1.6. Роль статистики в формуванні інформаційної інфраструктури світової економіки

1. Інформаційна інфраструктура сучасного господарства.

Міжнародні, закордонні інформаційні системи інтегровані з інформаційною інфраструктурою держави.

Мова йде про наступні групи систем:

Інформаційні структури міжнародних організацій, членом яких є країна чи її урядові органи, наприклад статистичні системи ООН, FAO, ILO, WHO, EUROSTAT для членів європейської спільноти.

Спеціалізовані інформаційні системи міжнародної діяльності, які є складовою систематичної інфраструктурної системи країни, наприклад, економічний сервіс Reuters, який є джерелом інформації про курси валют, біржові котировки, офіційних даних економічних публікацій інших країн та міжнародних організацій, система потенційної інформації DERWENT, інформаційна система міжнародної організації стандартизації ISO і т.д.

Міжнародні джерела масової інформації, з якими систематично взаємодіють системи, інфраструктури даної країни, наприклад міжнародні друкарські агенції.

З точки зору зв’язків внутрішньодержавних систем з міжнародними системами можна виділити:

а) Інформаційні системи офіційних міжнародних організацій, перед якими одна країни має обов’язки передачі інформації. Ці завдання лежать на відповідних інформаційних системах держави, які завдяки постійним зв’язкам з такими закордонними системами набувають інфраструктурного характеру. Наприклад, Україна є членом ООН, що вимагає від української статистики поставки інформації в статистичні служби ООН. Ще більше інформаційне зобов’язання покладає процес інтеграції України в структури ЕС. Членство України в більшості міжнародних організацій пов’язано з обов’язками передачі інформації.

б) Інформаційні системи офіційних міжнародних організацій, з яких дана країни має право отримувати інформацію, звичайні інформаційні системи міжнародних організацій надають інформацію своїм членам на принципах виключності чи преференційних.

Крім того існують спеціалізовані міжнародні інформаційні системи міжнародного характеру, які пропонують інформацію всім бажаючим. Прикладом такого роду систем є система потентової інформації (DERVENT)

Міжнародні спеціалізовані інформаційні системи, які не мають офіційного статусу, діючи на комерційних принципах чи фінансовані науковими, громадськими чи господарськими організаціями. Прикладом таких систем є: системи науково-технічної інформації в галузі медицини (MEDLINE), хімії (САС), електроніки та електротехніки (INSPEC), багато баз інформації наукової та технічної, розробленої різними науковими групами і пропонуються більш за все через INTERNET. До такого класу систем відноситься економічний сервіс Рейтер, сервіси Блумберга та інші.

д) Міжнародні організації, які описують інформаційні стандарти, наприклад EAN (взаємодія в галузі штрих коду), UN EDIFACT (організація, яка оброблює інформацію для електронної передачі документів), FID (міжнародна федерація установлюючи стандарти для бібліотекарських каталогів, описів, документів, нумерацій ISBN і ISSN, класифікацій, в тому числі UKD), і нарешті ISO ведучий широку діяльність в галузі інформаційних стандартів.

При сучасній глобалізації інформаційних процесів існування міжнародної інформаційної інфраструктури має великий вплив на розвиток інформаційних систем окремих країн.

Вже зараз більшість країн відмовилась від розробки власних інформаційних систем науково-технічних, і користується міжнародними інформаційними службами в більшості англомовними.

Деякі інформаційні служби створюються групами країн. Такі міжнародні інституції в деяких випадках заміняють власні інформаційні служби. Інтенсивне створення міжнародних інформаційних структур спостерігається в ЕС. Це важлива риса інтеграції держав, членів ЕС, які є основою інтеграції в інших аспектах, у тому числі і в тих, в яких ЕС приваблює засоби бюджету союзу.

Вплив окремих країн, а особливо країн малих та середніх на формування сегментів інформаційної інфраструктури обмежено. Більш за все обмеження виникають тому, що адміністрації цих країн не усвідомлюють повністю значення, яке для малих та середніх країн має функціонування зовнішніх інформаційних систем, які уряд чи акцентує в рамках міжнародних домовленостей і в рамках міжнародних організацій, членами яких вони є.

