- •Передмова
- •§ 1. Світогляд та його основне питання.
- •§ 2. Функції філософії
- •§ 3. «Клітинка» філософського знання
- •§ 4. Структура філософії
- •§ 5. Форми і методи філософії
- •§ 6. Значення філософії
- •§ 1. Генезис філософського знання
- •§ 2. Давня філософія
- •§ 3. Філософія Середньовіччя і Відродження
- •§ 4. Філософія Нового часу
- •§ 5. Німецька класична філософія
- •§ 6. Філософська думка в Росії
- •§ 7. Виникнення і розвиток філософії марксизму
- •§ 1. Становлення філософської думки України (XI—XVII ст.)
- •§ 2. Розвиток філософської думки в Україні від г. Сковороди до нашого часу
- •§ 3. Українська філософія в діаспорі
- •§ 1. Суттєві риси філософії XX століття, основні напрями її
- •§ 2. Саєнтистські напрями
- •§ 3. Антропологічні напрями
- •§ 4. Релігійно-філософські напрями
- •§ 5. Марксистська філософія XX ст.
- •§ 6. Філософський структуралізм
- •§ 7. Філософія постмодернізму
- •§ 8. Філософська герменевтика
- •§ 2. Буття людини
- •§ 3. Матерія
- •§ 4. Спосіб та форми існування матерії
- •§ 1. Поняття діалектики, історичні форми її
- •§ 2. Категоріальний характер філософського знання
- •§ 3. Зв'язки детермінації
- •§ 4. Альтернативні концепції діалектики
- •§ 5. Суперечність буття і пізнання
- •§ 7. Діалектика заперечення
- •§ 1. Філософія і соціальні науки
- •§ 2. Філософська концепція суспільства: можливі альтернативи
- •§ 4. Світ соціальних законів. Об'єктивна основа і межі свободи
- •§ 1. Людина як предмет філософії
- •§ 2. Антропосоціогенез. Єдність природного і суспільного в людині
- •§ 3. Духовність ! проблема сенсу життя
- •§ 4. Людина і людство
- •§ 1. Поняття діяльності і практики
- •§ 2. Структура практичної діяльності
- •§ 3. Види практики
- •§ 1. Свідомість як філософська категорія
- •§ 2. Генезис свідомості
- •§ 3. Структура свідомості
- •§ 4. Духовне життя і сучасність
- •§ 1. Предмет і структура пізнання
- •§ 2. Наукове пізнання та його методи
- •§ 1. Філософська концепція творчості
- •7 Франко і. Я. Із секретів поетичної творчості.— к., 1969.— с. 17.
- •§ 2. Види творчості
- •11 Бернал Дж. Наука в истории общества.— м.Р 1956.— с. 84.
- •§ 3. Творчість і особа. Психологічні особливості творчої особи
- •§ 1. Суспільне виробництво та його структура
- •§ 2. Роль соціальної революції в житті суспільства
- •§ 3. Суспільно-економічна формація та структура її
- •§ 1. Видова різноманітність людства
- •§ 2. Раси та етноси
- •§ 3. Соціально-історична різноманітність людства
- •§ 4. Національний характер як визначальна ознака нації
- •§ 1. Сутність суспільного прогресу та його критерії
- •§ 2. Історичні типи суспільного прогресу
- •§ 3. Історія як прогрес свободи
- •§ 1. Філософія і культура
- •§ 2. Суспільство і культура
- •§ 3. Культура і цивілізація
- •§ 1. Проблема свободи. Свобода і необхідність
- •§ 2. Проблема соціалізації людини. «Індивід», «особистість», «індивідуальність»
- •§ 1. Природа цінності
- •§ 2. Типологія ціннісних орієнтацій
- •§ 1. Соціальне передбачення. Ме.Оди і типи прогнозів
- •§ 2. Сутність і перспективи науково-технічного прогресу
- •§ 3. Глобальні проблеми сучасності
- •§ 1. Проблема буття і основні шляхи вирішення її...... І 86
- •§ 3. Матерія , . . ,................. І 97§ 4. Спосіб та форми існування матерії . І........ 199
- •§ 2. Антропосоціогенез. Єдність природного і суспільного
- •§ 4. Людина і людство................. 27 і
- •§ 2. Проблема соціалізації людини. «Індивід», «особистість»,
§ 1. Поняття діяльності і практики
Неможливо зрозуміти, що таке практика, не зіставляючи це поняття з філософською категорією діяльності. Докорінна відміна історичної діяльності від природного буття полягає в тому, що перша являє собою суб'єкт-об'єктивну реальність, яка містить в собі суб'єкт-об'єктивні відносини. Єдино можливим способом існування та розвитку її є людська діяльність. Навіть за об'єктивними зв'язками історично першими постають стосунки людей, їхня праця: жива та уречевлена діяльність. У діяльності матеріальне та ідеальне, об'єктивне і суб'єктивне органічно поєднані. Діяльність має об'єктивний характер, оскільки прилучає людину до взаємодії із зовнішнім світом. Вона суб'єктивна, оскільки уособлює активність людини '.
