2.4. Міжнародні класифікації занять, професій і освіти

На 1 січня 2000 року Статистична комісія ООН зареєструвала наступні класифікації занять, професій і освіти.

Рекомендовані:

Міжнародна Класифікація за Статусом в Занятті (International Classification of Status in Employment (ICSE-93).

Міжнародна Стандартна Класифікація Просесій (International Standard Classification of Occupations(ISCO-88).

Міжнародна Стандартна Класифікація Освіти (International Standard Classification of Education (ISCED 1997).

В цьому розділі розглянуті основні особливості і цілі класифікації занять взагалі і ISCO-88 зокрема. Мета цього розділу в тому, щоб коротко:

а) охарактеризувати основні напрямки використання Міжнародної стандартної класифікації занять;

б) описати основні особливості ISCO-88;

в) охарактеризувати наступну роботу над ISCO-88 на національному рівні і в Бюро статистики МОП.

14-та Міжнародна конференція статистиків праці (МКСП) в листопаді 1987 р. прийняла переглянуту Міжнародну стандартну класифікацію професій (ISCO-88), яка заснована на пропозиціях Бюро статистики Міжнародного організації праці (МОП).

Із цих позицій необхідність міжнародної стандартної класифікації занять вперше була обговорена в 1921 році. Але лише в 1949 році робота по створенню ISCO була ініційована 6-ю МКСП. В результаті 7-а МКСП (1949р.) затвердила тимчасову класифікацію для міграції і працевлаштування з детальним описом 1727 занять, які засновані на національних класифікаціях восьми індустріальних країн. На 8-й МКСП (1954 р.) був узгоджений першочерговий перелік груп на 3-й сходині класифікації, а на 9-й МКСП (1957 р.) робота була закінчена затвердженням більш високих груп першого ІСКО. Класифікація була опублікована в 1958 році (ISCO-58) і включала , крім визначення груп, описи занять і професійних груп на 4-й сходинкі класифікації. На 9-й МКСП було визнано, що ISCO-58 буде потребувати через деякий час перегляду, і нова, переглянута редакція ISCO була опублікована в 1968 році (ISCO-68) з розширеним числом описів занять. Результат другого і більш пізнього перегляду ISCO опублікований в 1989 році як ISCO-88.

Класифікація занять представляє собою інструмент для упорядкування всіх робіт на підприємстві, в галузі і країні у вигляді чітко визначеної множини груп. Звичайно вона включає два елементи:

описовий елемент, який може бути просто набором найменувань занять і професіональних груп, але звичайно він складається із опису обов’язків і функцій, а також інших аспектів робіт, які включені в ту чи іншу групу. Ці описи можна назвати словником занять;

класифікаційна система як така, що містить орієнтири для віднесення робіт до більш дрібних груп занять з їх наступним агрегуванням в більш великі групи.

Національні класифікації і словники занять звичайно покликані декільком цілям. Хоча детальний опис занять і структури класифікації слід вважати частинами єдиного цілого, але різні користувачі проявляють неоднаковий інтерес до окремих її елементів. Детальні описи занять використовуються тими, хто потребує інформації про завдання, функції і умови праці на окремих роботах (тобто тими, хто займається працевлаштуванням, професійним навчанням і орієнтацією, контролем за міграцією і т.ін.). Описи занять повинні бути орієнтовані головним чином на запити цих користувачів, але вони також містять елементи, які необхідні для використання відповідних систем агрегування.

Структуру класифікації, тобто правила агрегування окремих занять у групи, слід розробляти перш за все, маючи на увазі завдання облегшити розподіл робіт і осіб за групами, зокрема, для співставлення тих, хто шукає орботу, і вільних вакансій, або для статистичного аналізу ринку праці і соціальної структури.

ISCO покликана облегшити міжнародне спілкування у сфері занять як між користувачами, так і статистиками. Тому ISCO повинна бути придатна для використання в різних цілях на національному рівні і в той же час враховувати можливості її використання, які випливають з її міжнародного характеру.

Міжнародно співставлені дані про групи занять використовуються перш за все для :

а) співставлення розподілу занятого населення або якого-небудь іншого показника (наприклад, заробітної плати, робочого часу, нещасних випадків на виробництві, доходу, споживання, звичок до читання) прийнятливо до груп занять у двох або більше країнах;

б) співставлення даних за групами занять в різних країнах, наприклад, співставлення середньої заробітної плати програмістів у країні А і в країні Б або числа промислових дизайнерів у двох країнах;

в) узагальнення даних різних країн, які відносяться до співставлених груп, наприклад, з метою отримати необхідну інформацію для вивчення нещасних випадків або хвороб, які пов’язані з визначеними групами занять, котрі виконуються в таких умовах, при яких робітники можуть зазнавати впливу шкідливих речовин.