Тому більшість інформаційних систем міжнародних організацій створених і керованих країнами чи представниками країн домінуючих економічно чи політично.

В результаті браку зацікавленості міжнародні інформаційні системи не завжди задовольняють потреби багатьох країн, включаючи країни маленькі та середні.

Держава, економіка не діє у ізоляції від іноземного економічного, громадського та інформаційного оточення. Політичні контакти, економічна взаємодія примушує до злиття інфраструктурних інформаційних систем різних країн. Цю ціль міжнародна громадськість реалізує шляхом утвердження інформаційних стандартів, а також інформаційних систем. Ними займається ООН та спеціалізовані організації, діючи у рамках ООН. Діяльність ця відома лише фахівцям. Комісії ООН перш за все комісія статистична і статистичні відділи ООН, національна комісія ООН, FAO, WHO, UNESCO, UNDP, UNIDO, ILO, WIPO, та багато інших, крім діяльності політичної займаються збором інформації та розробкою інформаційних стандартів. Країни, члени цих організацій, крім самого факту членства зобов’язані дотримуватися цих стандартів.

Організації ініціюють та координують циклічні або одноразові процеси у глобальному обсязі. Наприклад близько 2000 року, у всіх країнах учасниках ООН повинні бути проведені переписи населення, житлових умов, умов харчування, рівні розвитку сільського господарства, включаючи проблематику складності природних умов для сільського господарства. Цей перепис здійсниться у 1999-2001 роках, згідно єдиним методологічним стандартам.

ООН прийняла стандарти понять, термінологічно адаптованих до окремих народностей, багатство номенклатур, класифікації, одиниць виміру визначаючих спосіб накопичення інформації у багатьох аспектах життя та господарства.

Важливу функцію стандартизації інформації у глобальному масштабі виконує WTO, світовий банк та міжнародний валютний фонд. ООН використовує роботи спеціалізованих організацій в галузі стандартизації, таких як ISO, UN/EDIFACT. Для багатьох даних елементарних і типових існують стандарти у глобальному діапазоні.

Інформаційні стандарти створюють багато спеціалізованих організацій та інформаційних систем. Координатором взаємодії багатьох організацій в області наукової документації та бібліотекознавства є FID (міжнародна федерація DS документації).

Більшість міжнародних конвенцій, двох та багато частинних містять інформаційний компонент, визначаючий стандарти та принципи обліку інформації. Наприклад, міжнародні конвенції о морських катастрофах, хімічних катастрофах. О використанні ядерної енергії, охороні навколишнього середовища і т.і., зобов’язують всі країни, що беруть участь у конвенції до обліку інформацією, згідно прийнятим стандартам. Стандартизація процесів та інформаційних систем у ЕС глибоко виявлятимуся навіть у огляді даних у внутрішніх інформаційних системах не тільки урядових органів, але й компаній та інших самодіяльних організацій.

Типові інформаційні стандарти обов’язкові в усіх міжнародних фінансових системах, перш за все у банківських системах. Це стандарти огляду конкретних елементарних даних, документів, електронного зв’язку, стандартів безпеки, а також типові правила, визначаючих організацію та функціонування систем.

Ясна річ, інформаційні мережі, охоплені стандартизацією у глобальному обсязі, залишають мало свободи проектувальникам інфраструктурних інформаційних систем.

Їх переконання у можливості автоматичного проектування системи, береться частіше всього з ігноруванням. Простіше кажучи, проектувальники та оператори інформаційних систем не знають, що для інформації, якою вони займаються, існують перевірені та адаптовані рекомендації і навіть норми.

В останні роки, під впливом чи тиском глобальних інфраструктурних інформаційних систем, пов’язаних з глобальними економічними процесами, діючими у сфері глобальних фінансів деякі країни відмовляються від координації деяких аспектів своєї інформаційної інфраструктури. Пасивний підхід держави до формування власної інформаційної інфраструктури в умовах так званого “відкритого суспільства”, а тому виставленого, як правило, без належної охорони, на дію глобальних чи недержавних інформаційних систем у регіональному масштабі, веде до обмеження чи втрати можливостей виконання державою своїх обов’язків перед суспільством. Загроза ця, в демократичному суспільстві не виникає у зв’язку з відкриттям доступу громадян до інформації. Загрозою для демократії, для нормального функціонування демократичних держав в умовах сучасних інформаційних технологій є те, що власники глобальних інформаційних систем мають можливості неконтрольованого інформаційного управління цими суспільствами та державою. Гасло “свобода слову” стає для власників цих інформаційних систем перепусткою для неконтрольованого управління суспільством чи громадськими групами, за допомогою інформації, що передається у глобальних інформаційних мережах, а частіше генеруючими засобами масової інформації.