Слід мати на увазі, що в кожному конкретному випадку єдність об'єктивного і суб'єктивного проявляється по-різному, наприклад, у практичній або .теоретичній діяльності. В цьому розумінні практика — це така діяльність, в якій вказана єдність передбачає активну і безпосередню «увімкненість» суб'єкта (з його інтересами, потребами, ціннісними настановами) у взаємодію з об'єктивною реальністю. Теоретична діяльність також спрямована до об'єкта, до опанування його, але сама вона
Деятельность: теории, методология, проблеми,— М., 1990.— С. 84—100.
274
здійснюється в «ідеальному просторі». Ось чому вона потребує коригування, перевірки. Проте засобом такої перевірки аж ніяк не можуть бути самі об'єкти. Критерієм істини та мірою того, наскільки успішно діяльність суб'єкта «вписується» до об'єктивного світу, не залежного від нього, є практика. Історично людина «виросла» з природного світу, але на відміну від тварини вона не спроможна щось споживати (за деяким винятком) у тій формі, яка започаткована самою природою. Як бджола, перед тим, як засвоїти квітковий нектар, переробляє його на мед, так і люди для того, аби споживати, надають природному матеріалу придатної для них форми, тобто людської форми, і лише у такий спосіб природне перетворюється на предмет споживання. Так виникає суспільне багатство — світ матеріальних і духовних цінностей.
Оскільки люди, співіснуючи, споживають блага переважно в їхній людській формі, то звідси випливає, що відтворення «людського світу» є необхідною передумовою існування людського роду. Таке відтворення потрібне і воно постійно прогресує, безперервно оновлюючи зміст людської діяльності. Через діяльність людина формує власні потреби і завдяки продуктам діяльності задовольняє їх. Споруджування «світу людини» йде пліч-о-пліч з процесом «олюднення природи», створення «іншої реальності». Людство творить цю реальність внаслідок активної взаємодії суб'єкта та об'єкта. Специфічною рисою цієї активності є ЇЇ доцільний, творчий характер.
Людина як жива істота спроможна адаптуватися до оточуючого середовища, але завдяки діяльності вона стає суб'єктом, який «протиставляє» себе об'єктові. Категорія діяльності відбиває специфіку суто людського ставлення до світу як ставлення суб'єктивного. Діяльнісне ставлення людини до навколишнього середовища означає, що сама вона завдяки своїй активності визначає цілі та надає «рухливості» природним та суспільним процесам. Фундаментальна характеристика дійсності — це цілепокладання, тобто свідома постановка та реалізація певної мети. Хоча загалом людина ніколи не в змозі спрямувати, скажімо, суспільну еволюцію в однозначно заданому напрямку.
У своїй діяльності індивід не лише творить «іншу реальність», а й створює самого себе, а також через спілкування впливає на інших людей. Отже, діяльність невіддільна від системи сенсожиттєвих цінностей людини, її стратегічної орієнтації у світі. У науковій літературі при аналізі основних видів діяльності розрізняють перетворюючу, пізнавальну, ціннісно-орієнтаційну та комунікативну діяльність 2.
2 Каган М. С. Человеческая деятельность.— М., 1974.— С. 50—82. Перетворююча діяльність охоплює всі форми діяльності, яка приводить до зміни реального або ідеального та до створення того, чого раніше не існувало. Залежно від характеру об'єкта перетворення діяльність може:
перетворювати природу;
перетворювати суспільство, що постає і у революційно-руйнівній формі, і у створювальній, соціально-організаційній;
перетворювати людину, що впливає на її фізичне та духовне буття;
нарешті, четвертим випадком перетворюючої діяльності, правда поодиноким, є ситуація, коли активність суб'єкта спрямована на самого себе — з метою .фізичного або духовного самовдосконалення 3.
У пізнавальній діяльності активність суб'єкта спрямована до об'єкта, але при цьому вона не змінює, а відтворює його за ідеальною формою. Своєрідність ціннісно-орієнтаційної діяльності полягає в тому, що вона встановлює відношення не поміж об'єктами, а між об'єктом та суб'єктом, тобто надає об'єктивно-суб'єктивну інформацію про певні цінності.
