір людини в умовах соціальної детермінації? Як співвідносяться свобода і необхідність? Які умови і засоби соціалізації людини? В чому суть людини?
Ключові поняття. Свобода. Необхідність. Індивід, особистість, індивідуальність. Відчуття. Соціалізація.