§ 2. Проблема соціалізації людини. «Індивід», «особистість», «індивідуальність»

Людина, за Марксом, за своєю сутністю є сукупністю всіх суспільних відносин. Це визначення стало основою для спроще­ного, соціологізаторського розуміння людини, яке тривалий час панувало у радянській філософії.

Сутність людини неможливо звести лише до суми соціаль­них ролей. Соціалізація кожного нового покоління взагалі і людини зокрема — процес складний і багатосторонній. Він здійснюється у безперервному «діалозі» безлічі різноманітних людських вимірів, у діалозі поліфонічному. Тому доцільно роз­глянути саме ці виміри, уявити їх в умовно прийнятій системі координат — по вертикалі та горизонталі. По вертикалі цю без-ліч можна розподілити на три рівні: індивід, особистість, інди­відуальність. Поняття «індивід» підкреслює передусім біологіч­ні характеристики людини, її приналежність до виду «людини розумної». Тут значущими є не тільки здоров'я та фізична кра­са, а й задатки здібностей, характерні особливості психіки, що успадковуються від батьків. Уся сукупність відносин цього рівня може обмежуватися двома крайнощами — крайньою аске-зою та культом тілесного.

Поняття «особистість» (порівняємо з латинським «регаопа», що означало спочатку театральну маску, та з російським «ли­чина») містить у собі сукупність усіх соціальних ролей даної людини, всіх суспільних відносин, найважливішими серед яких є ставлення до громадського обов'язку, а також до настанов суспільної моралі. Ці ролі і відносини здійснюються у певних межах; з одного боку, наприклад, конформізм, законослухня­ність, піїтет, моральний пуританізм та ригоризм, а з другого — анархізм, аморалізм.

Поняття «індивідуальність» визначає зміст неповторного ду­ховного світу людини, її найвищі цінності та безумовні автори­тети. Справжня духовність як основна характеристика індиві­дуальності орієнтована на безумовні цінності гуманістичного, морального змісту. Вона викликає у людини найпіднесеніші та найінтимніші переживання. Слід зазначити, що ці безумовні цінності, як правило, знаходяться за межами наявного буття та існують у вигляді ідеалізованих, метафізичних образів.

Ці «іпостасі» людського «я» є тісно взаємопов'язаними і завжди активно взаємодіють, більше того, сучасною людиною можна вважати таку, у якої цей взаємозв'язок і взаємодія гар­монійні та органічні. У цьому, власне, і полягає докорінна про­блема соціалізації людини. Наприклад, невиправданий акцент на інтимному, індивідуальному може обернутися, залежно від прийнятих цінностей, на асоціальність, самотність, мрійливість, фанатизм, аскетизм. Духовна нерозвиненість, розмитість мо­ральних цінностей, але при наявності соціальної активності, спроможні породити людину-робота, кар'єриста, руйнівника храмів, нищівника природи. На рівні індивіда це призводить до примітивного гедонізму, неуярмленої почуттєвості, черево-угодництва.

Виділення трьох рівнів нашого «я» ніяк не є довільним. До­сить згадати, наприклад, традиційну християнську тріаду «ті­ло— душа — дух», щоб побачити тут очевидну аналогію. Схо­жа структура була використана російським філософом Володи­миром Соловйовим при побудові етичної теорії. Всі взаємовід­носини людини він поділив на три групи: усе, що нижче за мене (моє тіло, жива та нежива природа), все, що дорівнює мені

422

(інші люди); усе, що є вищим за мене (Бог, святе). Дивно, що фрейдівський опис психіки людини заснований саме на анало­гічній структурі: Воно — Я — над-Я.

Процес соціалізації, як уже зазначалося, є діалогічним. Роз­виваючи прийнятий підхід, розглянемо діалог у вимірі люд­ських відносин по горизонталі. Тут діалог (точніше, поліалог) відносин людського «я» матиме такий вигляд:

відношення «я — я», внутрішній діалог, умова формування самосвідомості і самооцінки;

відношення «я — ти», царина формування морального почут­тя, почуття любові, ненависті, дружби;

відношення «я — ми» — царина виховання національної сві­домості, класового почуття, почуття гуртової солідарності, со­ціальної справедливості;

відношення «я — людство», умова усвідомлення своєї на­лежності до роду людського, джерело філософсько-історичних, футурологічних рефлексій;

відношення «я — друга природа», царина оцінки світу речей, створених людиною, можливість стати «мірою всіх речей»;

відношення «я — природа», царина прояву найрізноманітні­ших інтересів — від прагматичного до естетичного, царина фор­мування екологічної свідомості, різних філософських концепцій (Руссо, Толстой, Торо, Швейцер та ін.);

відношення «я — упіверсум», царина формування світогляду, релігійних і філософських вчень, міркувань щодо життєвого сенсу і смерті.

Людина соціалізується через посередництво форм, виробле­них соціальним досвідом попередніх поколінь. Важливою фор­мою соціалізації є звичаї, традиції. З моменту народження і до емерті людина живе у світі звичаїв, більше того, вона вклю­чена до системи звичаїв ще до народження, а також після своєї смерті. У цьому розумінні суспільство — це світ звичаїв, що ре­гулюють мораль, форми спілкування і самовираження. Звичай виник у архаїчних спільнотах, але й досі зберігає свої мож­ливості соціалізації людини, регуляції її поведінки, значною мірою визначаючи ціннісні орієнтації особи. Народ, що береже свої звичаї, зберігає й свою культуру.

Іншою формою соціалізації людини є державно-правові нор­ми. Вони виникають у класовому суспільстві і на відміну від попередніх форм є завжди осмисленими і законодавчо оформ­леними.

І нарешті ще одна, найбільш значуща форма соціалізації —

мова як особлива інфраструктура суспільства. З дитинства,

бШШовуючи рідну мову, людина по суті автоматично успадко-

\ вує досвід багатьох поколінь, найширший спектр соціальнихнавичок і стандартів, здоровий глузд і життєву мудрість. Мова як.засіб комунікації поєднує суспільну та індивідуальну свідо­мість, робить людину по-справжньому соціальною. Тільки за­вдяки мові людина щиро уболіває за долю Батьківщини, а тому є незалежною у твердженнях і вільною у вчинках, спроможною мислити планетарними категоріями і сповідувати загальнолюд­ські цінності: любов, милосердя і співчуття один до одного.

Контрольні запитання

1. Якою є роль ідеалу свободи у людській історії?

2. Як вирішує питання про співвідношення свободи і необхідності антична філософія?

3. Якою є особливість християнського тлумачення проблеми свободи і необ­хідності?

4. У чому суть раціоналістичного розуміння свободи і необхідності?

5. Що означає за Марксом перехід «з царства необхідності до царства сво­боди»?

6. Як ви розумієте процес відчуження?

7. У чому полягає сутність людини?

8. Що таке «соціалізація» і якими є її основні особливості й форми?

Роз д і л 18

ЦІННОСТІ І РОЛЬ ЇХ У ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА І ЛЮДИНИ

Основні проблеми. Що таке цінності? Яка їхня, роль у люд­ській діяльності? Що таке базові (ключові) цінності? Які основ­ні типи ціннісних орієнтацій? Яка роль різних аксіологічних напрямів у розвитку сучасної філософії?

Ключові поняття. Цінність (життєвий сенс). Аксіологія. Ви­бір. Ключові цінності: свобода, співпричетність, благо, користь, добро, істина, правда, творчість, краса, святе, мудрість, гар­монія.