§ 3. Види практики

Ми бачили, таким чином, що практика пов'язана з «перевті­ленням» ідеальних образів, схем реальності, моделей майбут­нього у дійсність, у світ предметів, світ техніки і технології. Ра­зом з тим практика має суспільно-історичний характер і зале­жить від рівня розвитку суспільства, його продуктивних сил, культурного і наукового потенціалів та ін. Внаслідок аналізу різних аспектів категорії практики можна дати її розгорнуте визначення.

Практика — це активна діяльність конкретно-історичного суб'єкта (індивіда, соціальної групи, класу, суспільства), у хо­ді якої він здійснює матеріальне перетворення об'єкта від­повідно до своїх цілей, ідеальної моделі дійсності, до знань про властивості цього об'єкта, а також розвивається і змінюється сам.

У практичній діяльності ми зустрічаємося з двома проти­лежними процесами: люди перетворюють дійсність, що оточує їх, та водночас у процесі своєї діяльності змінюються самі. Практика є взаємодією та взаємною зміною суб'єкта і об'єкта. Існують два якісно різних об'єкти людської активності — при­рода як така та соціум як система суспільних відносин та за­сад. Отже, з одного боку, має місце «обробка природи людь­ми», а з іншого — «обробка людей людьми». Перший різновид практики називають виробничою, другий — соціально-історич­ною. Другий вид практики — це соціально-перетворювальна ді­яльність, у ході якої конкретно-історичний суб'єкт, застосовуючи суспільні інститути, громадські засади, впливає на систему суспільних відносин, змінює суспільне буття. І водночас фор­мується, розвивається сам.

Дані види практики відрізняються одна від одної об'єктом перетворення, цілями та засобами діяльності. Соціально-істо­рична практика спрямована цередусім на зміну способів жит­тєдіяльності людей, тобто конкретно-історичних форм власності, розподілу та привласнення продуктів, форм соціальності та ін.

У виробничій практиці засобом діяльності виступає сила м'язів та нервів людини, а також різноманітний світ матеріаль­них посередників, завдяки якому людина діє на процес обробки природи. У рамках соціально-історичної практики люди викори­стовують такі засоби, як громадські установи, інститути, заса-

280

ди. Мета даного виду практики пов'язана із зміною суспільст­ва, характеру соціального життя, політичних, юридичних та інших відносин.

Є точка зору, за якою вихідною формою практичної діяль­ності людей є матеріальна виробнича діяльність, спосіб вироб­ництва матеріальних благ. Вважається, що суспільна практика, тобто діяльність, яка спрямована не на природу, що оточує лю­дей, а на саму себе, у найтісніший спосіб пов'язана з матері­альною виробничою практикою. Однак все більшої ваги наби­рає точка зору, згідно з якою, принаймні на сучасному етапі розвитку людства, пріоритет матеріально-виробничої практики над іншими її видами — це догматична,~а в екологічному плані навіть небезпечна настанова. Від практики наукової, світогляд­но-ціннісної діяльності людей і суспільства, згідно з адекватни­ми прогнозами збереження «рівноваги» між природою і люди­ною, залежатиме збереження і природи і суспільства.

Поруч з виробничою та соціальною існує і така форма ма­теріальної активності людей, як науковий експеримент. Соці­альна значущість цієї форми практики збільшується у міру зростання суспільної ролі науки. Остання, перетворюючись на безпосередньо продуктивну силу, починає все більш активно впливати на всі сторони життя сучасного суспільства, у тому числі на матеріальне виробництво, політику, технічний прогрес, спосіб життя людини.

Сучасний науковий експеримент є надзвичайно складною за своєю структурою і змістом — формою діяльності. У чому ж полягає сутність експериментальної діяльності людей? Спеці­ально організований науковий досвід повинен насамперед за­довольняти таким вимогам: бути відтворюваним (тобто експе­римент отримає статус вірогідності лише тоді, коли може бути повторений у належних умовах у будь-який інший час, у будь-якому іншому місці іншим дослідником); чинники, що мають значущий сенс у ході експерименту, мають бути відомими, ура­хованими, та такими, що виявляють себе однозначно; експери­мент ізолює досліджуване явище таким чином, що повністю вичерпує причини, які народжують даний ефект; в ефективних викладках експериментального дослідження повинна існувати можливість щодо виміру відповідних величин.