Досвід показує, що на міжнародному рівні більшість користувачів даних про заняття потребують інформації більш високого ступеня агрегування – переважно для цілей (а). Важливе виключення складають міжнароді обстеження заробітків, нещасних випадків і інших умов праці. Такі дослідження звичайно потребують більш детального розбивання груп занять, інколи у вигляді комбінаційних таблиць з виділенням галузей і/або статусу зайнятих.

Важливо зазначити, що співставлення типу (а) передбачають охоплення всіх видів робіт, тоді як для інших цілей достатньо даних по окремим заняттям або їх групам. В цілому інтереси всіх користувачів можуть відноситися до всіх занять, однак на практиці мова йде лише про деяку їх підмножину.

Головне призначення Міжнародної стандартної класифікації занять пов’язане з міжнародним підбором кадрів та регулюванням довгострокової і короткострокової міграції працюючих між країнами. Розроблені і узгодженні в міжнародному масштабі детальні описи категорій занять, які можуть служити "загальною мовою" для країн і організацій, які залучені до відповідних програм, здатні у великій мірі підвищити ефективність комунікацій, які необхідні для їх втілення.

Коли країнам потрібна модель як основа для розробки або перегляду своїх національних класифікацій, або коли необхідна заміна національної класифікації в країнах, де відсутня власна класифікація, міжнародна стандартна класифікація може слугувати таким цілям. Це призначення ISCO малось на увазі як при її первинній розробці, так і при наступних редагуваннях.

Останній перегляд ISCO був направлений на створення міжнародної класифікації, яка:

• володіла б міцною і чіткою концептуальною основою з метою підвищити її корисність у якості описового і аналітичного інструменту та облегшити її обновлення шляхом введення нових занять;

• відображувала б ринки праці країн, що розвиваються, а також промислово розвинутих країн;

• краще відображувала б положення жінок на ринку праці;

• відображувала б наслідки різних технологій з точки зору професійної структури;

• включала б нові заняття і відбивала зрушеня в порівняльній значимості груп занять.

В цоьму контексті робота визначається як сукупність завдань і функцій, які здатна виконувати одна людина (або які можуть бути їй доручені). В більшості класифікацій занять роботи об’єднані в професії або більш агреговані групи з урахуванням подібності роботи, яка виконується. Індивідів розподіляють за заняттями з урахуванням їх минулої, теперішньої і майбутньої роботи. В ISCO-88 заняття об’єднані і агреговані головним чином з урахуванням подібності кваліфікації, що потрібна для виконання завдань і функцій робіт. При визначенні груп ISCO-88 використані два аспекти поняття кваліфікації: рівень кваліфікації, який є функцією широти і складності пов’язаних з роботою обов’язків, причому складність має більш важливе значення, ніж широта; і спеціалізація кваліфікації, яка відбиває характер потрібних знань, інструменти, що використовуються, машини, матеріали, а також види товарів і послуг, що виробляються. Слід зауважити, що в ISCO-88 акцент зроблений на кваліфікацію, що потрібна для виконання завдань і функцій професії, а не на те, чи володіє робітник даної професії більш високою кваліфікацією у порівнянні з іншим робітником тієї ж професії.

Для міжнародних співставлень доцільно виділити лише декілька широких категорій "рівня кваліфікації". Для визначення таких рівнів була створена Міжнародна стандартна кваліфікація освіти (ISCED). Сказане не означає, однак, що кваліфікацію можна отримати лише за допомогою формальної освіти або професійного навчання. Багато видів кваліфікації можна придбати на основі досвіду або неформального навчання, хоча і формальне навчання займає важливе місце (в одних країнах більше, в інших менше) і має більше значення на більш високих рівнях кваліфікації, про що говориться далі. Для цілей кваліфікації в ISCO вирішальним фактором при віднесенні заняття до тієї чи іншої групи був характер кваліфікації, що була потрібна для виконання завдань і функцій відповідної роботи, а не те, яким чином придбана кваліфікація.

"Спеціалізацію кваліфікації" можна охарактеризувати більш ширше і більш вужче, і відноситься вона до змістового аспекту роботи, виробничим процесам, використовуваному обладнанню і матеріалам, продуктам і послугам, що виробляються, і т.д. Слова, що використовуються для опису змістових аспектів виробничих процесів і т.д., необхідно використовувати в якості ярликів для видів кваліфікації, які пов’язані із заняттями. Ті ж слова використовують для опису груп в кваліфікації галузей виробничої сфери. Отже, деяким працівникам буде неважко "передбачити" професію, в якій вони зайняті, більш чи менш вдало, якщо їм відома галузь, в якій вони працюють. Це не означає, що в ISCO в якості кваліфікаційної ознаки використана галузь (хоча в деяких випадках це дійсно має місце): причина в тому, що кваліфікація реально пов’язана з продуктами, матеріалами і т.п., а вони визначають "галузь", до якої відноситься заклад, де виконується робота. Концептуальну різницю між двома кваліфікаціями не слід втрачати з поля зору, хоча різниця частково закривається зв’язком між ними і використовуваною технологією.

