7. Міжнародна статистика фінансів

7.1 Джерела статистичної інформації міжнародних фінансових організацій

Вихідна статистична інформація, яка існує у міжнародних фінансових організаціях, досить широка. Регулярно публікуються статистичні щорічники, довідники, квартальні та щомісячні бюлетені, щотижневі видання. Крім того, є багато неперіодичних видань і матеріалів одноразових обстежень.

Щорічні довідники містять інформацію про діяльність, капітал, потенційні можливості країн-учасниць, їхній фінансовий стан та ін. Наприклад, щорічний статистичний довідник "International Financial Statistics" включає інформацію щодо кількох міжнародних організацій і окремо по 68 країнах. Цей довідник готує і публікує Міжнародний валютний фонд.

Довідник містить такі відомості щодо МВФ:

1. місце фондів країн-членів, їхньої квоти (у золоті і в національних грошових одиницях);

2. доходи і витрати;

3. стан грошових резервів;

4. операції фонду;

Щодо МБРР:

1. члени МВФ, керівні органи, директорат;

2. субсидії;

3. стан фондів;

У цьому довіднику міститься інформація і відносно інших міжнародних фінансових організацій (наприклад, European Fund, International Finance Corporation та ін.). Зокрема, інформація з IFC містить дані про курс валюти, ставку проценту, індекс цін (в американських доларах), добування золота, обсяг золотих резервів (у мільйонах доларів) та іншу інформацію.

Статистичні служби міжнародних організацій широко застосовують автоматизовану систему обробки накопиченої інформації.

Так, за допомогою ЕОМ розробляються дані для "Щорічника статистики національних рахунків", "Щорічника промислової статистики" та ін.

Забезпечення міжнародних фінансових організацій інформацією здійснюється на основі різних систем.

Наприклад СВІФТ (SWIFT) - система електронної передачі інформації по міжнародних розрахунках ("Товариство міжнародних міжбанківських телекомунікацій"). Тепер у системі беруть участь понад 150 банків з 54 держав (США, Канада, країни Західної Європи та ін.). Банки-учасники цієї системи через термінальні пристрої пов’язані з її центральними пунктами, а через них - один з одним. В результаті цього зв’язку процес передачі інформації про виконані розрахунки скоротився до мінімуму від 1 до 20 хвилин.

7.2. Основи міжнародного стандарту в галузі статистики державних фінансів

Одним з основних напрямків роботи МВФ у цій галузі є підвищення приступності ключових статистичних даних. Для досягнення цій мети МВФ здійснює цілий ряд різних видів діяльності, включаючи роботу Статистичного управління МВФ по підготовці посібників, що містять опис методологій, які варто використовувати для складання економічної і фінансовий статистики. У цьому зв'язку треба відмітити друге видання «Посібника зі статистики державних фінансів». Цей посібник займає своє місце в ряді інших посібників, підготовлених Статистичним управлінням, включаючи «Посібник з платіжного балансу», «Посібник із грошово-кредитної і фінансової статистики» і «Посібник із квартальних національних рахунків». Усі посібники погоджене з «Системою національних рахунків 1993 року».

Посібник зі статистики державних фінансів«Посібник» являє собою великий крок вперед у розробці стандартів для складання і представлення податково-бюджетної статистики і тим самим складає частину загальносвітових зусиль по підвищенню якості обліку органів державного управління і поліпшенню прозорості їхніх операцій. Статистика державних фінансів має ключове значення для податково-бюджетного аналізу і грає життєво важливу роль як у розробці і моніторингу обґрунтованих фінансових програм, так і в здійсненні нагляду за заходами економічної політики. Особливо слід зазначити, що в «Посібнику» вводиться облік по методу нарахування, розробляються баланси активів і пасивів і передбачається повне охоплення державної економічної і фінансової діяльності. Хоча в даний час лише кілька країн у стані забезпечити відповідність стандартам, установлюваним у «Посібнику», число таких країн стійко зростає.

У другому виданні Посібника зі статистики державних фінансів наводиться опис спеціалізованої системи макроекономічної статистики (системи СДФ), покликаної забезпечити підтримку податково-бюджетного аналізу.

