Висновки

Екологічна експертиза є одним із ефективних механізмів Державної системи екологічного управління та має вид науково-практичної діяльності. Мета, основні завдання і принципи екологічної експертизи чітко визначені в Законі України «Про екологічну експертизу».

За формою екологічна експертиза може бути державною, громадською або такою, яку здійснюють за ініціативою зацікавлених юридичних і фізичних осіб на договірній основі із спеціалізованими еколого-експертними органами і формуваннями.

Державне регулювання в галузі екологічної експертизи здійснює Верховна Рада України.

Державне управління:

• Кабінет Міністрів України;

• місцеві Ради;

• органи виконавчої влади на місцях;

• Управління екологічної експертизи Мінприроди України;

• відділи експертизи Держуправлінь екології та природних ресурсів в областях;

• інші органи виконавчої влади відповідно до законодавства України.

Контрольні запитання

1. Надайте визначення екологічної експертизи.

2. Що є метою екологічної експертизи?

3. Перелічить основні завдання екологічної експертизи.

4. Назвіть суб’єкти екологічної експертизи та об’єкти, які вони мають розглядати.

5. Охарактеризуйте форми екологічної експертизи.

6. Наведіть перелік об’єктів, що підлягають державній екологічній експертизі (вкажіть, на підставі чого).

7. Перелічить спеціальні вимоги до документації на об’єкти державної екологічної експертизи.

8. Хто в Україні здійснює державне регулювання в галузі екологічної експертизи?

9. Хто в України здійснює державне управління в галузі екологічної експертизи?

10. Які функції в галузі екологічної експертизи належать Верховній Раді та Кабінету Міністрів України?

11. Які функції в галузі екологічної експертизи належать місцевим Радам?

12. Які функції в галузі екологічної експертизи належать Управлінню екологічної експертизи Мінприроди України?

6. Порядок проведення екологічної експертизи

6.1. Процедура проведення екологічної експертизи

Процедура проведення екологічної експертизипередбачає вирішення еколого-експертними органами чи формуваннями завдань експертного дослідження і оцінку об’єктів екологічної експертизи, підготовку обґрунтованого об’єктивного еколого-експертного висновку.

Процедура проведення екологічної експертизи передбачає:

• перевірку наявності та повноти необхідних матеріалів і реквізитів на об’єкти екологічної експертизи та створення еколого-експертних комісій (груп) відповідно до вимог законодавства (підготовча стадія);

• аналітичне опрацювання матеріалів екологічної експертизи, в разі необхідності натурні обстеження і проведення на їх основі порівняльного аналізу і часткових оцінок ступеня екологічної безпеки, достатності та ефективності екологічних обґрунтувань діяльності об’єктів екологічної експертизи (основна стадія);

• узагальнення окремих експертних досліджень одержаної інформації та наслідків діяльності об’єктів експертизи, підготовку висновку екологічної експертизи та подання його зацікавленим органам і особам (заключна стадія).

Державна екологічна експертиза проводиться у разі:

• наявної або можливої потенційної небезпеки об’єктів екологічної експертизи для навколишнього природного середовища;

• прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими Радами чи їх виконавчими комітетами, судом та правоохоронними органами відповідно до законодавства;

• обумовленості загальнодержавними екологічними інтересами.

Державна екологічна експертиза видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, проводиться після оголошення замовником через засоби масової інформації Заяви про екологічні наслідки діяльності і подання еколого-експертним органам комплекту документів з обґрунтуванням оцінки впливу на навколишнє природне середовище.

Порядок передачі документації на державну екологічну експертизу визначається Кабінетом Міністрів України.

Заява про екологічні наслідки діяльностіповинна містити відомості про:

• заплановану діяльність, мету і шляхи її здійснення;

• суттєві фактори, що впливають чи можуть впливати на стан навколишнього природного середовища з урахуванням можливості виникнення надзвичайних екологічних ситуацій;

• кількісні та якісні показники оцінки рівнів екологічного ризику запланованої діяльності, а також заходи, що гарантують впровадження діяльності відповідно до екологічних стандартів і нормативів;

• інформування громадськості щодо запланованої діяльності, її мету і шляхи її здійснення.

У матеріалах оцінки впливу на навколишнє природне середовище запланованої чи здійснюваної діяльності обґрунтовуються її доцільність та способи реалізації, можливі альтернативні варіанти рішень, характеристика стану навколишнього природного середовища території, види та рівні впливу на нього в нормальних і екстремальних умовах, можливі зміни його якісного стану, еколого-економічні наслідки діяльності, заходи щодо зменшення рівня екологічного ризику і забезпечення вимог екологічної безпеки.

При визначенні процедури проведення екологічної експертизи слід окремо виділити таку групу як „об’єкти підвищеної громадської уваги”.

„Об’єкт підвищеної громадської уваги” – ресурсоємний, багатовідходний, потребуючий зайняття значних територій цінних сільськогосподарських угідь чи знесення великих площ зелених насаджень, радіаційно чи хімічно небезпечний, з негативним екологічним „іміджем” об’єкт, заходи щодо спорудження якого викликають підвищену увагу як місцевого населення, так і громадських організацій (в тому числі і не місцевих).

Визначення приналежності до „об’єктів підвищеної громадської уваги” виконується на стадії „Заяви про наміри” (ДБН А.2.2.-1-2003-додаток „В” п.1 і додаток „Г”).