Міжнародна стандартна класифікація професій (ISCO-88)

ISCO-88 характеризується чотирма рівнями агрегування, які складаються з 10 основних груп, 28 підгруп на наступній сходинці класифікації, 116 підгруп на третій сходинці класифікації і 390 підгруп на останній сходинці класифікації.

Остання підгрупа в більшості випадків складається із деякої кількості детальних професій. Наприклад, самостійна професія Фізик-атомщик відноситься до 4-го ступеня класифікації ІСКО-88 211 Фізики і астрономи, котрий входить в більш загальну групу 211 Фізики, хіміки і сепціалісти-професіонали схожих професій, яка є частиною підгрупи 21 Спеціалісти-професіонали в області фізичних, математичних і технічних наук основної групи 2 Спеціалісти-професіонали. Структура ІСКО-88 подана в таблиці 1.

Таблиця 1 Основні групи ІСКО-88, кількість підгруп і рівні кваліфікації

_____________________________________________________________________­­____________________ Основні групи (І ступін Кількість підгруп на подаль- Кваліфіка-

класифікації) ших ступенях класифікації ційний рі-

ІІ ІІІ ІV вень ІСКО

_________________________________________________________________________________________

1. Законодавці, старші державні слу-

бовці і управляючі 3 8 33 --

2. Спеціалісти-професіонали і

допоміжний персонал 4 18 55 4-й

3. Спеціалісти 4 21 73 3-й

4. Конторські службовці 2 7 23 2-й

5. Робітники сфери обслуговува-

ння і торгових підприємств 2 9 23 2-й

6. Кваліфіковані робітники сільсько-

го господарства і риболовства 2 6 17 2-й

7. Кваліфіковані робітники промисло-

вості і робітники схожих професій 4 16 70 2-й

8. Оператори і збирачі промислових

споруд і машин 3 20 70 2-й

9. Некваліфіковані робітники 3 10 25 1-й

0. Збройні сили 1 1 1 ---

ВСЬОГО 28 116 390

______________________________________________________________________________________

Вісім із 10 основних груп ІСКО-88 розподілені за чотирма широкими кваліфікаційними рівнями, визначеними для ІСКО (див. табл.1). П'ять із цих восьми основних груп – 4,5,6,7 і 8 – відносяться до одного рівня класифікації, визначеному досить широко, і відрізняються вони за своєю спеціалізацією. Рівні кваліфікації не визначені стосовно двох основних груп – Законодавці, старші державні службовці і управляючі і Збройні сили – так як більш важливим в якості критеріїв подібності були признані інші аспекти роботи, тобто розробка політики і управлінські функції, в першому випадк, і військові обов'язки – в другому. Тому в рамках цих двох основних груп існують значні розбіжності на рівні кваліфікаці. Однак на 2-й і 3-й сходинах класифікації основної групи 1 об'єднані професії із подібним рівнем класифікації.

На рівні основних груп проведено розбіжність між а)професіями, які орієнтовані переважно на вміння і навики (н-д, основна група 6 Кваліфіковані робітники сільського господарства і риболовства і 7 Кваліфіковані робітники промисловості і робітники схожих професій) і б) професіями, які орієнтовані переважно на управління машинами і обладнанням (основна група 8 Оператори і збирачі промислових споруд і машин), з тим, щоб врахувати різні вимоги до кваліфікації на роботах, які переслідують однакові цілі, але пов'язані з різними технологіями.

Професії, які орієнтовані на вміння і навики, включають кваліфіковані роботи, які безпосередньо пов"язані з виробництвом благ і послуг, так як функції, які виконуються в цьому випадку, передбачають знання і досвід роботи з природними ресурсами і сировиною, яка використовується для досягнення потрібного результату. На цих роботах працівники також можуть приймати більш передові в технологічному відношенні інструменти і машини, але це не повинно відображатися на потрібній базовій кваліфікації і вмінні. Сучасні машини та інструменти можуть використовуватися для зниження фізичної нагрузки або скорочення часу, який потрібний для виконання конкретних завдань, чи для підвищення якості продукції. В той же час роботи у рамках професій, які орієнтовані на управління машинами і обладнанням, потребують знання про машини: як ними правильно керувати, як виявляти збої і що робити в таких випадках. Знання при цьому орієнтовані на машини і на те,що вони роблять, а не на процес перетворення як такий і його результати. Професії, функція котрих заключається в складанні виробів із компонентів у відповідності зі строгими правилами і процедурами, віднесені до тієї ж основної групи, що і машинно-орієнтовані пофесії. Роботи, які потребують невисокої або простої кваліфікації, а також мінімальних знань, віднесені до основної групи 9.

