5.Визначити форми власності на природні ресурси в Україні.

Природніресурси в Україні могут перебувати у приватній, комунальнійабодержавнійвласності.Найбільшповнопитаннявласностіврегульовані у чинному Земельному кодексіУкраїни. В іншихпоресурсних законах питаннявласності на тічиіншіприродніресурсиврегульованілише у загальномувигляді.

ст. 13 КонституціїУкраїнипроголошуєвсіприродніресурси в територіальних межах країниоб'єктом права власності народу України, тому на практицівиникаютьпитаннящодоузгодженостінормиКонституції та норм екологічногозаконодавства, враховуючинабуття права приватної, комунальної та державноївласності на природніресурси.

Право державноївласностіявляє собою сукупністьправових норм, щозакріплюють і охороняютьналежністьприроднихресурсівнародуУкраїни в особіобраного ним представницького органу державноївлади, а такожвстановлюють порядок придбання, використання та відчуженнядержавноївласності.

Особливістюдержавноївласності на природніресурси є те, що в цьомувипадку вона виступає у виглядівинятковоївласності народу України (статті 9, 10 Закону України «Про власність»). Цеозначає,що на природніресурси, проголошенівиключноювласністю народу, у держави є лишекомпетенція по управліннюцими ресурсами в загальнонароднихінтересах. Таким чином, право винятковоївласності народу України на природніресурси є особливою формою державноївласності, щохарактеризуєналежністьприроднихресурсів та іншихприродних благ народу України в цілому.

Особливою та новою формою власності на природніресурси є право приватноївласності. Право приватноївласностіявляє собою правовийінститут, щозакріплюєіндивідуальнуналежністьприроднихоб'єктів, тобто право приватноївласностіюридичнозакріплюєвласністьгромадян та юридичнихосіб як економічнукатегорію, щоохоплюєвсіформиіндивідуалізованогопривласнення.

Відносно новою формою права власності на природніресурсі є право комунальноївласності. Фактичномаємісце передача повноваженьвласникавіддержавнихорганів до територіальнихгромад в особіорганівмісцевогосамоврядування. Такийрозподілповноваженьвикликанийподальшимрозвиткоммісцевогосамоврядування та побудовоюгромадянськогосуспільства. Аналіз чинного законодавствадозволяєзробитивисновок, що право комунальноївласності на природніресурси — цесукупність норм, щовстановлюютьправовіпідставивиникнення, користування та розпорядженняприроднимиоб'єктамитериторіальних громад населенихпунктів, а самеміст, сіл та селищ.

Управління природоохоронницькою діяльністю

1. Назвіть мету і стратегічні цілі національної екологічної політики.

Метою національної екологічної політики є стабілізація і поліпшення стану навколишнього природного середовища України через інтеграцію екологічної політики в соціально-економічний розвиток України, гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров'я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування та збереження природних екосистем.

Національнаекологічнаполітикаспрямована на досягнення таких стратегічнихцілей:

1. Підвищення рівня суспільної екологічної свідомості.

2. Поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки.

3. Досягненнябезпечного для здоров'ялюдини стану навколишньогоприродногосередовища.

4. Інтеграціяекологічноїполітикий удосконаленнясистеми інтегрованогоекологічногоуправління.

5. Припинення втрат біотичного та ландшафтного різноманіття і формування екомережі.

6. Забезпечення екологічного збалансованого природокористування.

7. Удосконалення регіональної екологічної політики.

Реалізація стратегічних цілей передбачена в заходах Національного плану дій з охорони  навколишнього природного середовища на 2011–2015 роки у сферах: атмосферного повітря; водних ресурсів; охорони земель, ґрунтів, лісів, надр; надзвичайних ситуацій;відходів і небезпечних хімічних речовин та біобезпеки тощо.

2. Дайте визначення поняттю «управління в галузі охорони навколишнього природного середовища».

Управління в галузі охорони навколишнього середовища - це врегульована правовими нормами виконавчо-розпорядча діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування та об'єднань громадян, спрямована на використання природних ресурсів, охорону екологічного середовища та забезпечення екологічної безпеки.

