11.1.2. Об’єкти екологічної експертизи та вимоги до них

Об’єктом екологічної експертизи можуть бути промислові, сільськогосподарські, транспортні комплекси, об’єднання, підприємства, виробництва, споруди, що належать до переліку екологічно небезпечних видів діяльності, визначеного Постановою КМУ від 27.07.1995 №544 (додаток 1).

Питання про доцільність проведення екологічної експертизи діючих промислових та інших об’єктів і комплексів вирішується місцевими органами самоврядування або державними адміністраціями за винятком тих випадків, коли негативний вплив об’єкту на навколишнє середовище поширюється за межі однієї області. У цьому разі необхідність екологічної експертизи вирішується Кабінетом Міністрів України.

Обов’язковою умовою проведення екологічної експертизи є забезпечення підготовки керівництвом об’єкту або його власником матеріалів ОВНС, які власно кажучи, і повинні бути об’єктом такої експертизи.

Обов’язковим є надання заяви про передбачувальні екологічні наслідки господарської діяльності об’єкту – як результату матеріалів ОВНС.

11.2. Визначення показників характеристики територій

Екологічна експертиза здійснюється з метою визначення екологічної безпеки господарської та іншої діяльності, яка може нині або в майбутньому прямо або посередньо негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища. Вплив господарських об’єктів на природне середовище повинен розглядатися як з позицій стану самої природи, так і соціально-економічних умов, які можуть виникнути у зв’язку зі зміною природного середовища та економіки району розміщення даного об’єкту внаслідок його діяльності. При цьому необхідно враховувати не тільки можливість впливу господарського об’єкту на природу, але і природного середовища на об’єкт, тому що це визначає характер зворотних зв’язків між середовищем і об’єктом.

При проведенні екологічної експертизи діючого об’єкту надається лише стисла характеристика території розміщення об’єкту.

До кліматичної характеристики відносяться такі показники:

• належність до кліматичної зони;

• кількість, інтенсивність і тривалість опадів;

• відношення суми опадів до їх випаровування на протязі року;

• річна „роза вітрів”;

• середні температури за сезонами року, максимальні та мінімальні температури самого жаркого і холодного місяців;

• швидкість вітру, його повторюваність;

• повторюваність і тривалість штилів;

• число днів з туманами;

• наявність небезпечних метеоявищ (пилові бурі, смерчі тощо).

На базі цих даних проводиться оцінка кліматичних ресурсів району.

Рельєф місцевостіхарактеризується:

- належністю до геоморфологічного району і морфологічному типу;

- морфологічними даними про густоту та глибину розподілу;

- кутами схилу, абсолютними та відносними висотами яружно-балкової мережі.

Ці дані необхідні для визначення природної спроможності рельєфу щодо акумуляції або розсіюванню продуктів техногенезу.

Геологічне середовищеописується за наступними показниками:

- геоморфологічна характеристика району розміщення об’єкту;

- інженерно-геологічними умовами (механічний склад, фільтраційні властивості ґрунтів, рівень ґрунтових вод, несуча спроможність ґрунтів та інш.);

- тектонічна будова місцевості і напрямки стійких рухів;

- наявність мінеральних ресурсів, їх балансові, експлуатаційні та забалансові запаси;

- наявність і масштаби небезпечних геологічних процесів: землетрусів, обвалів, оповзнів, карстових явищ, суфозій, абразійних процесів, тощо.

Водні об’єктихарактеризуються:

- належністю до певного басейну;

- даними про водоносні горизонти, їх глибину, дебіт, характеристику підстелюючих та перекриваючих порід;

- сумарним річним стоком;

- мінералізацією вод;

- швидкістю течії;

- водогосподарським балансом території;

- оцінкою достатності водних ресурсів;

- якістю води;

- наявністю і станом охоронних зон та смуг;

- належністю до певної категорії водокористування.

Земельні ресурси і ґрунтихарактеризуються наступними показниками:

- структурою земельного фонду у районі розміщення об’єкту і в зоні його впливу;

- генетичним типом ґрунтів;

- їх механічним складом і структурою;

- кислотно-лужним показником;

- структурою сільськогосподарських земель;

- наявністю і розповсюдженням еродованих, змитих, засолюваних, підтоплених, заболочених, забруднених, механічно порушених земель;

- коефіцієнтом щільності забудови.

Характеристика природної рослинності проводиться за наступними показниками:

- геоботанічна класифікація території, що розглядається;

- ретроспективна характеристика і сучасний стан природних фітоценозів;

- цінність і унікальність генофонду території, що знаходиться у зоні впливу об’єкту;

- наявність популяцій або окремих видів, що підлягають охороні;

- наявність у зоні впливу об’єкту природно-заповідного фонду, його цінність, режим охорони, відомча належність, якість охорони і утримання;

- площа лісів;

- категорія їх відношення до об’єктів захисту;

- бонітет;

- породний склад;

- співвідношення хвойних та листяних порід;

- пожеженебезпечність;

- санітарний стан лісів;

- ландшафтна характеристика лісів (рекреаційна оцінка, естетична оцінка, клас стійкості, оцінка стадій рекреаційної дігресії, запас зеленої біомаси);

- репродуктивна здібність щодо кисню і біомаси.

Зелені насадження міст і селищхарактеризуються наступними показниками:

- номенклатурою зелених насаджень за функціональною ознакою: насадження загального користування, спеціального призначення, обмежувального користування;

- площею насаджень, що знаходяться на території об’єкту, у його санітарно-захисній зоні, а також у зоні впливу об’єкту;

- дендрологічним складом;

- віком і бонітетом насаджень;

- санітарним станом;

- рекреаційною цінністю.

Для характеристики стану агроценозів використовуються наступні показники:

- структура сільськогосподарських угідь, у тому числі – посівних площ;

- біопродуктивність (урожайність) сільськогосподарських культур;

- екологічна чистота сільгоспродуктів з урахуванням хімічного, механічного, радіоактивного забруднення;

- наявність і площа полезахисних лісосмуг, їх дендрологічний склад, санітарний стан.

Тваринний світу зоні впливу об’єкту характеризується:

- видовим складом фауни (ентомофауни, іхтіофауни, амфібій і рептилій, орнітофауни, ссавців);

- розподілом тварин за біотопами;

- наявність видів, що охороняються;

- станом мисливської фауни;

- наявність годувальної бази;

- відомістю про тварин-шкідників та переносників інфекційних захворювань.