Перше видання було опубліковано в 1986 році за назвою «Посібник з статистиці державних фінансів». У посібнику викладаються економічні й облікові принципи, використовувані при розробці статистики, і керівні принципи представлення податково-бюджетної статистики в рамках аналітичної основи, що включає відповідні балансуючі статті. Балансуючі статті представляють чисті вартісні показники по тим видам діяльності, що охоплюються визначеним набором облікових записів, наприклад, чиста вартість сукупних доходів за винятком сукупних витрат.

Даний посібник не містить систематичного викладу практичних аспектів розробки статистики. Ці аспекти системи СДФ будуть розглянуті в окремому посібнику по розробці статистики.

Головна мета Посібника з СДФ полягає в тім, щоб забезпечити комплексну концептуальну й облікову основу, придатну для аналізу й оцінки податково-бюджетної політики, особливо результатів діяльності сектора державного управління і більш широкого державного сектора будь-який країни. Сектор державного управління можна коротко охарактеризувати як сукупність одиниць, що проводять державну політику шляхом надання послуг переважно неринкового характеру і перерозподілу доходів і майна, причому обидва зазначених видів діяльності в основному спираються на обов'язкові збори з інших секторів. Державний сектор включає сектор державного управління і контрольовані органами державного управління одиниці, які називаються державними корпораціями, основна діяльність яких полягає в проведенні комерційних операцій.

Фахівці з аналізу державних фінансів традиційно використовують податково-бюджетну статистику для аналізу масштабів державного сектора; його внеску в сукупний попит, інвестиції і заощадження; впливу податково-бюджетної політики на економіку, включаючи використання ресурсів, ситуацію в грошово-кредитній сфері і заборгованість держави; податкового тягаря; тарифного протекціонізму; а також системи соціального захисту. Крім того, експертів все більше цікавить оцінка ефективності державних витрат з метою скорочення бідності, стійкості податково-бюджетної політики, чистого боргу, чистої вартості майна й умовних вимог до органів державного управління, включаючи зобов'язання по виплаті пенсій у рамках системи соціального забезпечення.

Для рішення цих аналітичних задач часто необхідно використовувати статистику по державному секторі, а не по сектору державного управління. Державні корпорації (організації) — як фінансові, так і нефінансові — можуть здійснювати державну податково-бюджетну політику всілякими способами, і аналіз їхньої фіскальної діяльності часто вимагає статистики по всім проведеним ними видам діяльності, а не окремо узятих статистичних даних по конкретних операціях. Навіть у тих випадках, коли статистика складається тільки по сектору державного управління, потрібно необхідна інформація з державних корпорацій (організаціям), що відбиває рівень участі одиниць сектора державного управління в капіталі державних корпорацій і зміна цього рівня.

Основні концепції, класифікації і визначення, які використовуються в посібнику, засновані на економічній аргументації і принципах, які повинні зберігати силу повсюдно, незалежно від умов їхній застосування. Тому система СДФ застосовна до економіки будь-якого типу, безвідносно інституціональної чи правової структури органів державного управління країни, рівня розвитку її статистики, системи державного фінансового обліку і звітності, масштабу державної власності на некомерційні підприємства. Проте, наявність істотних розходжень між структурами державного управління і економіки в різних країнах означає, що різні розділи посібника не будуть відноситися рівною мірою до всіх країн.

У останньому виданні Посібника з СДФ представлений оновлений варіант міжнародне визнаних стандартів статистики, необхідної для податково-бюджетного аналізу, що були встановлені в Посібнику зі СДФ 1986 року. Переглянуті стандарти були погоджені з відповідними стандартами інших міжнародне визнаних систем макроекономічної статистики в тій мірі, у якій таке узгодження не суперечить мети підтримки податково-бюджетного аналізу. Ці інші системи статистики включають усеосяжну Систему національних рахунків (у подальшому називану СНР 1993 року) і дві спеціалізовані системи, у центрі уваги яких знаходяться платіжний баланс та грошово-кредитна і фінансова статистика. Посібник багато в чому спирається на текст СНР 1993 року, для того щоб виключити можливість значеннєвих різночитань. Крім того, посібник багато в чому спирається на видання Організації Об'єднаних Націй “Класифікації витрат за цілями” (Нью-Йорк, 2000 рік) у випадку Класифікації функцій органів державного управління, і на щорічне видання Організації економічного співробітництва і розвитку Статистика доходів (Revenue Statistics) у випадку опису категорій податків.