Розширення кордонів досліджень у XX ст. супроводжується виходом їх далеко за межі звичайних умов: високі та низькі температури, надвисокі тиски та глибокий вакуум, відкритий космос тощо. Все це веде до якісних змін у технічних засобах наукового дослідження і пов'язане з результатами науково-тех­нічного прогресу. Сучасна наука має на озброєнні надпотужні технічні засоби пізнання: ЕОМ, прискорювачі, лазери, мазери, вакуумні установки, космічні станції тощо. Темпи вдосконален­ня технічних засобів пізнання в останні десятиріччя безпреце­дентно інтенсифікувалися — щороку з'являються унікальні за своїми можливостями установки та прилади.

У цьому контексті доцільно коротко проаналізувати таку форму практики, як технічна діяльність. Останню пов'язують з наявністю в розпорядженні людини особливої посередницької ланки — техніки. Під технікою розуміють, по-перше, сукупність спеціальних пристроїв (приладів, знаряддя, засобів пересуван­ня та комунікації тощо), по-друге, сукупність людських умінь, навичок та спроможності (техніка машинопису, керування авто, рибальства та ін.).

Отже, поняття «техніка» поєднує в собі два аспекти діяль­ності — об'єктивний і суб'єктивний. Масштаби технічної діяль­ності людей настільки зросли, що це викликало до життя нову глобальну проблему. Під впливом техногенних чинників руй­нується та гине середовище, помешкання всього живого на Землі. Люди змушені серйозно замислитися над екологічними та соціальними наслідками технічного прогресу. Панування технократичної свідомості ставить басейни рік, озер та морів, земну атмосферу під загрозу забруднення. Все це висуває, в свою чергу, гострозлободенні проблеми вибору напрямків роз­витку техніки та технологій. Техніка, як це довів перебіг подій за два останні десятиріччя, у принципі може бути гарантом гармонізації суспільства і природи, грунтом для гуманізації технічної діяльності, використання нової технології як засобу оздоровлення навколишнього середовища. Гуманізація науково-технічного прогресу — це на сьогоднішній день загальноплане-тарна проблема.

Контрольні запитання

1. «Навряд чи можна пояснити безпосередніми потребами практики поста­новку Лобачевським проблем так званої уявленої геометрії. Мабуть, не можна також пояснити і проблему щодо залежності просторово-часових характеристик (властивостей) матерії від стану матеріальних систем, що знайшла своє вирішення в теорії відносності Ейнштейна, вважати її прямим виявом суперечностей матеріальної діяльності людей» (Жари-ков Є. Науковий пошук,—К., 1967.—С. 20).

Чи справедливі такі міркуванняї Поясніть наведені фанти.

2. Що таке «практика»? Якими є її структура та роль у процесі пізнання?

3. Які види практики ви знаєте?

4. Як співвідносяться категорії «діяльність» та «практика»?

282

РозділЮ СВІДОМІСТЬ ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ

Основні проблеми. Що таке свідомість з точки зору філосо­фії? Як виникла свідомість людини? Якими є її основні власти­вості, функції та структура? Які особливості політичної, право­вої, моральної, естетичної та релігійної форми суспільної сві­домості? Яка роль духовності у вирішенні глобальних проблем сучасності?

Ключові терміни. Суб'єктивна реальність. Духовне життя. Дух. Душа. Психічне. Свідомість. Ідеальне. Відображення. Ін­формація. Цілепокладання. Творчість. Усвідомлення, підсвідо­мість та понадсвідомість. Мова. Самосвідомість. Суспільна та індивідуальна свідомість. Суспільна психологія та ідеологія. Знання, цінності, норми. Форма суспільної свідомості.