В умовах сучасних інформаційних технологій, в умовах ринкової економіки, інформаційний порядок є основою контролю ризику економічної діяльності. Цей порядок повинен бути у глобальному обсязі. Звісно, невироблені кінцеві інструменти формування інформаційного порядку у масштабі локальному, регіональному і глобальному, який міг би забезпечити рівновагу між свободою інформаційної діяльності та відповідальністю за цю діяльність. Більшість державних систем знаходяться у скрутному становищі: або маємо тотальний контроль інформації ( в авторитарних та тоталітарних державах), або лібералізм, який призводить до хаосу на локальному рівні до інформаційної монополії у глобальному масштабі.

ООН приймає відповідні заходи, ціль яких регулювання основних правил інформаційного порядку на глобальному рівні. Служать цьому принципи обміну інформацією, а також зобов’язання окремих країн в галузі передачі інформації міжнародним організаціям. Ці принципи являють собою компоненти майже кожної конвенції, резолюції або декларації, що приймаються на засіданнях ООН та її спеціалізованих агенцій. Можливоcті стягування зобов’язань окремих країн перед ООН обмежені. В більшості областей та для багатьох країн ООН переслідує свої цілі. Завданнями ООН, та багатьох організацій, що співпрацюють з нею, є пошук та збір інформації з офіційних інституцій цих країн, наприклад з офіційних статистичних служб, урядових агенцій. Вона не ігнорує при цьому внутрішньою організацією, технологією, засобами обробки інформації даної країни. ООН передає лише методичні рекомендації яки стосуються лише змісту інформації. Отримана від даної країни інформація приймається, підлягає невеликим переробкам та опрацюванням, з ціллю співставлення її з іншою інформацією. Як результат цього підходу часто виникають труднощі з приводу отримання даних відповідної якості, порівняльних даних.

На подібних принципах діє OECD та багато інших регіональних міжнаціональних економічних організацій, зони вільної торгівлі. Нові якісні інформаційні рішення можна бачити на прикладі тісних зв’язків країн, таких як ЕС. Гуманізація інформаційної інфраструктури на міжнародному рівні, а також адаптація рішень в галузі інформаційної інфраструктури держав, членів ЕС, мають для більшості регіонів обов’язковий характер. Для країн ЕС це стосується об’ємів інформації, пов’язаних з єдиною монетарною політикою (європейський монетарний союз та сфера обігу євро), гармонізація мита та податків, допомоги держави підприємцям, загальної сільськогосподарської політики, політики зовнішньої торгівлі, науково-технічного прогресу, ринку праці та інших. Інформаційні обов’язки країн, членів ЕС пов’язані з системами квотування продукції, а також дотацій та субвенцій з бюджету ЕС.

Можна стверджувати, що процеси економічної інтеграції та міжнародної лібералізації економічної співпраці не лише потребують гармонізації інформаційних систем більшості країн, але й потребують створення інфраструктурних інформаційних систем у міжнародному та глобальному обсязі.

2. Моделі політики держави в галузі формування своєї інформаційної інфраструктури.

Державні органи та урядова адміністрація мають обмежені можливості контролю та формування своєї інформаційної інфраструктури. Вони можуть формувати відповідні сектори, на інші можуть впливати іншим чином або не мають впливу взагалі. По відношенню до деяких секторів інформаційної інфраструктури існують заборони та обмеження впливу державних органів. Вплив державних органів на його власну інформаційну інфраструктуру залежить від правових норм. Аналізуючи рішення, що практикуються державною адміністрацією в галузі формування інформаційної інфраструктури держави можна виділити такі моделі:

Модель активного управління інформаційною інфраструктурою держави.

Модель активної координації інформаційної інфраструктури держави.

Модель посередньої координації інформаційної інфраструктури держави.