Призначення системи СДФ забезпечувати статистичні дані, що дозволяють директивним органам і аналітикам послідовно і систематично вивчати динаміку фінансових операцій, фінансової позиції і стану ліквідності сектора державного управління чи державного сектора.

Аналітична основа СДФ може бути використана для аналізу операцій органів державного управління конкретного рівня й операцій між різними рівнями державного управління, а також сектора державного управління чи державного сектора в цілому.

Один з методів, застосовуваних у системі СДФ для підготовки зведених даних про загальні результати діяльності і фінансової позиції сектора державного управління чи державного сектора, заснований на використанні набору балансуючих статей, таких як чисте операційне сальдо, чисте кредитування/запозичення і зміна чистої вартості активів.

Найбільш ефективне визначення і кількісний вимір таких балансуючих статей досягається в рамках інтегрованої і комплексний основи обліку, такий як система СДФ.

На відміну від зведених показників деталізовані дані системи СДФ можуть використовуватися для вивчення конкретних областей державних операцій. Наприклад, можуть знадобитися дані про конкретні форми оподатковування, рівні витрат, понесених у зв'язку з наданням певного виду соціальних послуг, чи обсяги запозичення в банківської системі, здійснюваного органами державного управління.

Гармонізація системи СДФ з іншими системами макроекономічної статистики означає, що дані системи СДФ можуть використовуватися в сполученні з даними інших систем для того, щоб оцінювати динаміку показників сектора державного управління чи державного сектора щодо інший економіки. Аналогічним чином, уведення міжнародне визнаних стандартів дозволяє використовувати статистику державних фінансів для міжнародного

порівняльного аналізу державних операцій, наприклад, для зіставлення рівнів податків чи витрат відносно валового внутрішнього продукту.

Система СДФ трактує діяльність сектора державного управління і державного сектору відповідно до визначень, приведених в СНР 1993 року. Ці сектори визначаються за допомогою категорій інституціональних одиниць, що являють собою структури, здатні володіти активами, приймати зобов'язання і вести економічну діяльність і операції з іншими структурами від свого імені. Ці характеристики роблять інституціональні одиниці об'єктом економічного і статистичного інтересу, що може бути реалізований шляхом складання повного набору їхніх рахунків, включаючи баланси активів і пасивів.

У системі СДФ відбивається два види потоків: операції й інші економічні потоки. Потоки відбивають утворення, перетворення, обмін, передачу чи зникнення економічної вартості. Операції по більшій частині являють собою взаємодії між двома інституціональними одиницями, що здійснюються за взаємною згодою. У Звіті про операції органів державного управління відбиваються результати всіх операцій, зроблених за звітний період. Вони класифікуються як доходи, витрати, чисте придбання нефінансових активів, чисте придбання фінансових чи активів чисте прийняття зобов'язань. Операції, у результаті яких утворяться доходи чи робляться витрати, ведуть до зміни чистої вартості активів. Операцій інших видів приводять до еквівалентних змін в активах і/чи зобов'язаннях і не приводять до зміни чистої вартості активів.

Інші економічні потоки включають зміни цін і цілий ряд інших економічних подій, що впливають на обсяг наявних активів і зобов'язань, наприклад списання боргу і втрати в результаті катастроф. Зведені дані про такі зміни активів, зобов'язань і чистої вартості активів приводяться в Звіті про інші економічні потоки.

Баланс активів і пасивів сектора державного управління чи державного сектора являє собою звіт про приналежних цьому сектору запасах фінансових і нефінансових активів, сумі вимог інших одиниць до власників таких активів у формі зобов'язань, а також чистої вартості активів цього сектора, що дорівнює загальної вартості всіх активів за винятком загальної вартості всіх зобов'язань.

