4.4. Міжнародні зіставлення продуктивності праці

у сільському господарстві

При порівняльному вивченні продуктивності праці у сільському господарстві двох країн можна вирішувати ряд наукових і практичних питань, що дають можливість:

1. Об’єктивно порівняти абсолютні рівні та дійсні темпи розвитку продуктивності праці у сільському господарстві двох країн; вжити заходів, що забезпечують досягнення більш високого рівня продуктивності праці у сільському господарстві.

2. Встановити рушійні сили й техніко-економічні фактори зростання продуктивності праці у сільському господарстві обох країн, які порівнюються, для обґрунтування найдоцільніших масштабів і напрямів капітального будівництва у сільському господарстві, його матеріально-технічного оснащення і заходів щодо економічного стимулювання виробництва і праці.

3. Обґрунтувати шляхи подолання економічних протиріч, що гальмують розвиток сільського господарства окремих країн.

4. Узагальнити техніко-економічні фактори, що зумовлюють у провідних галузях землеробства і тваринництва відмінності рівня і руху продуктивності праці у країнах, що порівнюються.

Наукова методика порівнянь і зіставлень рівнів та динаміки продуктивності праці у сільському господарстві ( як і в інших сферах виробництва) має ґрунтуватися на двох вирішальних методологічних принципах: на правильній концепції продуктивності уречевленої конкретної праці та суспільної продуктивності праці у сільському господарстві, а також на єдності методів розрахунку показників продукції, що зіставляються (у чисельнику) і затрат праці ( у знаменнику) в обох країнах. Для досягнення цієї мети слід попередньо вирішити такі завдання: 1) критично оцінити методологію обчислення продуктивності праці у сільському господарстві обох країн; 2) встановити науково обґрунтовану єдину методику порівнянь і зіставлень продуктивності праці у сільському господарстві двох країн, що враховує особливості і джерела державної статистики та відображає ідентичний економічний зміст певного показника продуктивності праці.

Рівень продуктивності праці і міжнародній практиці, як правило, визначають за виходом продукту певної споживної вартості на одиницю робочого часу, який на нього затрачено. Цей показник безпосередньо характеризує рівень продуктивності праці. Оберненим показником називають трудомісткість продукції - кількість робочого часу, затраченого на одиницю продукту певної якості. Зрозуміло, що продуктивність праці людини, яка створює матеріальні блага, є складною економічною категорією. Для характеристики її удаються до системи прямих і побічних показників.

Для зіставлень продуктивності праці у сільському господарстві окремих країн особливого значення набувають порівняння власне сільськогосподарської продукції без повторного обліку кормів. Затрати праці слід визначати у робочому часі зайнятості на виробництві (робочих годинах, днях, тижнях та ін.) з певною тривалістю робочого дня. При визначенні суспільних показників використовують показники чисельності працюючих на підприємстві, в галузі, у народному господарстві чи лише робітників, а часто і загальної чисельності зайнятих фахівців, чи лише працездатних, чи середньо облікових і середньорічних працівників, які облічуються по-різному.

При зіставленні господарської продуктивності праці затрати праці слід визначати у відпрацьованих годинах валового робочого часу, з яким співпадає поняття робочого часу, що регулюється і оплачується. Під валовим робочим часом (на відміну від чистого чи нормативного) розуміють тривалість зайнятості на виробництві без урахування часу, затраченого на дорогу до місця роботи чи від місця роботи до житла, без перерви на визначений час вживання їжі та відпочинку. Особливого значення для зіставлень продуктивності праці у сільському господарстві набуває приведення нормативних затрат на виробництво продуктів до валового робочого часу фізичних осіб, які зайняті на фермах.

Рівні і динаміку продуктивності праці у сільському господарстві зіставляють за певною системою показників.

Показники трудомісткості основних сільськогосподарських продуктів визначають за затратами валового робочого часу в годинах, фактично зайнятими на виробництві робітників на одиницю продукту, що вимірюється у натуральному вираженні (1 ц, 1т, 1 тис. шт.). Зіставляти рівні можна за умов однакової якості продуктів того чи іншого виду у двох країнах. Рівні продуктивності у трудомісткостях не зіставлені для різних продуктів. Однак динаміка продуктивності праці при виробництві однорідних (тим більше одно якісних) продуктів цілком зіставлена для країн, що порівнюються.

Рівні й динаміку продуктивності за трудомісткістю натуральних продуктів розраховують за формулою

де i_t - індекс динаміки трудомісткості окремих t-х сільськогосподарських продуктів; Т₀, Т₁ - затрати праці в одиницях валового часу у базисному і звітному періодах, год; q₀, q₁ - фізичні обсяги виробленої продукції у натуральному вираженні у цих самих періодах.

Таким чином порівнюються і зіставляються показники продуктивності праці в основних галузях землеробства і тваринництва.

Показники погодинної продуктивності праці у сільському господарстві, землеробстві і тваринництві обчислюються після виходу сільськогосподарської продукції у фізичному обсязі за зіставними цінами на одиницю валового робочого часу (1 людино-год) фізично зайнятих осіб. Абсолютні рівні зіставляються у приведеному ціновому вираженні, а динаміка обчислюється за загальноприйнятою індексною формулою

де i_ω - індекс динаміки господарської продуктивності праці.

Показники суспільної продуктивності праці у сільському господарстві визначаються за фізичним обсягом чистої продукції на одиницю затраченого робочого часу без урахування матеріальних затрат як сільськогосподарського, так і промислового походження, тобто за валовим доходом чи частиною національного доходу, виробленою у сільському господарстві.