На 14-й МКСП було вирішено, що для міжнародних співставлень повинно бути можливим відобразити в ISCO важливі відмінності, які є між країнами, а інколи і всередині країни, у потрібному рівні кваліфікації для робіт, котрі традиційно відносились до однієї професійної групи. Такі розбіжності пов’язані з функціями, котрі, будучи подібними за своїм характером, можуть докорінно відрізнятися за необхідними знаннями і відповідальністю. Такі розбіжності призведуть до розбіжностей в національних класифікаціціях по відношенню до рівня кваліфікації, що потрібний для віднесення до професії. Тому 14-й МКСП вирішила, що ISCO-88 повинна дати можливість країнам відносити деякі професійні групи або до основної групи 2 Спеціалісти-професіонали, або до основної групи 3 Спеціалісти і допоміжний персонал, в залежності від національних умов. Така можливість була запропонована стосовно деяких категорій вчителів, медсестер і акушерок, соціальних робітників і деяких артистичних занять. Роботи у збройних силах слід виділити в самостійну групу 0 Збройні сили, навіть якщо роботи пов'язані із завданнями і функціями, що виконуються відповідними особами і в цивільній сфері.

Всі професії,що включають і роботи, котрі складаються головним чином із законодавчих, адміністративних і управлінських функцій, слід відносити до основної групи 1 Законодавці, старші державні службовці і управляючі.

"Працюючі власники" повинні класифікуватися в залежності від того, чи подібні їх функції з функціями управляючих або бригадирів або ж із функціями інших працюючих у тій же сфері діяльності.

Статус "працюючого власника" пов'язують не з характером роботи, яка виконується, а зі "статусом зайнятого", що відповідає поняттям "самозайняті" і "роботодавці" у Міжнародній класифікації статусу зайнятих (ICSE). Однак один самозайнятий будевельник може в основному виконувати управлінські функції, тоді як інший – в основному функції будевельника і досить обмежено управлінські обов'язки, в залежності, наприклад, від розміру фірми. В першому випадку його слід відносити до управлінців, а в другому – до будевельників.

В ISCO-88 учнів і стажерів (практикантів) слід класифікувати з урахуванням їх реальних функцій, так як при необхідності їх можна класифікувати окремо в рамках класифікатора "статусу зайнятих". В ISCO-68 рекомендувалось, щоб учнів відносили до професії, якій їх навчають, а стажерів- у відповідності до реально виконуючих функцій.

При винекненні проблем класифікації робіт із широким колом обов'язків і функцій слід вирішувати на їх на основі правил приорітетності. Тобто деяким обов'язкам і функціям надається перевага при визначенні професійної категорії, до якої слід відносити дану роботу. У випадках, коли обов'язки і функції пов'язані з різноманітними стадіями процесу виробництва та збуту благ і послуг, обов'язкам і функціям, які відносяться до стадії виробництва, слід віддавати переваги у порівнянні з іншими обов'язками і функціями, наприклад, в області продажу і маркетингу даного продукту, його транспортування або управління транспортним процесом (якщо тільки ці суміжні обов'язки і функції не є домінуючими). Наприклад, фермер, який вирощує худобу, а потім продає її, повинен вважатися фермером, а не торговим робітником; лікар, який працює на власному обладнанні і веде облік, повинен бути віднесеним до лікарів, а не до бухгалтерів.

У випадках, коли обов'язки і функції, які виконуються, потребують різноманітної кваліфікації, котра звичайно набувається у рамках різного рівня освіти і досвіду, заняття потрібно класифікувати з урахуванням тих обов'язків і функцій, які потребують найбільш високої кваліфікації. Наприклад: є ряд занять, обов'язки і функції в яких протягом більшості часу передбачають порівняно невисоку кваліфікацію, однак від зайнятих у них робітників потребують також виконання функцій, які передбачають більш грунтовну підготовку і досвід, які дозволяють справлятися з випадковими і рідкісними ситуаціями (наприклад, по запобіганню нещасних випадків і виробничих травм).

Багато користувачів ISCO-68 прийшли до висновку, що найвищий рівень агрегування із дев'яти груп означав, що різниці всередині груп надто великі, щоб ці групи могли бути корисними для опису і аналізу. Однак наступний рівень агрегування з його 83 групами характаризувався надмірною деталізацією для багатьох видів аналізу, а також для міжнародної звітності про розподіл занять, особливо коли дані отримували в рамках вибіркових досліджень. Тому в ISCO-88 був введений новий ступінь класифікації в системі агрегування.