7. Охарактеризувати принципи нормування вмісту шкідливих речовин у ґрунті.

Нормативи вмісту забруднюючих речовин розробляють у 3 напрямках:

1. Нормування вмісту шкідливих речовин в орному шарі.

2. Нормування накопичення токсичних речовин на території підприємства.

3. Нормування забруднення грунту в житлових районах і в місцях збереження побутових відходів.

Встановлюються тимчасово допустимі концентрації у грунті (ТДК гр.)

Номентклатура ГДК хім. речовин:

1. За ступенем шкідливості – хім. реч, які систематично потрапляють у грунти, розташовують у послідовності:

1. Пестициди2. Важкі метали3. Мікроелементи4. Нафтопродукти5. Сірчисті сполуки6. Речовини органічного синтезу

2. Оцінка забрудненості грунтів.

За величиною зон забрудненості і рівней виділяють наступні:

1. Фонове забруднення грунтів – це такий вміст забруднюючих речовин у грунті, який відповідає близькому до природного хімічного складу грунту або є близьким до цих показників.

2. Локальне забруднення грунтів - забруднення грунтів поблизу одного або сукупності декількох джерел.

3. Регіональне забруднення грунтів - забруднення грунтів, яке виникає при переносу забруднюючих речовин не більше 40 км від техногенного джерела забруднення і не більше 10 км від с/г джерел.

4. Глобальне забруднення грунтів - забруднення грунтів, яке виникає внаслідок дальнього переносу забруднених речовин на відстань більше 1000 км від джерел забр. речовин.

3. За ступенем забрудненості поділяють:

1. Сильно забруднені грунти – це грунти, в яких вміст забруднюючих речовин значно перевищує ГДК і характерна низька біологічна продуктивність і фізико-хімічні зміни властивостей грунтів.

2. Середньо забруднені грунти – характерне незначне перевищення ГДК і не призводить до істотних змін властивостей грунтів.

3. Слабко забруднені грунти – вміст шкідливих речовин не перевищує ГДК, але перевищує фонову концентрацію.

4. За ступенем стійності грунтів в основі покладено зворотну реакцію на забруднення

1. Дуже стійкі2. Середньо стійкі3. Мало стійкі

5. Санітарний стан грунтів оцінюють за такими показниками:

1. Санітарно-хімічна оцінка2. Санітарно-ентомологічна оцінка3. Санітарно-гельмінтологічна оцінка4. Санітарно-бактеріологічна оцінка.

8. Проаналізувати шум як одну із форм фізичного (хвильового) забруднення довкілля.

Шум – одна з форм фізичного (хвильового) забруднення. Під шумом розуміють усі неприємні та небажані звуки, що заважають працювати, відпочивати та негативно впливають на здоров’я людей і на життєдіяльність біоценозів (призводять до різних порушень екосистеми).

Шум виникає внаслідок стиснення і розрідження повітряних мас, тобто коливальних змін тиску повітря. Розрізняють шум постійний, непостійний, коливний, переривчастий, імпульсний. Можна сказати, що шум– це хаотичне нагромадження звуків різної частоти, сили, висоти, тривалості, які виходять за межі звукового комфорту.

Ділянка повітря, де відбувається коливний процес, називається звуковим полем. Кількість коливань за одиницю часу (за 1 с) називають частотою коливань з одиницею вимірювання Гц. Час, протягом якого відбувається одне коливання, називається періодом коливання. Швидкість поширення звукової хвилі називають швидкістю звуку. Швидкість поширення звукової хвилі визначають за формулою

, м/с,де - довжина хвилі, м, Т – період коливань, с.

Швидкість поширення звукових хвиль для різних середовищ відрізняється і визначається властивостями речовин, їх густиною, пружністю.

При підвищенні температури повітря на 1°С швидкість звуку зростає на 0,6 м\с.

Шум характеризується такими параметрами:частотою (Гц);звуковим тиском (Н/м²);силою звуку (Вт/м²);потужністю звуку (Вт);рівнем сили звуку (дБ);рівнем звукового тиску (дБ);рівнем звукової потужності (дБ).

Сила звуку (інтенсивність) визначається зміною звукового тиску в навколишньому середовищі.

, Вт/м²,де Р – звуковий тиск, Н/м²; - густина повітря, г/см²; С – швидкість звуку, м/с.

Сила звуку порогу чутливості дорівнює Вт/м², а больового порогу - Вт/м².

У повітрі можуть розповсюджуватися більш довгі та більш короткі звукові хвилі, але людське вухо їх не сприймає.

Шум, як звук, класифікують за двома характеристиками: частотою та походженням. За частотою шум: низькочастотний (f =300 Гц); середньої частоти (f =300-800 Гц); високочастотний (f>800 Гц).

За походженням шум поділяється на: механічний, ударний, аеродинамічний, гідравлічний, змішаний.

Шум має акумулятивний ефект, тобто акустичні подразнення накопичуються в організмі, пригнічують нервову систему. Це спричинює розвиток нервово-психічних хвороб, функціональні порушення серцево-судинної системи.

У містах з мільйонним населенням жителі відчувають значне шумове навантаження, причому головним джерелом підвищення рівня шуму є автотранспорт.

Європейська економічна комісія ООН визначила максимально допустимі рівні шуму:

- для легкових автомобілів – 80дБ;

- автобусів і вантажних машин – 81-88дБ.