Суть управління в галузі охорони навколишнього середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Метою управління в галузі охорони навколишнього середовища є реалізація екологічного законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості спільних дій та інтересів державних і самоврядних органів влади, громадськості, науковців, підприємців у галузі охорони навколишнього середовища.

Правовою основою управління в галузі охорони навколишнього середовища є законодавство і норми інших галузей права, які створюють нормативно-правову базу для діяльності державних та інших органів, пов'язану з виконанням ними управлінських повноважень.

3. Назвіть види управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Види управління в галузі охорони навколишнього природного середовища можуть бути:

1. правотворчі - розробка і прийняття державними органами нормативних актів, направлених на регулювання управлінських відношень;

2. правозастосовуючі - це діяльність держави, яка направлена на реалізацію

управлінських нормативних актів шляхом ухвалення і здійснення конкретних дій;

1. правоохоронні - це діяльність держави по прийняттю каральних заходів до осіб, які порушили або не виконують вимоги, передбачені державними нормативними актами.

4. Назвіть інструменти екологічної політики.

До основних інструментівреалізаціїекологічноїполітикивідноситься:

• оцінювання впливу стратегій, програм, планів на стан навколишнього природного середовища;

• вдосконалення дозвільної системи у сфері охорони навколишнього природного середовища;

• екологічна експертиза й оцінювання впливу об'єктів екологічної експертизи на стан довкілля;

• екологічний аудит, системи екологічного управління, екологічне маркування;

• екологічне страхування;

• технічне регулювання, стандартизація та облік у сфері охорони навколишнього природного середовища;

• освіта й наукове забезпечення формування та реалізації національної екологічної політики;

• економічні та фінансові механізми;

• моніторинг стану довкілля та контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища ;

• міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища й забезпечення екологічної безпеки.

5. Визначитикерівні принципи планування екологічної політики.

Знанння керівних принципів планування екологічної політики забезпечує правильний вибір інструментарію, адекватного поставленій меті та умовам її досягнення.

Загальноприйнятими принципами є такі:

- Забруднювач платить. Дотримання цього принципу означає, що виробники змушені зазнавати додаткових витрат відповідно до того, наскільки вони забруднюють навколишнє природне середовище.

- Користувач платить. Цей принцип означає, що користувач має платити за використання природних ресурсів, які є власністю суспільства. Ці платежі мають компенсувати принаймні три речі: повну вартість добування та доставки цього ресурсу, вартість ресурсу, якщо він є не відновлювальним, і вартість усіх інших природно відновлювальних заходів, пов’язаних із цим ресурсом.

- Застосування екологічно нешкідливих технологій. У виробництвах, де використовуються речовини, викид яких у навколишнє природне середовище, може призвести до екологічної катастрофи або загрожуватиме здоров’ю й життю людей, використовують принцип обов’язкового застосування найкращої наявної технології, який вимагає використання найбільш екологічно ефективної (безпечної) технології, незважаючи на її вартість. У таких технологіях наголос робиться на знешкодження основної забруднюючої речовини.

- Застосування принципу врахування взаємозалежності об’єктів навколишнього природного середовища. Це означає, що необхідно враховувати взаємозв’язки та взаємозалежність різних компонентів навколишнього природного середовища й те , що забруднюючі речовини від однієї компоненти можуть переходити до іншої. Наприклад, забруднюючі речовини, які надійшли в атмосферне повітря, випадаючи з дощем, забруднюють землю, доходять до ґрунтових вод, іт.

- Оцінювання повного життєвого циклу продукту. Це означає врахування всієї шкоди, що завдається навколишньому природньому середовищу під час виготовлення й використання того чи іншого продукту, тобто втрачених не відновлювальних природних ресурсів, відходів, які з’являються в результаті виготовлення нового продукту і які можуть завдавати шкоди довкіллю.

6. Поясніть, що є по суті інструментом для запобігання надмірному шкідливому впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище.

