10.Проаналізувати питання статевого та безстатевого розмноження організмів.

Наступність поколінь у природі здійснюється завдяки розмноженню організмів. Розмноження — здатність організму залишати потомство, тобто відтворювати собі подібних. У природі існують два типи розмноження організмів: безстатеве та статеве.

Безстатеве розмноження — утворення нового організму з однієї або групи клітин вихідного материнського організму. У цьому випадку в розмноженні бере участь тільки одна батьківська особина, що передає свою спадкову інформацію дочірнім організмам. В основі безстатевого розмноження лежить мітоз. Зустрічається декілька форм безстатевого розмноження.

Простий поділ, або розподіл навпіл, характерний для одноклітинних організмів. З однієї клітини шляхом мітозу утворюються дві дочірні, кожна з яких стає новим організмом.

Брунькування — форма безстатевого розмноження, під час якого від батьківської особини відокремлюється дочірній організм. Така форма характерна для грибів, гідри і деяких інших тварин.

У спорових рослин (водоростей, мохів, папоротей) розмноження відбувається спорами, спеціалізованими клітинами, що утворюються в материнському організмі. Кожна спора, проростаючи, дає початок новому організму.

Вегетативне розмноження — різновидність безстатевого розмноження окремими органами, частинами органів або тіла. Воно ґрунтується на здатності організмів відновлювати відсутні частини тіла — регенерації. Поширене в рослин (розмноження стеблами, листям, пагонами), у нижчих безхребетних тварин (кишковопорожнинних, плоских червів).

Статеве розмноження — утворення нового організму за участю двох батьківських організмів. Під час статевого розмноженя відбувається злиття статевих клітин — гамет чоловічого і жіночого організму. Новий організм несе спадкову інформацію обох батьків. Статеві клітини формуються в результаті особливого типу поділу, при якому число хромосом у клітинах, що утворюються внаслідок поділу, у два рази менше, ніж у вихідній материнській клітині. Таким чином, гамети мають удвічі меншу кількість хромосом. В результаті злиття двох гамет кількість хромосом у клітині, що знову утворилася, — зиготі, збільшується у два рази, тобто відновлюється, причому одна половина усіх хромосом є батьківською, інша — материнською.

11.Проаналізувати питання вегетативне розмноження.

Квіткові рослини розмножуються вегетативним (безстатевим) і статевим (насінним) шляхом.

Вегетативне розмноження — це розмноження частинами вегетативних органів рослини. Воно широко поширене у природі, здавна використовується людиною при розведенні плодових і ягі­дних рослин, в овочівництві, лісівництві, квітникарстві.

Вегетативне розмноження пагонами:

— відсадками (ялиця, виноград, смородина, ліщина, слива): низько розташовані гілки дерева або чагарника при зіткненні з ґрунтом або присипані землею здатні у вузлах формувати кореневу систему й давати пагони;

— батогами, або вусами (суниця, ожина, жовтець повзучий): у вузлах повзучих пагонів розвиваються вертикальні пагони й додаткове коріння;

— вкоріненням надземних пагонів (тополя, верба);

— порістю коренів і пеньків (тополя, платан): після вирубки дерев або загибелі їх крони з придаткових бруньок кори утворюються пагони;

— кореневищами (конвалія, м'ята, пирій);

— цибулинами (тюльпан, нарцис, часник, цибуля);

— бульбами (картопля);

— стебловими живцями (традесканція, бегонія, троянда).

Вегетативне розмноження корінням:

— кореневими паростками (тополя, черемха, осика): розвиваються з придаткових бруньок на корінні навкруги пнів спиляних дерев;

— кореневими живцями (кульбаба, малина, шипшина, деякі сорти яблунь): з додаткових бруньок посадженого в ґрунт відрізка кореня розвиваються надземні пагони, а від їх основи відростають придаткові корені.

Вегетативне розмноження листками:

— листкові живці (бегонія, лимон, узамбарська фіалка): на посадженому у вологий пісок листі розвиваються придаткові бруньки й придаткові корені.

Вегетативне розмноження поділом куща:

— кущ великих розмірів можна механічно розділити на декілька частин (бузок).