Модель пасивна.

1. Модель активного управління інформаційною інфраструктурою держави - уряд активно керує інфраструктурними інформаційними системами. Основні системи діють у рамках структур громадської адміністрації. Всі інфраструктурні системи діють у рамках структур громадської адміністрації. Всі інфраструктурні системи діють згідно правових норм, держава фінансує чи визначає порядок фінансування інформаційної інфраструктури. Ця модель діяла у структурах державного планування, мала місце також у країнах з великим впливом держави у громадському житті, наприклад у скандинавських країнах.

2. Модель активної координації інформаційної інфраструктури держави - уряд в обмежений період бере участь в експлуатації та управлінні інформаційних систем, таким чином він координує експлуатацію та управління інфраструктурних інформаційних систем, прийняття інформаційних стандартів, та правових норм, визначаючих функціонування основних інформаційних систем, також бере участь в фінансуванні діяльності інституцій, які експлуатують ці засоби та системи. Така модель використовується у багатьох країнах Європи, а також у ЄС.

3.Модель посередньої координації інформаційної інфраструктури держави - адміністрація експлуатує виключно ті інфраструктурні системи, які необхідні для її власної діяльності. Для інших секторів інформаційної інфраструктури визначаються інформаційні правові норми, а також рекомендовані але не обов’язкові інформаційні норми. Цю модель використовує багато країн Латинської Америки.

Пасивна модель - держава відмовляється від координації та розвитку інформаційної інфраструктури. Свою активність в галузі інформаційних інфраструктурних систем обмежує до експлуатації "власних" інформаційних систем, чи внутрішніх інформаційних систем урядових органів або самоврядування. В країнах середньої та східної Європи після десятиріч функціонування першої моделі в умовах так званої планової економіки, може як контрреакція на цю модель маємо поєднання третьої та четвертої моделей. Це означає відмову державних органів від управління інформаційними системами, за винятком тих, які є внутрішніми системами цих органів, а координація інших обмежена до установлення норм. Така ситуація спостерігається також в Україні.

3. Моделі інституціоналізації інформаційної інфраструктури держави.

Аналізуючи практику різних країн, можна виділити наступні моделі інституціоналізації інформаційної інфраструктури держави:

Європейська модель

Американська модель

Азіатська модель

Запропоновані назви моделей пов’язані з тим, що у регіонах, з якими вони пов’язані, моделі інституціоналізації інформаційної інфраструктури держави, використовуються у деяких країнах даного континенту. Ці назви не означають перевагу тієї чи іншої моделі на даному континенті. Спостерігаються випадоки “змішаних рішень”.

Європейська модель.

Характерні риси цій моделі, є принципи рівноваги між правами та інформаційними обов’язками держави а також індивідуальних громадян. Ця модель використовується звичайно у більшості європейських країн. Звідси запропонована назва цієї моделі.

Рисою європейської моделі є також регулювання інформаційної інфраструктури держави за допомогою правових актів explisite, які відображають специку прав та інформаційних обов’язків громадян, державних органів та інших організаційних одиниць. В галузі інформаційної інфраструктури в цій моделі ми стикаємося з так званою глибокою інтервенцією уряду в державному масштабі, регіональному чи навіть глобальному масштабі.

Ще одна важлива риса, характерна для європейської моделі, те, що в Європі існує тенденція відокремлення спеціальних інституцій, головним завданням яких є утримання окремих секторів інформаційної інфраструктури держави. Компетенція цих інституцій встановлюється у формі правових актів, які накладають відповідні зобов’язання як на ці інституції, так і на громадян, а також на інші громадсько-економічні установи, крім того визначають права цих інституцій. Ця модель спирається на активну участь уряду у формуванні та утриманні інфраструктурних систем та інформаційних засобів.

Європейська модель утворилася на європейській традиції розбудованих регулюючих функцій держави та її органів. Ці регулюючі функції стосуються так чи інакше усіх напрямків громадського та економічного життя.

Глибоке втручання держави в ці сфери життя в європейській моделі є незалежним від політичної системи. У європейській моделі виділяються відповідні сектори інформаційної інфраструктури держави, за створення, зміст, та розвиток яких відповідає безпосередньо державна влада.