Комплексний підхід до обліку операцій і інших економічних потоків у системі СДФ дає можливість повного взаємного узгодження початкового і заключного балансів активів і пасивів. Це означає, що запас активів чи зобов'язань певного виду на початок звітного періоду плюс зміни цього запасу в зв'язку з операціями й іншими економічними потоками дорівнює запасу на кінець періоду. Подібна інтегрована статистична система дозволяє цілком описувати й аналізувати наслідки політичних заходів і конкретних економічних подій.

Для потоків і запасів, що відбиваються в системі СДФ, використовуються різні класифікації. Наприклад, кожна дохідна операція класифікується в залежності від того, чи відноситься вона до податків чи інших видів доходів; видаткові операції класифікуються по цілям і економічним видам. Активи класифікуються відповідно до того, чи є вони фінансовими чи нефінансовими; а фінансові активи і зобов'язання класифікуються як по виду інструмента, так і по сектору одиниці, що випустила актив, власником якого є органи державного управління, чи власником зобов'язання, випущеного органами державного управління.

Незважаючи на гармонізацію системи СДФ і СНР 1993 року, між цими двома статистичними системами маються певні розходження. Найбільше важливе розходження полягає в тім, що в системі СДФ основна увага приділяється фінансовим операціям — оподатковуванню, витратам, запозиченню і кредитуванню, — тоді як у СНР 1993 року велика увага приділяється також виробництву і споживанню товарів і послуг. У результаті порядок обліку виробничої діяльності органів державного управління в системі СДФ істотно відрізняється від порядку обліку такої діяльності в СНР 1993 року. Значні розходження пов’язані з порядком обліку нагромадження капіталу за рахунок власних коштів, пенсійних програм для державних службовців і ступенем консолідації.

У багатьох випадках розробка статистики державних фінансів є першим етапом складання статистики сектора державного управління в національних рахунках. З цієї причини деякі дані, що як правило відсутні в стандартному представленні СДФ, повинні зберігатися в допоміжних облікових записах, оскільки вони необхідні для складання національних рахунків. Наприклад, варто зберігати докладні оцінки по пенсійним програмам для державних службовців, для того щоб мати можливість використовувати ці дані в рамках іншого підходу до обліку таких програм у СНР 1993 року.

Визначення концепцій системи СДФ збігаються з визначеннями СНР 1993 року, але при цьому охоплення окремих категорій операцій може трохи розрізнятися. Наприклад, оплата праці працівників, що у системі СДФ відбивається як витрати, не включає оплату праці працівників, що беруть участь у нагромадженні капіталу за рахунок власних коштів, тоді як у СНР 1993 року оплата праці працівників включає оплату праці всіх працівників. Разом з тим, визначення і структура оплати праці працівників в обох системах однакові. Використання той самої назви при різному охопленні може стати причиною непорозумінь. Для того щоб звернути увагу на розходження в охопленні або інших аспектах між концепцією СДФ і аналогічною концепцією СНР 1993 року, після відповідної назви в СДФ додається покажчик «[СДФ]» і приводиться роз'яснення таких розходжень.

Умовні інструменти, такі як позичкові гарантії і неявні гарантії по наданню соціальних допоміг у випадку виникнення різних потреб, можуть мати важливі економічні наслідки для економіки в цілому, однак вони не приводять до виникнення операцій чи інших економічних потоків, відбиваних у системі СДФ, доти поки фактично не відбудеться визначена подія чи не буде виконана обговорена умова. Тому передбачається, що умовні інструменти відбиваються в обліку в якості довідкових статей.

Методологія складання статистики державних фінансів, викладена в СДФ 2002, істотно відрізняється від методології Посібника зі СДФ 1986 року. Основні розходження перераховані в нижченаведених пунктах.