Метод щеплення полягає в тому, що одну рослину (у вигляді живця або бруньки) зрощують з іншою рослиною, коріння якої сидить у ґрунті. Мета щеплення — використання для живлення кореневої системи рослини, що характеризується невибагливістю до ґрунту, морозостійкістю, стійкістю до хвороб і шкідників та іншими властивостями, бажаними для поліпшення сорту. Щеп­лення брунькою, або вічком, називається окуліровкою, щеплення живцем — копуліровкою. При зрощенні двох об'єктів живець або брунька називається прищепою, а рослина з коренем — підщепою. Прищепа та підщепа добре зростаються у рослин близьких сортів і видів. У плодівництві успішно застосовуються міжродові щеплення в сімействі розоцвітих: груша — на айву, абрикоса — на сливу. Легко вдаються щеплення в сімействі бобових. У переважній більшості випадків культурні сорти плодових щеплять на дички, тобто підвивають із дикорослими рослинами як більш витривалими у багатьох відношеннях.

Біологічне значення вегетативного розмноження. Вегетативне розмноження сприяє значному збільшенню числа особин і розселенню їх в природі. Оскільки при вегетативному розмноженні успадковуються ознаки материнського організму, в практиці селекційної роботи і в сільському господарстві його використовують для збереження цінних сортів культурних рослин і для швидкого підвищення їх урожайності.



12.Охарактеризувати фактори еволюції за Дарвіном. Еволюція, за Ч. Дарвіном, полягає в безперервних пристосувальних змінах видів у процесі їхнього історичного розвитку.

Він вважав, що всі сучасні види є нащадками вимерлих предкових форм. Еволюція відбувається на основі спадкової мінливості під впливом боротьби за існування, наслідком якої є природний добір.

Спадкова (за Ч.Дарвіном - невизначена) мінливість - це зміни, які виникають індивідуально в кожного організму незалежно від впливів довкілля і можуть передаватися нащадкам. Від неї Ч.Дарвін відрізняв неспадкову (або визначену) мінливість, яка проявляється у всіх особин певного виду однаково під дією певного чинника довкілля. Вона зникає у нащадків після того, як ця дія припиняється. Наприклад, коні на невеликих островах чи в горах через кілька поколінь дрібнішають. Якщо таких тварин повернути на низинні рівнини, то через кілька поколінь їхні нащадки знову досягатимуть розмірів предків.

Сама по собі спадкова мінливість не має пристосувального характеру. Тому Ч.Дарвін вважав, що існують особливі природні механізми (фактори), які забезпечують пристосування організмів (адаптації) до умов довкілля - це боротьба за існування та природний добір.

Боротьба за існування - це вся сукупність взаємозв'язків між організмами та різними чинниками довкілля. Ідею для пояснення її причин він запозичив у англійського соціолога Т. Мальтуса (1766-1834) - автора першої гіпотези про народонаселення. Згідно з нею, темпи росту населення зростають у геометричній прогресії, а засоби існування - лише в арифметичній. Це спричиняє перенаселення та зубожіння, а регуляторами чисельності людства стають голодомори, епідемії та війни.

На думку Ч. Дарвіна, подібні процеси відбуваються і в живій природі. Так, здатність організмів до інтенсивного розмноження суперечить сталості ресурсів біосфери, тому більша частина нащадків приречена на загибель.

Він розрізняв кілька форм боротьби за існування. Найгострішою є внутрішньовидова боротьба, яка відбувається між особинами одного виду за їжу, місця розмноження тощо. Наприклад, проростки сосни, що рясно сходять на обмеженій площі, затінюють один одного і конкурують за ґрунтові розчини мінеральних речовин, унаслідок чого з них виживає не більше 1%.

Міжвидова боротьба проявляється у «змаганні» (конкуренції) між особинами різних видів: хижаків і здобичі, паразитів та їхніх хазяїв тощо. Найгостріші конкурентні взаємозв'язки спостерігають між видами з близькими екологічним потребами.

Взаємодія з силами неживої природи також призводить до загибелі значної частини особин: наприклад, сильні вітри виносять крилатих комах з узбережжя на морські простори, де вони гинуть.

Наслідком боротьби за існування, згідно з Ч. Дарвіном, є природний добір. Він проявляється у переважаючому виживанні та розмноженні найпристосованіших до умов існування організмів певного виду і загибелі менш пристосованих.

Однією з форм природного добору Ч. Дарвін вважав статевий добір. Він проявляється в багатьох тварин у формі суперництва особин однієї статі за парування з особинами іншої (поєдинки самців оленів, півнів, шлюбні танці журавлів, «конкурси співу» птахів тощо).