4.3. Міжнародні зіставлення продукції сільського господарства

Існують різні методи міжнародних зіставлень обсягів продукції за:

єдиними зерновими одиницямми ; зваженими натуральними затра-

тами живої праці; цінами світового ринку, які є лише для обмеженої

кількості товарів, та ін.

У світовій практиці міжнародних зіставлень рівнів сільськогосподар-

ського виробництва використовують оцінку продукції в умовному зер-

ні: національна валюта продукції поділяється на національну ціну на

зерно, яке приймається за стандартний продукт. Однак цей метод по-

рівнювання сільськогосподарської продукції в умовному зерні не до-

сить точний, саме через відмінності у купівельній спроможності валют

відносно зерна і всієї сукупності сільськогосподарської продукції.

Для міжнародного порівняння обсягів виробництва застосовують

не лише методи зіставлення в єдиних натуральних одиницях, а й в єди-

ній валюті. Як правило, це здійснюють переводом національних цін по

валютному курсу у долари США.

Порівняння фізичних обємів сільськогосподарської продукції ок-

ремих країн дуже часто виконують за допомогою перехресного обліку

продукції сільського господарства різної структури за цінами на окре-

мі продукти країн, що порівнюються. Зрозуміло, що такі обліки дають рі-

зні обєми у відповідних цінах тієї чи іншої країни. Однак логічно не мож-

на вважати правомірним зіставлення обсягів продукції, які характеризу-

ють співвідношення натуральних мас окремих видів продуктів різної

структури (наприклад, зерна, бавовни, цукрового буряку та ін.) якщо засто

совуються ціни однієї країни, що явно не відображають національних

мінових вартостей, до видів і структури продукції іншої країни. Подібні

зіставлення і порівняння при різких відмінностях у структурі й цінах да-

ють найнесподіваніші і явно абсурдні результати.

Деякі економісти справедливо заперечують метод внутрішньогрупового індексу, який ліквідує вплив структурних відмінностей через не-

можливість вибрати ваги щодо одного з об’єктів зіставлення , і пропо-

нують метод стандартизованих вагів, які також усувають необхідність

обліку структури відмінностей продукції окремих країн, але дають змо-

гу вивести середню стандартну ціну для кожного продукту. Якщо “стан-

дартизовану структуру” сукупної продукції оцінювати за цінами двох

чи більше країн, практично можна визначити купівельну спроможність

валют цих країн відносно сукупності продуктів. Це дає можливість

знайти зіставну міру у валюті, прийнятий за еталон національних оці-

нок сільськогосподарської продукції кожної з країн, які вивчаються.

Сукупну продукцію зіставних країн можно використовувати для одер-

жання стандартизованої структури, а купівельну спроможність валют

для індексного розрахунку обсягів до певного моменту чи періоду.

Розрахунки порівняльних фізичних об’ємів сільськогосподарської

продукції двох країн можна здійснювати за такою індексною фор-

мулою:

,

де Ра, Рв- ціни на продукти сільського господарства країн А і В; gA ,gB-

набір зіставних продуктів у цих країнах.

Для зіставлення рівнів сільськогосподарського виробництва будь-яких

двох країн пропонується така методика. Порівняння у приведеній валюті

потребує попереднього розрахунку купівельної вартості національних

валют відносно всієї сукупності основних сільськогосподарських про-

дуктів, які виробляються у країнах, що порівнюються. Основні сільсько-

господарські продукти, які виробляються у всіх країнах і зіставляються

не менш як 80-90% сільськогосподарської продукції в національній оцін-

ці підсумовують за кількістю, що дає стандартизовану структуру сіль-

ськогосподарської продукції країн, що зіставляються.

Відносно цієї стандартизованої структури сільського господарства кра-

їн, які порівнюються, національні оцінки сукупної продукції визначають-

ся за національними цінами базисного періоду кожної країни.На цій ос-

нові встановлюється купівельна спроможність національних валют від-

носно купівельної вартості будь-якої валюти, прийнятої за одиницю. По-

рівняльна купівельна сила національних валют за базисними цінами ко-

жної країни використовується для приведення до зіставного виду ( у ва-

люті, що прийнята за еталон ) фізичних об ємів валової і власне сільсь-

когосподарської продукції країн, оціниних за тими самими базисними ці-

нами у національній валюті.