Ця відповідальність реалізована трьома способами:

1. Створюються окремі адміністративні групи основною чи єдиною функцією яких є утримання відповідного сектору інформаційної інфраструктури держави. Наприклад, за сектор інформації з економічної статистики відповідає центральне управління (в Україні Держкомстат, у Франції INSEE). За реєстрацією та облік народонаселення відповідає спеціальне бюро, яке веде реєстр населення ( В Україні паспортні столи МВС, в скандинавських країнах бюро, що веде реєстр народонаселення). За облік платників податків відповідає адміністратор системи реєстрації платників податків (в Україні Державна Податкова Адміністрація). Джерелом фінансування цих служб є державний бюджет.

2. Держава покладає на органи адміністрації, або на інші державні органи обов’язки ведення відповідних реєстрів інформаційних систем і т.і. Ці обв’язки реалізуються окрім інших родів діяльності, які для цих органів є основними. В Україні, наприклад НБУ веде реєстр банків, інформаційну систему банківського нагляду, статистичну систему платіжного балансу та інші. Суди, основною функцією яких є розгляд справ, що направлені до них ведуть багато судових реєстрів, виконують не тільки основні завдання, але й інформаційні функції. Територіальна влада зобов’язана впроваджувати багато інформаційних систем, що відносяться до інформаційної інфраструктури держави, або беруть участь у їх діяльності.

3. Держава покладає на недержавні організації зобов’язання ведення відповідних сегментів “власної” інформаційної інфраструктури. Спілка лікарів повинна вести реєстри лікарів, необхідні перш за все держстраху, та адміністраціям рівня місцевих влад, області, республіки і т.і.

Американська модель.

Характерною рисою моделі, що має назву “американська” є те, що громадяни мають право на інформацію. Але вони не зобов’язані передавати інформацію за межами визначеними у Праві відповідними ситуаціями. На державу та на недержавні економічні та громадські формуваннях покладено зобов’язання передачі інформації громадянам. Крім того характерною рисою цієї моделі є рівновага між правами та інформаційними обов’язками державних органів та недержавних господарських та громадських формуваннь. Ця модель у неідеальній формі діє в США та інших країнах з подібними функціями громадської адміністрації. Звідси назва моделі.

В американській моделі головним принципом, згідно якому кожний може збирати, приховувати та давати доступ до інформації виключно у власних інтересах у такому обсязі, в якому це необхідно і дозволено правом. Існує загальний принцип, згідно якому формування, які акумулюють інформацію для власних потреб, не мають права передавати інформацію іншим формуванням. Ціль, для якої збирається інформація, повинна бути відома. Забороняється використовувати зібрану інформацію для інших, окрім тих, для яких вона була зібрана. Цей принцип зобов’язує всі формування: урядові та громадські, приватні формування та фізичні особи. Зобов’язує також заборону об’єднання даних, зібраних з різною метою формувати загальні бази даних. Існує також загальний принцип добровільної передачі інформації громадянами та організаційними одиницями фізичним особам, приватним формуванням а також громадським організаціям. Усі виключення з цих принципів можуть бути здійснені тільки через законодавчі акти, прийняті конгресом, які з великим небажанням накладають інформаційні обов’язки на громадян та господарські формування. Ці обов’язки здебільшого відносять до податків. Відповідних ситуацій, пов’язаних з судовими справами для інституцій нагляду над фінансовим сектором, а також державної статистики.

При обмеженнях, що стосуються права збору інформації, та загальних принципів добровільної її передачі, на громадські організації покладені широкі обов’язки інформування суспільства та формувань, що ведуть господарську діяльність. Здавалося б, що в американській моделі існує асиметрія між:

а) широким правом громадян на інформацію;

б) правом громадян відмовляти в наданні інформації;

в) обов’язком громадських формувань надавати доступ до інформації.

