8.Розглянути кислотність (лужність) ґрунтів: види, фактори формування та вплив на продуктивність ґрунту.

Кислотність грунтів обумовлена присутністю в них обмінного водню та обмінного алюмінію. Джерелом йона водню в грунтах є органічні кислоти. Обмінний алюміній знаходиться в грунтах у складі солей і алюмосилікатів. У грунтах розрізняють два види кислотності: актуальну та потенційну.

Актуальна кислотність обумовлена присутністю в грунтовому розчині вільних йонів у формі Н+ і ОН-. Вона визначає реакцію грунтового розчину і характеризується величиною рН, що представляє собою негативний логарифм концентрації водневого йона. Визначення рНгрунтового розчину має величезне значення, оскільки саме актуальна кислотність грунтів визначає життєдіяльність мікроорганізмів і умови існування рослин.

Потенційна кислотність показує сумарний вміст кислот і кислотних агентів в даному грунті. Ця форма кислотності визначається шляхом титрування грунтового розчину розчином лугу певної концентрації. Калій нейтральної солі витісняє з ГПК водень, який, вступаючи в реакцію з іоном хлору, утворює соляну кислоту. Розрізняють дві форми потенційної кислотності (в залежності від характеру витіснення): обмінну і гідролітичну. Обмінна кислотність обумовлена наявністю в ГПК обмінного водню або обмінного алюмінію. Обмінна кислотність виявляється при взаємодії твердої фази грунту з нейтральними солями. При цьому водень або алюміній витісняються з ГПК катіоном нейтральної солі. Поява в розчині обмінних алюмінію і водню надає йому кислу реакцію. Гідролітична кислотність показує максимально можливу кількість водню й алюмінію, що знаходяться в обмінному стані в грунті. Вона визначається при обробці грунту ацетатом натрію (CH3COONa), який створює лужне середовище і тим самим сприяє більш повному витісненню поглиненого водню. Кількість витраченої оцтової кислоти визначає величину гідролітичної кислотності. Гідролітична кислотність зазвичай більше обмінної.

Поліпшення властивостей грунтів і зниження грунтової кислотності досягаються внесенням в грунт іона Са2+ у формі вапна, меленого вапняку, крейди та інших добрив, тобто так званим вапнуванням грунту. Якщо в кислий грунт вносять вапно, протікає реакція обміну. В результаті вапнування в грунті не утворюється сполук, шкідливих для рослин. У першу чергу вапно вносять до грунту, які мають рН до 3,5, потім - від 3,5 до 4,5 і, нарешті, від 4,5 до 5,5. Вище рН = 5,5 вапнування не проводиться. Дозу вапна визначають за рН. При внесенні вапна за рН нейтралізується обмінна кислотність грунту. Для вапнування кислих грунтів лісових розсадників рекомендується вносити 2/3 дози, встановленої за рН, або половину дози, обчисленої за гідролітичною кислотністю грунту. Відразу після внесення вапна в лісових розсадниках не слід висівати насіння хвойних порід, так як вапно створює лужну реакцію середовища. У лісових культурах вапнування проводять врозкид. У перші роки спостерігається деяке зниження приросту через лужну реакції грунтів, спричинену добривом. Вапнування роблять раз на 3-5 років.

Лужність грунтів.

Розрізняють актуальну і потенційну лужність грунтів.

Актуальна лужність - це лужність грунтового розчину, що виникає під впливом гідролітично лужних солей, наприклад соди або бікарбонату кальцію. Потенційна лужність виявляється у грунтів, що містять в грунтовому поглинаючому комплексі натрій. Вона характерна для солонцюватих і засолених грунтів і визначається реакцією з утворенням соди. Боротьба з лужністю проводиться гіпсування грунтів. Сірчанокислий натрій водорозчинний, легко вимивається. Введення в грунтовий комплекс Са2+ покращує властивості грунтів. Для зниження лужності солонців застосовують суперфосфат, сульфат амонію, гній.