Розглянемо питання про зіставлення купівельних спроможностей валют

за діючими цінами, які одержують виробники за сільськогосподарські

продукціи, хоча ці ціни формуються в різних соціально-економічних умо-

вах ціноутворення. Так, у США фермерські ціни формуються на основі

ринкових під впливом попиту і пропозиції з урахуванням в реалізаційних

цінах проценту на капітал, підприємницького прибутку і земельної ренти.

Для порівняння фізичних обсягів сільськогосподарського виробництва

вирішальне значення мають не відмінності у рівнях формування цін ( з

урахуванням чи без урахування додаткового продукту ), а відносні відпо-

відності національних цін індивідуальні (споживчої та мінової ) вартос-

тям окремих продуктів у кожній з країн, які порівнюються. Відмінності у

рівнях формування цін відіграють важливу роль при зіставленні доходів, що відносяться до сільського господарства.

Паритет цін, які одержує виробник, встановлюється закупівельною спро-

можністю сільськогосподарських цін у валюті країн, що порівнюються,

відносно стандартизованої структури сукупної валової продукції сільсь-

кого господарства ( для певного періоду ). Можна також уточнити паритет

цін відносно лише власної сільськогосподарської продукції без повтор-

ного обліку зернофуражних культур, сіна, силосу та інших кормів (крім

природних пасовищ ). Однак для зіставлення обсягів сільськогосподар-

ської продукції слід використовувати загальний коефіцієнт переведення

однієї валюти в іншу ( в основному долар США ). Цей коефіцієнт відобра-

жає порівняльну купівельну спроможність валют. При цьому важливо

врахувати, що зіставлений набір сільськогосподарських продуктів дійс-

но відображає переважну масу сільськогосподарської продукції кожної

країни.

Затяжний кризовий стан, у якому нині перебуває сільське господарство та інші галузі агропромислового комплексу України , призводить до значного погіршення постачання населення прдуктами харчування , створює все більш небезпечну соціальну напругу в суспільстві , ускладнює досягнення політичної єдності українського народу. Це викликає глибоку тревогу як у владних структур країни , так і в усіх верстах населення .

В останні роки намітився різкий спад сільськогосподарського виробництва , порушилась система матеріально - технічного постачання сільських товаровиробників , виникли суттєві фінансові ускладнення , які продовжують поглиблюватись і нині .

Сформований раніше у сільському господарстві ресурсний потенціал з кожним роком вичерпується , до кретичної межі зносились основні фонди і машино - тракторний парк , падає родючисть землі. Нині ми вносимо на гектар ріллі мінеральних добрив у діючій речовині майже в 5.5 раза менше , ніж у 1990 році.

Швидше , ніж в інших виробничих галузях , знижується відносний рівень оплати праці у сільському господарстві. Якщо у 1990 році він становив 104% до всього народного господарства , то у 1993 році знизився до 62%,

у 1994 - до 54 , а в червні поточного року до 52 відсотків .

У 1994 р. Порівняно з 1990 р. Загальний обсяг валової продукції сільського господарства в порівняльних цінах 1991 р. Скоротився на 31%, виробництво зерна - на 30 , цукрових буряків - на 35 , овочів - на 24, плодів і ягід - на 60, винограду - на 53 , соняшнику - на 38, м’яса - на 39%, харччової рибної продукції - в 2,6 раза , яєць - на 38% , вовни - на 35%. Відповідно зменшилися обсяги їх переробки і випуску продовольчих товарів.

Споживаня м’яса і м’ясопродуктів на душу населення скоротилося з 68,2 кг у 1990 р. До 43,5 кг у 1994 р., молока імолокопродуктів - відповідно з 378 кг до 256 кг , яєць - з 272 до 193 штук , риби і рибопродуктів - з 8,6 до 2,5 кг.

Останніми роками Україна втрачає традиційні продовольчі ринки , зменшилось виробництво експортної продукції , знижується її конкурентоспроможність , що зумовлюється невідповідністю машин та обладнання сучасним технологічним вимогам агропромислового виробництва.

Кредитна система не враховує специфіку галузей агропромислового комплексу , підприємства постійно відчувають гостру нестачу у фінансових ресурсах , внаслідок чого ускладнюються розрахунки , порушуються економічні зв’язки.

В наслідок цього підприємства аграрного сектора економіки не можуть нормально функціонувати і розвиватись.