5. Проаналізувати умови формування гумусу як головного чиннику родючості грунтів.

Гумус відіграєзначну роль у формуванніґрунту. В ньомувиділенівсіосновніелементиживленнярослин: азот, вуглець, фосфор, сірка, калій, кальцій, магній. Великезначення гумусу в мікробіологічнихпроцесах та як чинникавбирноїздатностіґрунту. Чим більше гумусу в ґрунті, тимвищаємкістьпоглинання.

Органічнаречовинаполіпшуєфізичні, хімічні та біологічнівластивостіґрунту, сприяєпідвищеннюйогородючості.Органічнуречовинуґрунту, за пропозицієюВ.О.Ковди, слідназивати особливою енергетичноюоболонкоюпланети – гумосферою. Рослиннізалишки, якінадходять в ґрунт, несуть 1-2% кДж енергії на 1г сухоїречовини. За результатами дослідженьС.А.Алієвої, 1г гумінових кислот міститьвід 18 до 22 кДж, 1г фульвокислот - 19 кДж. Ґрунти -з 4-6% гумусу нагромаджують на 1га стількиенергії, скількидають 20-30т антрациту.

Гумусовіречовинидаютьґрунтутемнезабарвлення, створюютьагрономічноцінну структуру. Якщоґрунтбагатийкальцієм, вся масагумінових кислот переходить у форму нерозчинних у водігуматівкальцію, бере участь у створенніводоміцноїструктури.Органічніречовини, якімаютьнизькутеплопровідність, запобігаютьшвидкійвіддачі тепла з ґрунту в атмосферу.Органічнаречовина в процесірозпаду сама виділяє тепло і таким чином є джерелом тепла для ґрунту. Отже, багаті на органічнуречовинуґрунтибудутьтеплими і сприятливими для розвиткурослин.

7.Проаналізувати сорбційну здатність ґрунту та її екологічне значення.

Здатність твердої фази ґрунту вбирати тверді, рідкі і газоподібні речовини називають вбирною здатністю.

Грунт вбирає речовини з ґрунтового розчину і ґрунтового повітря.

Вбирну здатність ґрунту ґрунтовно вивчав відомий ґрунтознавець К.К.Гедройц. Залежно від природи вбирання він виділив такі типи вбирної здатності:

Механічне вбирання відбувається під час фільтрації води крізь грунт. При цьому пори і капіляри затримують частки, розмір яких більший за діаметр капілярів. Завдяки механічному вбиранню людина одержує чисту джерельну воду, а саме явище широко використовують при будівництві штучних фільтрів для очищення води.

Молекулярно-сорбційне (фізичне) вбирання проявляється в тому, що на поверхні колоїдів ґрунту вбираються молекули речовин, які мають полярну будову. Прикладом фізичного вбирання є адсорбція ґрунтом молекул води. Вода, увібрана колоїдами ґрунту, називається гігроскопічною. Глинисті ґрунти, які містять в собі велику кількість колоїдних часток, мають високу гігроскопічність, піщані, навпаки, є низькогігроскопічними.

Іонно-сорбційне або фізико-хімічне (обмінне) вбирання – здатність ґрунту вбирати на поверхні колоїдних часток іони і обмінювати їх на еквівалентну кількість іонів ґрунтового розчину.

Хімічне вбирання зумовлено утворенням в ґрунтовому розчині важкорозчинних сполук, які впадають в осад. Катіони і аніони, які надходять у грунт з атмосферними опадами, добривами тощо, взаємодіють з солями ґрунтового розчину. В результаті утворюються нерозчинні або важкорозчинні сполуки.

Наприклад:CaCl2+Na2CO3®¯CaCO3+2NaCl

[ГВК2-]Ca2++Na2SO4®[ГВК2-]2Na-+¯CaSO4

Біологічне вбирання зумовлене здатністю живих організмів, що населяють грунт, засвоювати хімічні елементи. Після відмирання організмів засвоєні ними хімічні елементи акумулюються у верхньому шарі ґрунту у складі органічних речовин.

Кількісними критеріями, які описують взаємодії РН з ґрунтами, є повнота поглинання (сорбція) їх ГПК і стійкість закріплення в поглиненому стані.

Наприклад, якщо порівняти стійкість закріплення в поглиненому стані довгоживучих РН 90Sr і 137Cs, то виявиться, що вони неоднаково витісняються з ґрунтів. З усіх ґрунтів 90Sr витісняється в більшій кількості, ніж 137Cs, тобто поглинений цезій закріплюється міцніше. На різних ґрунтах стійкість закріплення РН неоднакова. Міцніше вони закріплюються в чорноземі.

На сорбційні процеси РН у ґрунтах впливає дисперсний склад ґрунтів (гранулометричний).

Ґрунти, які утримують більшу кількість високодисперсних частинок (розміром менше 0,001 мм), характеризуються високою ємністю поглинання, у якій поглинається до 77% від загального вмісту РН у ґрунті.

Різниця в закріпленні мікрокількості 90Sr і 137Cs різними за розміром фракціями зумовлена не тільки неоднаковою площею поверхні цих частинок, їх різним хімічним складом, але й різним мінералогічним складом.

Відмінності в повноті сорбції РН і ступеня їх закріплення різними мінералами зумовлені, перш за все, неоднаковою структурою кристалічної ґратки мінералів.

Загалом цезій, на відміну від стронцію, стійкіше сорбується (закріплюється) мінералами, зокрема, глинами.

За однакової щільності забруднення ґрунту радіаційна небезпека від стронцію у 6 разів вища, ніж від цезію.

Щоб зменшити ступінь міграції, проводять агрохімічні заходи: вапнування кислих ґрунтів, бідних на обмінний кальцій, внесення органічних добрив - перегною, торфу, намулу, гною. Так, для зниження надходження стронцію застосовують фосфорні, а для цезію - калійні добрива.