Що ж до комунікативної діяльності або спілкування, то цей вид діяльності пов'язаний з суб'єктно-суб'єктивним відношенням. Акт спілкування відбувається тоді, коли людина, що вступає до контакту з іншою людиною, вбачає в ній подібного до себе суб'єкта і тому розраховує на активний зворотний зв'язок. Спілкуватися з іншим — це передусім бачити самоцінність буття іншого й визнавати її.
Справді, людська діяльність не може бути цілком вираженою через її предметні результати, а отже, зведеною до суми окремих дій. її не можна вивести з утилітарно-прагматичного взаємозв'язку людини з оточуючим світом, з орієнтації на цілі споживання саме тому, що сутність діяльності полягає не у споживанні, а у творенні. Таким чином, діяльність як виробництво, творення людиною людського світу постає як процес універсалізації людського ставлення до світу і водночас як становлення цілісності самої людини як суб'єкта історичного розвитку світу.
Разом з усією важливістю категорії діяльності як у філософському, так і у культурно-історичному аспекті, слід виразно уявити собі її справжнє місце в людській історії та бачити межі її застосовності як поняття. Це тим більш важливо брати до уваги у наш час, коли нестримний «активізм» з його горезвісним постулатом «людина — господар природи» призвів нашу планету до екологічної кризи. Ідейна та світоглядна наста-
3 Див.: Деятельность: теории, методология, проблеми.— С. 50—82.
276
нова, за якою людина є всемогутнім володарем природи (а цей стереотип був характерний і для умонастрою XIX ст.), починаючи з другої половини нашого століття, все більш виявляє свою історичну обмеженість.
Практика містить у собі діалектику об'єктивного і суб'єктивного, матеріального та ідеального. Об'єктивна сторона пов'язана з тим, що саме в практиці людина взагалі виявляє об'єктивність природи, тобто те, що не залежить від її думок, бажань, настроїв, суб'єктивних уподобань, уявлень про властивості та відносини оточуючого світу. Більше того, сама категорія ^«об'єктивність» формується у людей насамперед завдяки їхній практичній діяльності. Практика немов би демонструє людині, що в процесі своєї життєдіяльності вона має робити не те, чого жадає, а те, що повинна, бути «скромною» у своїх намірах і не нав'язувати їх силоміць ні природі, ні суспільству.
Природа, якби людина просто споглядала її, була б для неї не більш як ієрогліф. Історично люди вивчали не природу взагалі, а природу як об'єкт доцільної предметної діяльності. Людина шукала способів ефективної переробки «для себе» всіх речовин природи. Найперший факт процесів людського пристосовування—переробка предметів навколишнього світу для власних цілей — засвідчує, що дія людини тут не може здійснюватися довільно. Для того, щоб предметна діяльність була результативною, слід у цих процесах дотримуватися певної послідовності операцій: знати спосіб, рецепт, «технологію» творення, які забезпечили б потрібний наслідок. Пізнати світ, отже, означає вчитися його практично змінювати, осягати правила його предметного перетворення.
Проте практика — це не лише спосіб виявлення об'єктивного, водночас вона містить у собі і суб'єктивний елемент. На практиці ми виявляємо певною мірою те, на що здатні. А можливості людини багато у чому визначаються рівнем суспільного розвитку. Людина може осягнути природу, «оволодіти» нею лише тією мірою, якою це дозволяють їй знання, знаряддя праці, техніка та технологія, вся система матеріальних посередників, а головне — якою «природа захоче», щоб над нею панували. Це означає, що зрозуміти сутність практики поза соціально-історичним контекстом, без урахування її соціокуль-турної детермінації неможливо.
Існує і власне суб'єктивна сторона праці. Будь-яка проекція, грань, яка висвітлюється за допомогою практики в об'єкті, визначається, з одного боку, багатовимірністю самого об'єкта, а з іншого — цілями, потребами, інтересами та знаннями самої людини. Практика є об'єктивованою в змінах речей суб'єктивністю, а суб'єктивність на кожній сходинці розвитку цивілізаціїзавжди цілком означена та обмежена. Це значить, що і практика є завжди історично обмеженою, бо вона залежить від тих можливостей суб'єкта, які він має на кожний проміжок часу. Так, пісок до винаходу скла, тобто до відкриття його спроможності змінювати свій стан із зміною температури, включався до предметної діяльності людей лише однією своєю стороною (як звичайний будівельний матеріал).