Виникає запитання, як в умовах повної добровільності надання інформації, за винятком інформації про податки, може в США існувати нормальна розбудована інформаційна інфраструктура господарська да державна, а доступ до потрібної інформації легше, чим у більшості Європейських країн. Американська модель інформаційної інфраструктури держави є децентралізованою. Немає жодного координаційного центру інформаційних систем та засобів. Головним координаційним інструментом є факультативні інформаційні норми, що визначають інформаційні права та обов’язки держави. Що стосується інформаційних норм, в американській моделі їх визначає ринок. На практиці інформаційні системи, що не стосуються інформаційних норм, мають труднощі з взаємодією з іншими господарськими формуваннями. Умовою успішної діяльності на ринку є інформаційний зв’язок даного формування з іншими господарськими та економічними формуваннями. Так, наприклад, більшість інформаційних норм в американській моделі, ринок примушує їх до стандартизації. Ринок також відсіює стандарти, що не ефективні економічно або технічно. Це процес тривалий, дорогий, та в кінці на ринку залишаються лише ефективні інформаційні стандарти. В результаті цього формується ефективна, хоча й не дешева інформаційна інфраструктура господарства та держави.

Азіатська модель

Суть азіатської моделі в тому, що держава залишає за собою право нагромадження, засекречення та заборону доступу до інформації. В той же час громадяни та недержавні господарські та громадські формування зобов’язані надавати інформацію державним органам і отримання інформації через ці ж органи. Витрати по реалізації цих обов’язків покладаються на громадян, компанії, недержавні громадські формування. Вони зобов’язані збирати та зберігати інформацію у формі та за технологією, що визначається державою. Громадяни та інші недержавні формування несуть відповідальність за відмову та невиконання цих обов’язків. Це може бути фінансова, чи навіть кримінальна відповідальність. Громадяни та інші недержавні об’єднання розраховуються також за помилки, що виникають в наслідок неефективного чи поганого функціонування інформаційних систем, нав’язаних державою. Ця модель у зміненій формі існувала в Радянському союзі. Вона має місце в державах з сильним впливом державного апарату на громадське та господарське життя. Слід пам’ятати, що ця модель ще недавно існувала в більшості країн Європи, а в деяких присутня до сих пір її характерні риси. В Азіатській моделі держава має виключне право формування інформаційної інфраструктури господарства та громадськості. Шляхом прийняття адміністративних рішень визначає діапазон, форму, методи організації, технології інформаційних систем, які вважають потрібним для держави.

Державними органами також приймаються рішення, що стосуються кола інформаційних систем, якими держава не має бажання керувати. Ведення інформаційної діяльності громадськими та недержавними формуваннями а азіатській моделі є регламентованим і регульованим державою. Звичайно, сфера цієї діяльності обмежена, і контролюється державою. Держава може припинити контролювати будь який напрямок інформаційної інфраструктури, але в кожну мить може поновити цей контроль.

Азіатська модель ефективна в таких областях, в яких існують перевірені методи та інформаційні технології, які роблять можливим конструювання нормальних інформаційних систем. Однак це буває рідко. В більшості випадків системі створені державною адміністрацією в цій моделі дуже дорогі та малоефективні.

Сучасна бюрократія, незалежно від країни, політичної та громадської системи демонструє прихильність до азіатської моделі. Найсучасніші інформаційні технології дуже спрощують це.

Питання для самоперевірки

Коли і в якій формі виникла міжнародна статистика?

Який внесок зробила Україна в розвиток міжнародної статистики?

Що вивчає міжнародна економічна статистика?

Які напрямки розвитку сучасної міжнародної статистики?

Які методи використовує міжнародна економічна статистика?

Які існують типи міжнародних статистичних організацій?

Чим займається статистична комісія ООН?

Які функції виконує Євростат?

Які основні міжнародні економіко-статистичні стандарти?

Які критичні проблеми економічної статистики?

Яка роль статистики в формуванні інформаційної інфраструктури світової економіки?

Тести

1. Основна роль національних статистичних служб в забезпеченні діяльності міжнародних статистичних організацій є:

1. надання даних про країну;

2. удосконалення методології міжнародної статистики;

3. використання рекомендацій міжнародних статистичних організацій у своїй діяльності;

2. Роль міжнародного статистичного інституту у формуванні міжнародної статистики полягає у:

1. публікації міжнародних статистичних даних;

2. розробці міжнародних рекомендації для економічної статистики;

3. вдосконаленні статистичних методів та розробці міжнародних статистичних стандартів.

