4. Проаналізувати локальний та об’єктовий рівні моніторингу.

Нижчим ієрархічним рівнем є рівень детального моніторингу навколишнього середовища, реалізованого в межах територій і масштабів окремих підприємств, заводів, господарських комплексів, родовищ тощо. Цей рівень також має назву об’єктового моніторингу. Системи об’єктового моніторингу НС є найважливішою ланкою в системах вищого рангу. Їх об’єднання в більшу мережу (наприклад, у межах міста, району) утворює систему моніторингу локального рівня.

5. Визначити поняття про кризовий моніторинг довкілля та його завдання.

Кризовий моніторинг довкілля – це інтенсивні спостереження, що проводяться за спеціальними програмами для здійснення контролю за природними об’єктами джерелами техногенного впливу, розташованими в районах екологічної напруженості, у зонах аварій та небезпечних природних явищ , з метою забезпечення оперативного регулювання на кризові та надзвичайні екологічні ситуації, аналізу та оцінки ризиків як кількісної характеристики небезпеки для населення і навколишнього середовища, прогнозування можливих негативних наслідків і прийняття рішень щодо їх ліквідації та створення нормальних умов для життєдіяльності населення й господарювання.

Моніторинг кризових та надзвичайних ситуацій має забезпечувати спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та інші органи виконавчої влади відповідною інформацією, необхідною для прийняття управлінських рішень щодо інженерного, медичного, біологічного, радіаційного та хімічного захисту населення, екосистем та об’єктів господарювання.

Відповідно до визначення поняття кризового моніторингу він поділяється на моніторинг:

1. Надзвичайних екологічних ситуацій

2. Стихійних та небезпечних природних явищ

3. Небезпечних природно-техногенних явищ

Головними завданнями системи кризового моніторингу є:

• Збирання та аналітичне опрацювання інформації про кризові та надзвичайні ситуації, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій;

• Прогнозування та оцінка екологічних, соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах для їх усунення;

• Сповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних екологічних ситуацій, своєчасне та достовірне його інформування про фактичну обстановку і вжиті заходи.

6. Визначити поняття про загальний моніторинг довкілля та його завдання.

Загальний моніторинг довкілля – це постійні спостереження, що здійснюється в комплексній мережі на оптимальних за кількістю та розміщенням пунктах за довгостроковими програмами, які дають змогу на основі оцінки, аналізу і прогнозування стану НПС ухвалювати відповідні управлінські рішення на всіх рівнях.

7. Визначити основні законодавчі документи у сфері системи Державного моніторингу довкілля України.

Правове регулювання у сфері моніторингу НПС здійснюється:

• Відповідно до положень Конституції України

• Законів України «Про охорону НПС» та «Про основи національної безпеки України»

• Постанов Верховної Ради України від 05.03.1998 № 188/98-ВР «Основні напрями державної політики України та галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» та від 20.02.2003 № 565-4 «Про рекомендації парламентських слухань щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в Україні»

• Постанов Кабінету Міністрів України «Положення про державну систему моніторингу довкілля», «Про єдину державну систему запобігання і регулювання на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру»

• Рішень 5 Всеєвропейської конференції міністрів навколишнього середовища «Довкілля для Європи» (Київ, травень 2003 р.) та інших законодавчих і нормативно- правових актів у сфері моніторингу НПС.)