3. Міжнародна система національних рахунків

3.1 Етапи розвитку міжнародної системи національних рахунків

У 1953 році в ООН була опублікована доповідьА System of National Accounts and Supporting Tables(«Система національних рахунків і допоміжні таблиці»), в якої був представлений набір з шести типових рахунків для трьох основних секторів – сектора підприємств, сектора домашніх господарств і приватних некомерційних організацій та сектора органів державного управління. Кожний із шести типових рахунків мав відношення до одного з вже знайомих і важливих агрегатів, таких як національний дохід. Класифікації потоків, що відбиваються в цих рахунках, приводилися в наборі з 12 стандартних таблиць. У їх основу була покладена структура рахунків виробництва, асигнувань, узгодження по операціях з капіталом і рахунки зовнішніх операцій.

Підкреслювалась важливість узгодження міжнародних статистичних стандартів. Міжнародні принципи складання економічної і фінансової статистики, з одного боку, і національних рахунків, з іншого треба було привести у відповідність між собою. Зазначалося, що при розробці СНР велика увага була приділена тому, щоб забезпечити відповідність даної системи з визначеннями та класифікаціями, що застосовуються або, що рекомендуються іншими організаціями, особливо МВФ і ОЄЕС.

Ці рахунки забезпечували інформаційну базу для оцінки напряму економічного розвитку і приняття рішень урядом, надают можливість приводити попит і пропозицію виробничих ресурсів у відповідність зі своїми фінансами, забезпечувати задоволення певних спільних критеріїв, таких як стабільність економічної системи. Зазначалося також, що ця робота призвела до появи статистики національного доходу та національного продукту, статистики фінансів та статистики цін.

У СНР 1953 року не приділялося уваги статистичним проблемам складання і обчислення показників, що включаються в рахунки.

У 1955 році ООН випустила тимчасовий посібник по методах обчислення національного доходу, де особлива увага приділялася потребам країн, що розвиваються.

В той же час Організація Об'єднаних Націй розробила запитальник для розсилки державам-членам з метою регулярного і систематичного збору інформації по національним рахункам. У ньому пропонувалося надавати дані для дев'яти стандартних таблиць. Починаючи з 1958 року такі дані, що доповняються інформацією від національних статистичних органів і з статистичних публікацій відповідних країн, публікувалися в «Щорічнику по статистиці національних рахунків» (Yearbook of National Accounts Statistics), де були приведені дані статистики національних рахунків по 70 країнах і територіях.

У другому виданні СНР 1953 року, що вийшло в 1960 році, були враховані зауваження про досвід застосування СНР 1953 року в різних країнах. У 1956 році, проаналізувавши ці зауваження, Статистична комісія прийшла до висновку, що необхідний ряд незначних поправок з метою збереження або підвищення зіставлення з суміжними міжнародними стандартами, а також для уточнення й іншого коректування тексту. Більшість таких пропозицій була сформульована Організацією Об'єднаних Націй спільно з Міжнародним Валютним Фондом і ОЄЕС на засіданні, що відбулося в 1956 році.

Статистична комісія в 1958 році запропонувала створити більш широку систему, в якій враховувався б значний досвід, накопичений в цій області країнами з плановою економікою. Комісія зазначила, що в такій системі потрібно також брати до уваги відмінності в потребах країн, які знаходяться на різних рівнях розвитку.

У виданні 1960 року, мабуть, передбачалося, що в подальшому СНР буде розширена і в неї будуть включені спочатку таблиці руху грошових коштів і затрат-випуску, а в більш довгостроковій перспективі – баланси активів і пасивів. Було визнано, що зрештою буде потрібно встановити відповідні міжнародні принципи. В 1964 році було опубліковане третє видання СНР 1953 року. Воно було приведене в більш повну відповідність з «Посібником по платіжному балансу» (Balance of Payments Manual) МВФ.

У цьому же 1964 році члени групи експертів ООН обговорили проект доповіді, підготовленого Р. Стоуном, та додаткових доповідей з окремих питань, підготовлених ООН і ОЕСР. Це послужило основою для обговорення в рамках Статистичної комісії, а також робочих груп, сформованих при регіональних комісіях ООН з представників національних статистичних органів. Паралельно Міжнародна асоціація по вивченню національного доходу і національного багатства працювіала з цим питанням. В 1966 році внаслідок цих дискусій був підготовлений другий документ, який був розглянутий Статистичною комісією. В 1967 році на своїй третій нараді група експертів розглянула третій документ. У 1968 році Статистична комісія затвердила переглянутий варіант СНР.

СНР 1968 року значно відрізнялася від СНР 1953.

Рахунок виробництва поділили на рахунки затрат-випуску. Зроблені розукрупнення показників чистого кредитування і запозичення на показники фінансових потоків окремих секторів. Рахунки доходів та витрат відокремили від рахунків операцій з капіталом. Баланси активів і пасивів розроблено для окремих секторів й усієї економіки загалом. В СНР 1968 року були введені додаткові класифікації для діяльності органів державного управління і некомерційних організацій, а також для трансфертів. В СНР 1968 року було передбачене включення даних по товарах і послугах в постійних цінах.

СНР 1968 року складалася з 20 рахунка, які можна поділити на три категорії.

Принципова структура СНР ООН 1968 має такий вигляд.

І. Зведені рахунки:

1. Валовий внутрішній продукт і використання його.

2. Наявний національний доход і розподілення його.

3. Фінансування капітальних витрат.

4. Зовнішні операції.

ІІ. Рахунки виробництва, споживання і капіталоутворення:

1. Види товарної продукції (товарів і послуг, які реалізуються).

2. Нетоварна продукція та послуги (ті, що не реалізуються).

3. Галузі виробництва країни.

4. Послуги державних установ.

5. Послуги приватних неомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.

ІІІ. Рахунки доходів і витрат на фінансування капітальних затрат:

1. Нефінансові корпоративні та схожі з ними підприємства.

2. Фінансові установи.

3. Державні установи.

4. Приватні некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

5. Домашні господарства, з урахуванням приватних нефінансових некорпорованих підприємств.

Отже, всі рахунки можна розподілити на три основних класи(І, ІІ, ІІІ). Розглянемо детально рахунки І класу (зведені рахунки):