Для захисту людей від шкідливого впливу виробничого шуму регламентують його інтенсивність, спектральний склад, час дії тощо. Розрізняють два види нормування виробничого шуму: санітарно-гігієнічне і технічне. Перше регулює рівень шуму з огляду його діїна організм людини, друге стандартизує існуючі або очікувані шумові характеристики устаткування і повинне забезпечувати перше. При санітарно-гігієнічному нормуванні допустимим встановлюється такий рівень шуму, дія якого на протязі тривалого часу не викликає змін у всьому комплексі фізіологічних показників. При оцінці шуму важливим фактором є шумовий фон, який у містах значно вищий ніж у сільській місцевості. Тому рівень адаптації міського і сільського населення різний.

З метою запобігання шкідливому впливу шумів на здоров'я людей на виробництві застосовують звукоізоляцію, шумопоглинальні екрани, фільтри, глушники.Важливе значення має і створення безшумних і малошумних механізмів і машин, транспортного і промисловогоустаткування.

9. Проаналізувати питання електромагнітного забруднення довкілля: нормування складових ЕМП; захист довкілля від забруднення електромагнітними полями.

Електромагнітне поле – особлива форма матерії, яка існуєнезалежновід нас, від наших знань про нього.

Останнім часом проблема взаємодії людини з електромагнітними полями (ЕМП) стала надзвичайно актуальною у зв'язку з інтенсивним розвитком радіозв'язку та радіолокації, масовим розповсюдженням побутових електричних та радіоелектронних пристроїв. На сьогоднішній день більшість населення фактично мешкає у ЕМП штучної (антропогенної) природи, інтенсивність яких у окремих районах у сотні разів перевищує середній природний фон.

Інтенсивний розвиток електроніки та радіотехніки викликає забруднення довкілля електромагнітними полями. Головними джерелами електромагнітного випромінювання є радіотелевізійні та радіолокаційні станції, засоби радіозв’язку, високовольтні лінії електропередачі (ЛЕП), електростанції, трансформаторні підстанції, а також лінії електротранспорту.

Екологічно несприятливий вплив здійснюють як електромагнітні випромінювання промислової частоти (50Гц), так і частот радіохвильового діапазону. Джерелами перших є електричні підстанції і електромережі, інших - антени радіомовних і телепєредаючих станцій, спеціальних засобів зв'язку і радіолокаційних станцій.

Джерелами електромагнітних полів (ЕМП) у авіації є;

- зв'язкові, командні та аварійні радіостанції;- радіонавігаційне обладнання (бортові радіолокаційні станції, радіовисотоміри, радіокомпаси, радіодальноміри);- наземні диспетчерські пункти;- посадочні радіолокаційні станції (РЛС);- радіопеленгатори і радіомаяки.

Мірою забруднень ЕМП є напруженість поля, одиницею якої є Вольт на метр (В/м). Ці поля негативно впливають на нервову систему. Поле напруженістю 1000 В/м спричинює головний біль і сильну втому, більших значень – неврози, безсоння та інші тяжкі захворювання.

Джерела ЕМП можуть працювати у наступних діапазонах частот:

- низькочастотні (НЧ) – від 0 до 60 Гц;- середньо частотні (СЧ) – від 60 Гц до 10 кГц;

- високочастотні (ВЧ) – від 10 кГц до 300 МГц;- надвисокочастотні (НВЧ) – від 300 до 300 ГГц.

Частота електромагнітних коливань – це число повних коливань за одиницю часу:

f = 1/Т (1 Гц – одне коливання за секунду)

Гранично допустимі рівні напруженості ЕМП встановлюють для різного діапазону частот, за електричною складовою (В/м) та магнітною складовою (А/м).

Так, наприклад: для частот до 300 МГц – 5В/м; для частот до 50 МГц – 0,3 А/м.

З метою охорони населення від шкідливих впоивів електромагнітних випромінювань розроблені санітарні норми та правила щодо радіотехнічних і електротехнічних об’єктів, які регламентують умови їх експлуатації.

Так, для електричного поля (ЕП), що створюється пристроями електропередач змінного струму промислової частоти (50 Гц), державними стандартними нормами встановлюються такі ГДР напруженості електричного поля:

- всередині житлових будинків – 0,5 кВ/м;- на території зони житлової забудови – 1 кВ/м;

- у населеній місцевості (землі у межах міста поза зоною житлової забудови), а також на території городів і садів – 5 кВ/м;- на ділянках перетину повітряних ліній електропередач з автошляхами – 10 кВ/м;- у населеній місцевості, доступній для відвідування людей – 15 кВ/м;- у важкодоступній місцевості – 20 кВ/м.

Всі засоби та методи захисту від впливу ЕМП можуть бути умовно поділені на організаційні, інженерно-технічні та лікувально-профілактичні.

Організаційні заходи передбачають запобігання попаданню людей у зону з високою напруженістю ЕМП, створення санітарно-захисних зон. Санітарно-захисною зоною вважається територія, де на висоті 2 м від поверхні землі перевищуються гранично допустимі рівні (ГДР) напруженості ЕМП.

З метою захисту від впливу електричних полів промислової частоти також встановлюються санітарно-захисні зони – території, на яких напруженість ЕП перевищує 1 кВ/м.

До інженерно-технічних засобів захисту від ЕМП відносяться електрогерметизація елементів схем, блоків, вузлів установки з метою зниження чи усунення електромагнітного випромінювання..

До лікувально-профілактичних заходів відносяться періодичні медичні огляди працівників та населення.