3. Роль Ліги Націй у становленні міжнародної статистики:

1. почала здійснення міжнародних зіставлень статистичних даних;

2. вперше розробила систему показників міжнародної економічної статистики;

3. ввела в міжнародну практику випуск регулярних статистичних публікацій;

4. Особливість сучасного етапу розвитку міжнародної статистики полягає у:

1. активному впровадженні міжнародних стандартів у практику національних статистичних служб;

2. створенні глобальної системи статистики;

3. створенні інформаційної бази статистичних даних міжнародними організаціями.

5. Основна задача статистичної комісії ООН:

1. координація збору, стандартизації та аналізу даних в окремих країнах;

2. розробка міжнародних рекомендацій з статистики;

3. координація міжнародних статистичних проектів.

6. Робочі групи експертів ООН:

1. вирішують основні проблеми міжнародної статистики;

2. узагальнюють статистичну практику окремих країн;

3. готують проекти робочих документів статистичної комісії ООН.

7. Роль ООН у створенні глобальної статистичної системи полягає у:

1. розробці єдиних принципів діяльності статистичних органів окремих країн;

2. координації статистичних робіт та публікацій на базі міжнародних стандартів;

3. створенні системи міжнародних організацій з статистичними органами, які працюють за єдиними принципами.

8. Затверджує міжнародні статистичні стандарти:

1. Статистична комісія ООН;

2. Економічна і соціальна рада ООН;

3. Генеральна асамблея ООН.

9. Основна функція статистичного відділу ООН:

1. збір, обробка, публікація даних окремих країн;

2. підготовка статистичних даних для сесії статистичної комісії ООН;

3. розробка міжнародних статистичних стандартів.

10. Предмет міжнародної економічної статистики:

1. світове господарство;

2. методологія вивчення кількісної сторони стану та закономірностей розвитку світової економіки;

3. кількісна характеристика світової економіки.

11. Об’єкт міжнародної економічної статистики:

1. світове господарство та економічні явища і процеси, що відбуваються в ньому;

2. дані окремих країн про їх економічний розвиток;

3. процеси, які відбуваються у світовому господарстві.

12. Основна функція Євростату:

1. забезпечувати потреби в інформації Європейського союзу;

2. накопичувати дані міжнародної статистики для країн Європи;

3. удосконалювати методологію статистичних служб країн Європи.

13. Мета впровадження міжнародних стандартів статистики та обліку в Україні:

1. досягнути зіставності показників з іншими країнами;

2. удосконалити статистику та облік в Україні;

3. покращити рівень життя населення України.

14. Мета розробки міжнародних стандартів статистики та обліку:

1. удосконалення методології статистики та обліку окремих країн;

2. полегшення роботи міжнародних організацій;

3. покращення зіставності показників розвитку окремих країн.

15. Міжнародний стандарт статистики це:

1. рекомендації статистичного відділу ООН щодо визначення окремих показників розвитку країн;

2. документ, затверджений Економічною і соціальною Радою ООН, в якому надаються рекомендації щодо визначення змісту статистичних показників, їх класифікації і системи;

3. нормативний документ, розроблений статистичною комісією ООН для країн, територій, міжнародних організацій.

16. Розробкою міжнародних статистичних стандартів в ООН займається:

1. Організація економічного співробітництва і розвитку;

2. Міжнародний статистичний інститут;

3. Статистичні органи ООН.

17. Проекти на фінансування розробки міжнародних статистичних стандартів затверджуються:

1. Економічною і соціальною Радою ООН;

2. Статистичною комісією ООН;

3. на засіданні Генеральної Асамблеї ООН.

18. Використовувати міжнародні статистичні стандарти повинні:

1. усі міжнародні статистичні організації;

2. статистичні підрозділи ООН;

3. статистичні служби окремих країн.

19. За розробку міжнародних стандартів з економічної статистики відповідає:

1. Статистична комісія ООН;

2. Статистичний відділ ООН.

3. Управління з проблем економічної статистики Євростату.

20. Роботу по розробці міжнародних стандартів обліку координує:

1. Міжурядова робоча група експертів ООН;

2. Комітет з міжнародних стандартів фінансової звітності;

3. Міжнародна федерація бухгалтерів.

