13.Розглянути біорізноманіття як особливість функціонування біосфери.

Біорізноманіття (скорочене від «біологічне різноманіття») визначається кількістю, різноманітністю і мінливістю живих організмів. У найширшому розумінні це поняття синонімічне з «життям на Землі». Тут виділяється два різних підходи: перший - це кількісна міра різних живих істот, другий - міра того, наскільки вони різні.

Сукупність всіх видів живих організмів, їх генофонд та різноманітність екосистем планети складають біорізноманіття. Біорізноманіття знаходиться в основі структурної і функціональної організації живої речовини біосфери, визначає стабільність та стійкість екосистем, виконує регулюючу функцію у здійсненні всіх біогеохімічних, кліматичних та інших процесів на Землі.

Існуючу зараз структуру біорізноманіття потрібно розглядати як наслідок еволюції органічного світу. Подальше скорочення біорізноманіття може призвести до дестабілізації біоти, втрати цілісності біосфери та її здатності підтримувати найважливіші характеристики середовища. Біорізноманіття має економічну, рекреаційну, духовну, культурну та інші цінності для людства. Біорізноманіття є цінним і саме по собі, незалежно від цінності його використання людьми.

Стійкість екологічних систем зокрема і біосфери загалом значною мірою залежить від біологічного різноманіття. Чим воно більше, тим стійкіші екосистеми. Біологічне різноманіття — це інтегральне поняття, що описує варіабельність, властиву всім видам екосистем (водних та суходолу). Розрізняють генетичне, внутрішньовидове та видове різноманіття. Генетичне різноманіття — різноманіття генотипів рослин і тварин, внутрішньовидове — наявність різновидів та популяцій у межах виду, видове — кількість та різноманіття видів на певній території. Біологічне різноманіття визначається різноманіттям окремих організмів за віком, статтю та життєвим станом, популяцій за структурними типами, генотипів, угруповань та екосистем. Основою стійкого існування екосистем є біологічне різноманіття.

Виникає загроза існуванню самих екосистем, спричинена порушенням біологічної та екологічної рівноваги. Під біологічною розуміють рівновагу, що склалася між рослинним і тваринним світом, тобто між живою речовиною, а під екологічною — рівновагу, що склалася в екосистемах і біосфері між живою речовиною та навколишнім природним середовищем.

14.Назвіть форми природного добору; спадкова і неспадкова мінливість.

Залежно від результату розрізняють стабілізуючу, рушійну і дизруптивну форми природного добору. Стабілізуючий добір зберігає в популяції середній варіант фенотипу або ознаки. Він усуває з репродуктивного процесу фенотипи, що ухиляються від адаптивної «норми», що склалася, приводить до переважного розмноження типових організмів. Так, співробітник одного з університетів США підібрав після снігопаду і сильного вітру 136 оглушених горобців. 72 горобця, що вижили, мали крила середньої довжини, тоді як 64 загиблих птахів були або довгокрилими, або короткокрилими. Стабілізуюча форма відповідає консервативній ролі природного добору. При відносній постійності умов середовища завдяки цій формі зберігаються результати попередніх етапів еволюції.

Рушійний добір зумовлює прогресивну зміну фенотипу в певному напрямку, що виявляється в зсуві середніх значень відібраних ознак у бік їх посилення або послаблення. Прикладом такого добору є заміщення в популяції крабів тварин з широким голово-грудним щитком на тварин з вузьким щитком у зв'язку із збільшенням кількості мулу (гавань Плімут, Англія). При зміні умов існування завдяки цій формі добору в популяції закріплюється фенотип, більш відповідний середовищу.

Дизруптивний добір зберігає декілька різних фенотипів з рівною пристосованістю. Він діє проти осіб з середнім або проміжним значенням ознак. Так, залежно від переважаючого кольору ґрунту виноградні равлики мають раковини коричневого, жовтого, рожевого забарвлення. Дизруптивна форма добору «розриває» популяцію за певною ознакою на декілька груп. Вона підтримує в популяції стан генетичного поліморфізму.

Мінливість — властивість живих організмів існувати в різних формах. Мінливість поділяють на спадкову (генотипічну) і неспадкову. Модифікаційна мінливість виникає під впливом зовнішнього середовища. Спадкова мінливість пов’язана із зміною генетичного матеріалу.

Усі ознаки організмів можна умовно поділити на якісні та кількісні. Перші встановлюються описовим шляхом (забарвлення шерсті, форма тіла, статеві відмінності), другі визначаються шляхом вимірювання (несучість, маса насіння, плодів, удій і т. д.). На розвиток кількісних ознак дуже впливає дія чинників середовища, тоді як прояв якісних ознак практично повністю визначається генотипом. Межі, в яких можлива зміна ознак у даного генотипу, називають нормою реакції.

Неспадкова (модифікаційна) мінливість — мінливість, не пов’язана із зміною генотипу. Наприклад, у горностаєвих кроликів біла шерсть виростає при підвищенні температури, чорна — при зниженні. Зміни фенотипу, які не успадковуються, називаються модифікаціями. Спектр модифікацій обмежений нормою реакції, яка відбиває генетичні межі модифікаційної мінливості. Наприклад, все листя на одному дереві має один і той самий генотип, але його розміри варіюють у певних межах залежно від освітленості. Модифікаційні зміни мають пристосувальний характер. Завдяки широкій нормі реакції підвищується ймовірність виживання організмів у мінливих умовах існування.

У межах норми реакції модифікації ознаки утворюють безперервний ряд поступових змін — від мінімальних до максимальних, які групуються навколо деяких середніх значень. Якщо різні стани (варіації) ознаки упорядкувати за збільшенням або зменшенням, вони утворять варіаційний ряд.

Спадкова (генотипна) мінливість визначається генотипом і зберігається у ряді поколінь. Спадкову мінливість поділяють на мутаційну і комбінативну.