1. Охоплення

Центральне місце в охопленні переробленої системи СДФ займає сектор державного управління, визначений, відповідно до СНР 1993 року, на основі інституціональних одиниць. Охоплення Посібника зі СДФ 1986 року визначений на функціональній основі і включає усі відповідні операції будь-який одиниці, що виконує функції органів державного управління. Нерідко окремі функції органів державного управління виконуються одиницями державного сектора в більш широкому визначенні. Для обліку податково- бюджетних операцій і видів діяльності, здійснюваних за межами сектора державного управління, рекомендується складати статистику по державному сектору і виділяти операції між одиницями сектора державного управління і державних корпорацій (організаціями).

2. Основа обліку економічних подій

У переробленій системі СДФ потоки відбиваються по методу нарахування, що означає відображення потоків в обліку на момент створення, перетворення, обміну, передачі чи зникнення економічної вартості. У Посібнику зі СДФ 1986 року операції відбиваються в обліку при одержанні чи виплаті коштів.

Використання методу нарахування також означає повну інтеграцію операцій, що не носять грошово-кредитного характеру, у перероблену систему СДФ. Посібник зі СДФ 1986 року передбачало відображення в обліку лише окремих операцій, що не носять грошово-кредитного характеру (у якості довідкових статей).

3. Вартісна оцінка

У переробленому Посібнику зі СДФ вартісна оцінка потоків, а також активів, зобов'язань і чистої вартості активів роблять по поточним ринковим цінам, але при цьому передбачається також відображення номінальної вартості боргових цінних паперів у довідкових статтях. У Посібнику з СДФ 1986 року вартісна оцінка боргових цінних паперів робиться по сумі, підлягаючій виплаті органами державного управління при настанні терміну погашення боргу, що може відрізнятися як від номінальної вартості, так і від поточної ринкової вартості.

4. Баланси активів і пасивів

Перероблена система СДФ містить повні баланси активів і пасивів, які включають усі запаси фінансових активів, нефінансових активів, зобов'язань і чисту вартість активів. Посібник зі СДФ 1986 року включає тільки запаси деяких видів боргових зобов'язань.

5. Інтеграція потоків і запасів

Комплексне відображення в обліку операцій і інших економічних потоків забезпечує можливість повної інтеграції потоків і запасів і узгодження розходжень між початковим і заключним балансом активів і пасивів. У випадку запасів боргових зобов'язань, включених у Посібник зі СДФ 1986 року, таке узгодження неможливе без збору додаткової інформації.

6. Аналітична основа

У переглянутій системі СДФ введено декілька нових балансуючих статей. Така зміна пов'язана з тим, що при аналізі сектора державного управління чи державного сектора необхідно враховувати безліч аспектів і що жоден з показників окремо не може бути достатнім для рішення всіх задач. У Посібнику зі СДФ 1986 року центральне місце в аналітичній основі приділяється єдиній балансуючій статті —загальному дефіциту/профициту.

Перегляд визначень доходів і витрат, що тепер розглядаються як зміни в чистій вартості активів у результаті операцій, веде до перегляду використаного в Посібнику зі СДФ 1986 року порядку обліку операцій з нефінансовими активами і до введення нових балансуючих статей.

Раніше касові операції з нефінансовими активами враховувалися як капітальні доходи і витрати, що впливало на загальний дефіцит/профицит. Тепер балансуючої статтею є різниця між доходами і витратами — чисте операційне сальдо, що служить показником зміни чистої вартості активів у результаті операцій.

Всі операції, пов'язані з придбанням чи вибуттям фінансових активів, тепер враховуються як фінансові операції, а чисте кредитування/запозичення являє собою балансуючу статтю, обумовлену як чисте придбання усіх фінансових активів за винятком чистого прийняття всіх зобов'язань у результаті операцій. У Посібнику з СДФ 1986 року чисте придбання фінансових активів для цілей економічної політики позначалося терміном «кредитування мінус погашення» і при розрахунку загального дефіциту/профицита розглядалися як витрати. Однак у переглянутій системі передбачається інша балансуюча стаття — загальне сальдо, — яка дозволяє враховувати чисте придбання окремих фінансових активів аналогічно чистому придбанню фінансових активів для цілей економічної політики в Посібнику зі СДФ 1986 року.