21. Виберіть з наведеного переліку міжнародний статистичний стандарт:

1. Система національних рахунків Голландії;

2. Керівництво зі складення платіжного балансу;

3. Міжнародні стандарти фінансової звітності.

22. Методологія якого міжнародного статистичного стандарту лежить в основі побудови інших статистичних стандартів?

1. Система національних рахунків;

2. Керівництво зі складання платіжного балансу;

3. Міжнародні стандарти фінансової звітності;

23. Джерело даних міжнародних статистичних публікацій:

1. дані усіх міжнародних організацій;

2. банки даних міжнародних статистичних організацій;

3. дані національних статистичних служб.

24. Координатором випуску міжнародних статистичних публікацій є:

1. статистична комісія ООН;

2. статистичний відділ ООН;

3. Економічна і соціальна Рада ООН.

25. Міжнародні публікації з міжнародної економічної статистики:

1. Статистичний щорічник ООН;

2. Демографічний щорічник ООН;

3. Щорічник статистики національних рахунків.

Розділ 2. МІЖНАРОДНІ КЛАСИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРИ

Одне з важливих завданнь міжнародної економічної статистики - упорядкування інформації про різні аспекти економічного процесу щоб забезпечити виявлення загальної картини та головних наслідків економічного процесу, а також структури економіки. Це досягається за допомогою класифікацій.Класифікації як найважливіший і складний елемент особливо при міжнародних зіставленнях даних є початковим етапом економіко-статистичних досліджень. Класифікації в міжнародної економічної статистиці це розподіл елементів сукупності за певною ознакою чи декількома атрибутивними ознаками. На відміну від групувань класифікації розглядаються як стандарт та затверджуються Статистичної комісією ООН.

У цьому розділі розглядається методологія та принципи побудови основних міжнародних класифікацій, яки розміщені на сайті Статистичної комісії ООН.

Найбільш важливі класифікації:

галузей економіки;

продукції;

витрат за цілями;

зайнятості, професій, освіти.

Ці класифікації є основними, які використовуються в міжнародної економічної статистиці , широко застосовуються при наданні даних і при проведенні економіко-статистичного аналізу розвитку окремих держав, а також при проведенні порівняння між державами в межах програм міжнародних зіставлень.

Використання у практиці міжнародних співставлень методу переходу від категорії однієї міжнародної класифікації до категорії іншої класифікації (розробка перехідних таблиць, так званих "перехідних ключів") не може в цей час повністю вирішити поставлене перед національною статистикою завдань обчислення найважливіших показників макрорівня за міжнародною методологією, що орієнтована на СНР, яка дозволяє аналізувати інформацію про статистичні об’єкти з різним ступенем господарської відокремленості та однорідності видів діяльності.

Без гармонізації відповідних понять, визначень та класифікацій цей перехід буде неможливим. Відсутність інформації за низкою показників і груп господарських одиниць, істотні від­мін­ності від міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, класифікацій, що застосовуються, створюють труднощі у побудові СНР, яка б повністю відповідала пред’явленим до неї вимогам.

Відповідно до затвердженого 28 сесією Статкомісії ООН (лютий-березень 1995р.) стратегічного плану розробки та удосконалення економічних класифікацій, які передбачають створення системи взаємопов’язаних класифікацій, і який визначає головні з них, всі інші однорідні класифікації повинні бути перегруповані відповідно до концепції основних.

Таким чином, головною класифікацією видів економічної діяльності визначена Міжнародна стандартна галузева класифікація всіх видів економічної діяльності (ІSІС), яка використовується в багатьох галузях статистики, де існує необхідність у більш докладних даних по видам діяльності.

У групі класифікацій товарів та послуг головною визначена Класифікація основних продуктів (СРС), котра існує для забезпечення міжнародного порівняння статистичних даних, які стосуються товарів і послуг.

Особливу групу складають функціональні класифікації, або класифікації витрат за цілями:

- класифікація індивідуального споживання за цілями (СОІСОР);

- класифікація функцій органів управління (COFOG);

- класифікація цілей некомерційних закладів, які обслуговують домашні господарства (COPNI);

- класифікація витрат виробників за цілями (COPP).

Серед класифікацій занять і освіти головною визначена Міжнародна стандартна класифікацію професій (ISCO-88).