Динаміка обчислюється за такою формулою:

де i_ω - індекс динаміки суспільної продуктивності праці; N₀, N₁ - чиста продукція у базисному і звітному періодах; Т₀, Т₁ - затрати праці у ці самі періоди.

Чиста продукція N визначається балансовим методом відніманням від валового доходу проміжних продуктів і засобів, продуктивно використаних у сільському господарстві.

Показники повної продуктивності суспільної (сукупної) праці у сільському господарстві можна уточнити за умови порівняння затрат живої і уречевленої праці у загальній вартості виробленого продукту.

Якщо визначати динаміку продуктивності праці лише за затратами живої праці замість сукупних затрат праці, то підвищується рівень продуктивності праці. Отже, слід враховувати не тільки живу, а й уречевлену працю. Оскільки із зростанням продуктивності праці в результаті його технічного переоснащення частка уречевленої праці різко зростає, то за більш тривалий період звичайний рахунок лише за затратами живої праці суттєво підвищує показник зростання продуктивності. Знаючи структуру витрат виробництва і суспільну вартість сільськогосподарської продукції за тривалий період можна уточнити дійсне зростання продуктивності праці після виходу продукції на одиницю сукупної праці. Крім того, за змінами складу вартості можна уточнити затрати порівнянної сукупної праці, а потім визначити індекс динаміки зростання продуктивності праці.

Якщо показники частини уречевленої, необхідної і додаткової праці як d_c+d_v+d_m (коли прийняти вартість продукту за одиницю), затрати сукупної праці як Т_с, а затрати живої праці - Т_ж, можна визначити сукупні затрати уречевленої та живої праці у робочому часі конкретної живої праці.

Отже, індекс динаміки сукупної праці після певних перетворень виражається у такому вигляді з поправкою величини сукупних затрат праці за часткою живої праці (необхідної і додаткової) у вартості продукту:

де q₀, q₁ і Т₀, Т₁ - зазначені вище позначення обсягів продукції і затрат живої праці у базисному і звітному періодах, год; - відповідно частки необхідної і додаткової праці у цих періодах.

Поправочний коефіцієнт буде меншим за одиницю, оскільки відбулися зміни в органічній будові капіталу і підвищилася продуктивність праці.

Система часткових показників продуктивності праці по суті є характеристикою техніко-економічних компонентів чи факторів господарської продуктивності праці. У сільському господарстві до них відносяться, наприклад, затрати праці на одиницю площі під культурою і на одну олову продуктивної чи тяглової тварини; виробіток на одному виробничому і трудовому процесі та окремі характеристики факторів продуктивності праці; урожайність культури чи продуктивність тварин; рівень механізації виробництва і праці та ін. Систему окремих показників широко використовують під час аналізу продуктивності праці у конкретних галузях сільського господарства.

Важливе значення має система побічних показників суспільної продуктивності праці. Без теоретичного розкриття їх взаємозв’язків з основними показниками суспільними продуктивності праці неможливо методологічно правильно аналізувати і зіставляти рівні й динаміку продуктивності праці у сільському господарстві різних країн. До побічних показників суспільної продуктивності праці належать і виробіток середньорічного працівника у сільському господарстві, норма виробництва продуктів сільського господарства на душу населення, частка зайнятого у сільському господарстві населення, ступінь використання трудових ресурсів у сільському господарстві тощо.

Так, в офіційній статистиці США застосовують побічний показник забезпечення населення після виходу продукції сільського господарства на одного середньорічного працівника. З погляду аналізу й міжнародних зіставлень важливо з’ясувати зв’язок цього побічного показника з нормою виробництва продуктів сільського господарства на душу населення. Цей взаємозв’язок можна виразити за допомогою побудови індексів цих показників:

де індекси відповідно забезпеченнянаселення одним середньорічним працівником, виробітку середньорічного працівника, норми виробництва продуктів на душу населення.

Як правило, великі значення коефіцієнтів забезпечення населення середньорічними працівниками сільського господарства супроводжуються одночасно високими рівнями продуктивності праці та нормами виробництва у цій галузі на душу населення. Але на ці показники в індустріальних країнах чи районах з високою густотою населення має вплив велика частка продуктів сільського господарства, які ввозяться.

Чисельність середньорічних працівників у сільському господарстві США набагато менша від чисельності фахівців сільського господарства. Чисельність останніх завжди менша від кількості працюючих, зайнятих у найнапруженіший період. Під час таких напружених жнивних робіт залучаються робітники, службовці та інші групи населення з міст. Тому трудові резерви слід визначати за фондами робочого часу, які можна використати у сільському господарстві. Їх слід розраховувати не за чисельністю середньорічних працівників і зайнятих у найнапруженіший період, а за чисельністю фахівців, зайнятих у сільському господарстві. Існує залежність між коефіцієнтом використання трудових ресурсів у сільському господарстві; фондами робочого часу і співвідношеннями чисельності середньорічних робітників та фахівців, зайнятих у сільському господарстві. Цю залежність також можна виразити за допомогою індексів:

де індекси відповідно використання трудових ресурсів, зайнятості середньорічного працівника, сезонності праці зайнятих фахівців.

Особливу увагу слід також звернути на взаємозалежність виробітку середньорічного працівника, який часто вважають показником інтегральної продуктивності праці, показником власної господарської продуктивності праці та кількістю відпрацьованого робочого часу. При зіставленнях рівнів чи вивченні продуктивності праці в динаміці виробіток продукції одним середньорічним працівником може бути використаний як показник продуктивності праці лише при порівнянні фактичного річного навантаження у людино-годинах. Тому можна використати таку формулу:

де індекси продуктивності праці, виробітку та річного навантаження у людино-годинах середньорічного працівника.