Деякі країни, принаймні на початковому етапі, зможуть складати лише невелику частину статистики, що передбачається переробленою системою СДФ. Недоцільно встановлювати загальні пріоритети в області збору даних, коли економічні умови можуть дуже істотно розрізнятися від країни до країні. На практиці найкраще, коли пріоритети встановлюються національними органами, що знайомі з обстановкою, потребами і проблемами відповідних країн.

Визнано, що впровадження цілком інтегрованої системи СДФ, представленої в даному посібнику, забере певний час, і темпи цієї роботи будуть визначатися специфічними потребами й обставинами конкретних країн. Зокрема, багатьом країнам буде необхідно переглянути свої базові системи обліку, для того щоб відбити в них принципи обліку по методу нарахування і переглянуті схеми класифікації системи СДФ. Важливо пам'ятати, що незважаючи використання при описі системи СГФ стандартних термінів бухгалтерського обліку, вона є системою статистичної звітності, що може по багатьох важливих аспектах відрізнятися від базової системи фінансової звітності, на основі якої буде виводитися значна частина статистики СГФ.

Проте, цілком імовірно, що багато країн будуть дотримуватися подібного порядку впровадження розглянутої системи. Наприклад, можливо, що на першому етапі переходу країни можуть ввести переглянуту класифікаційну структуру Звіту про операції органів державного управління чи Звіту про джерела і використанні коштів і внести виправлення в існуючу статистику на касовій основі, для того щоб врахувати відомі недоліки такий статистики, наприклад, включивши в неї інформацію про прострочену заборгованість по доходах чи витратам. Ще одним етапом може стати збір балансової інформації з фінансових активів і зобов'язань, що дозволить оцінити інші економічні потоки в системі, зв'язані з цими фінансовими статтями.

Більш важким етапом, очевидно, стане збір повного набору даних про запаси нефінансових активів, що маються на даний момент часу, і їхня оцінка по поточним ринковим цінам. На кінцевому етапі може бути введена цілком розроблена система обліку по методу нарахування, що забезпечує можливість підготовки повних балансів активів і пасивів.

Посібник можна підрозділити на два широких тематичних розділу. У главах з 2 по 4 розробляються концепції, використовувані в системі СДФ, а в главах з 5 по 10 викладені застосовувані класифікації і види чи потоків запасів, що включаються в кожну класифікаційну категорію.

У главі 2 приводиться характеристика охоплення сектора державного управління, поділ цього сектора на підсектори і його розширення до державного сектора. У главі 3 спочатку узагальнюються концепції операцій, інших економічних потоків і запасів активів і зобов'язань. Потім викладаються правила обліку, що регламентують їхнє відображення, включаючи час відображення в обліку, вартісну оцінку і консолідацію. У главі 4 розглядається аналітична основа, що визначає такий порядок представлення операцій, інших

економічних потоків і балансів активів і пасивів, що дозволяє розрахувати балансуючі статті як зведені показники діяльності сектора державного управління.

У главах з 5 по 10 приведені класифікації операцій, інших економічних потоків і запасів активів і зобов'язань. Розділ 5 присвячена дохідним операціям, що являють собою збільшення чистої вартості активів. У главі 6 дається опис видаткових операцій, що приводять до зменшенню чистої вартості активів. У главі 7 розглядається баланс активів і пасивів і класифікація запасів активів, зобов'язань і чистої вартості активів. У главі 8 представлена класифікація операцій з нефінансовими активами, а в главі 9 класифікація операцій з фінансовими активами і зобов'язаннями. Нарешті, у главі 10 розглядаються інші економічні потоки.

Посібник включає чотири додатки. У додатку 1 розглядаються методологічні зміни в порівнянні з Посібником зі СДФ 1986 року; у додатку 2 викладається порядок обліку різних боргових і зв'язаних з боргом операцій і інших економічних потоків; у додатку 3 узагальнюються взаємозв’язки між системою СДФ і СНР 1993 року; а в додатку 4 перераховані усі класифікаційні коди, використовувані в системі СДФ. У доповненні до глави 2 розглядаються питання соціального захисту, а в доповненні до глави 6 приведено Класифікацію функцій органів державного управління.