Обов’язковим засобом інтегрування екологічних вимог у процесі планування є оцінювання впливу на навколишнє середовище (ОВНС), що є по суті інструментом для запобігання надмірному шкідливому впливу запланованої діяльності на навколишнє природнє середовище й інструментом реалізації

екологічних пріоритетів у загальному контексті здійсню вальної екологічної політики.  Оцінювання впливу на навколишнє середовище, як інструмент екологічної політики: - По-перше, є засобом запобігання, бо її метою є зменшення можливого негативного впливу на навколишнє середовище на стадії планування діяльності; - По – друге, це інтегрувальний спосіб, бо ОВНС вимагає прогнозування всіх можливих екологічних наслідків і впливів на навколишнє природне середовище; - По – третє, для здійснення ефективного ОВНС потребує залучення науковців та експертів, що сприяє підвищенню науково-технічного рівня проектних розробок; - По – четверте, процес ОВНС передбачає консультації з громадськістю, а отже створює можливість, для її реальної участі в прийнятті екологічних рішень. Оцінювання впливу на навколишнє середовище як обов’язкова процедура для отримання екологічного дозволу застосовується лише для проектів та діяльності, що можуть суттєво впливати на довкілля. Разом з ОВН ще одним інструментом планування екологічної політики є оцінювання екологічного ризику. Наприклад, доцільним є оцінювання ризику, коли йдеться про застосування нових хімічних сполук.

7. Назвіть основні завдання органів Державної екологічної інспекції.

Основними завданнями органів Державної екологічної інспекції є здійснення державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та радіаційної безпеки, а саме — контролю за:

використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод та джерел, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища й природних ресурсів внутрішніх морських вод, територіального моря, континентального шельфу й виключної (морської) економічної зони України, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, дотриманням норм екологічної та радіаційної безпеки;

дотриманням установлених лімітів використання природних ресурсів, нормативів викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище;

дотриманням екологічних вимог у процесі зберігання, транс­портування, використання, знешкодження та поховання (складування) хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних та радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів;

дотриманням вимог екологічної безпеки в техногенній сфері;

дотриманням екологічних вимог під час транспортування вантажів у пунктах пропуску через державний кордон.

8. Назвіть економічні методи управління щодо заохочувальних заходів

Найкращихрезультатів для дотримання природоохоронного законодавства можна досягти при розумному поєднані різноманітних важелів (цін, платежів, податкових пільг) і жорсткого контролю, тобто запровадженням економічних метод в управління.

Під економічними методами управління в галузі охорони навколишнього середовища розуміють сукупність передбачених законодавством економічних заходів забезпечення охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування.

Згідно Закону України "Про охорону навколишнього приро­дного середовища до економічних заходів забезпечення охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування можна віднести

• встановлення лімітів використання природних ресурсі в щодо скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовше та розміщення відходів, дозволів на викиди забруднюючих речовин;

• встановлення нормативів плати і розмірів платежів за використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу,

• надання підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони природи

• відшкодування у встановленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища

При цьому стимулюючу роль повинні відгравати екологічні платежі.

9. Дайте визначення екологічного аудиту.

Екологічний аудит - це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об'єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи екологічного управління та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту.

• Об'єктами екологічного аудиту є: підприємства, установи та організації, їх філії та представництва чи об'єднання, окремі виробництва, інші господарські об'єкти;

• системи екологічного управління;

• інші об'єкти, передбачені законом.

Екологічний аудит може проводитися щодо підприємств, установ та організацій, їх філій та представництв чи об'єднань, окремих виробництв, інших господарських об'єктів у цілому або щодо окремих видів їх діяльності.

Суб'єктами екологічного аудиту є:

• замовники;

• виконавці екологічного аудиту.

У разі проведення обов'язкового екологічного аудиту, замовником якого є заінтересовані органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, суб'єктами екологічного аудиту також є керівники чи власники об'єктів екологічного аудиту. Замовниками екологічного аудиту можуть бути заінтересовані центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, інші юридичні, а також фізичні особи. Виконавцем екологічного аудиту може бути юридична чи фізична особа (екологічний аудитор), кваліфікована для здійснення екологічного аудиту відповідно законодавства.