Розгляд питання починається з ознайомлення із текстом „Заяви про наміри” при її узгодженні інвестором (замовником) з територіальним органом Мінприроди (примітка до додатку „Г” ДБН А.2.2-1-2003).

Потенційно „об’єктами підвищеної громадської уваги” можуть бути усі об’єкти, що становлять підвищену екологічну небезпеку (постанова КМУ від 27.07.95 №554).

Безумовно „об’єктами підвищеної громадської уваги”, незалежно від місць їх намічуваного розміщення, можна вважати наступні нові об’єкти:

• підприємства (шахти, розрізи тощо) із видобування і збагачення радіоактивних руд;

• атомні електростанції (АЕС) і атомні теплоелектроцентралі (АТЕЦ);

• об’єкти зберігання, захоронення, утилізації радіоактивних матеріалів і відходів;

• сміттєспалювальні та сміттєпереробні заводи, полігони для захоронення промислових, побутових, будівельних відходів;

• нафтопереробні заводи (НПЗ), нафтопроводи, морські і річкові нафтотермінали і комплекси;

• нафтовидобувні підприємства, нафтобази і нафтосховища;

• газовидобувні і газопереробні підприємства;

• газопроводи, газосховища;

• аміакопроводи, підприємства з переробки та відвантаження аміаку водним, залізничним, автомобільним транспортом;

• об’єкти хімічної індустрії (комбінати, заводи, окремі цілісні самостійні виробництва);

• металургійні комбінати і заводи (чорна і кольорова металургія);

• вугледобувні і вуглезбагачувальні підприємства;

• гірничовидобувні і гірничозбагачувальні об’єкти;

• об’єкти з утилізації та знищення боєприпасів і ракетного палива;

• теплоелектростанції (ГРЕС і ТЕЦ), загальновузлові, районні котельні;

• підприємства з виробництва цементу і азбесту;

• картонно-паперові виробництва;

• морські та суходільні судноплавні канали, магістральні меліоративні канали;

• ГЕС і ГАЕС;

• хвостосховища і шламонакопичувачі;

• аеропорти, морські та річкові порти;

• каналізаційні очисні споруди.

Найважливішими показниками, що характеризують проектований об’єкт на стадії „Заяви про наміри” є очікувані впливи на соціальне середовище, позитив яких має значно перевищувати негатив, що повинно чітко відображатися у „заяві” (без цього фактора екологічні та економічні аспекти не мають значення).

Погоджуючи текст „Заяви про наміри”, територіальним органам Мінприроди доцільно відразу ж, у письмовій формі, доводити до відома замовників необхідність забезпечення ними виконання вимог п.1.9 ДБН А.2.2-1-2003:

• інформування, в установленому порядку, населення про проведення обговорення планованої діяльності;

• громадського обговорення проекту (широта обговорення визначається масштабами очікуваних впливів). Доцільно проводити на базі місцевих органів самоврядування (сільських, селищних, міських, районних, обласних рад) чи органів виконавчої влади (відповідних державних адміністрацій), зацікавлених у промисловому розвитку своїх регіонів, за участі представників замовника, інвестора, проектувальника, місцевих природоохоронних органів, а також місцевого населення та громадських організацій із залученням засобів масової інформації. Матеріально-технічне забезпечення громадського обговорення (слухання) є функцією замовника (інвестора), організаційно-інформаційна підтримка – зі сторони органів влади.

• надання проектних матеріалів (розділу ОВНС) представникам громадськості для висловлення зауважень і пропозицій.

„Заяви про наміри” краще погоджувати окремим листом, а не записом безпосередньо на їх тексті, для того, щоб мати змогу, на найбільш ранній стадії, зафіксувати в офіційному документі розумні і прийнятні для інвестора (замовника) вимоги стосовно його участі у вирішенні природоохоронних проблем місцевого регіону (не обов’язково прямо пов’язаних із запланованою діяльністю, але актуальних не лише в екологічному, а і у соціальному відношенні, що дасть можливість належним чином вирішувати такі проблеми при виконанні ОВНС – у якості компенсації за прогнозований негативний вплив на довкілля (у тому числі, як на середовище існування людини).

У „погоджувальних листах” можна орієнтувати інвестора (замовника) на доцільність ретельного вивчення конкретної місцевої соціально-економічної ситуації і з’ясування найбільш гострих проблем (як економічних, так і екологічних), участь у належному вирішенні яких, сприятиме позитивному ставленню місцевого населення до проектованого будівництва.

Інвестору (замовнику) необхідно чітко вказувати на його відповідальність за врахування місцевих громадських інтересів (п.1.10 ДБН А.2.2-1-2003) у відповідності з усіма вимогами вказаного ДБН.

Територіальним органам Мінприроди слід інформувати інвесторів (замовників) щодо потреби в урахуванні не тільки точки зору місцевої громадськості, але і громадських організацій, що діють у загальнодержавному масштабі (при цьому пріоритетною є позиція місцевого населення, оскільки саме його умови життєдіяльності можуть перебувати під загрозою негативного впливу).

Зусилля інвестора (замовника) по врахуванню громадських інтересів мають приводити, по можливості, до знаходження взаємоприйнятного для усіх сторін консенсусу, шляхом розумних компромісів зацікавлених сторін, що повинно відображатися у відповідному підрозділі матеріалів ОВНС.

У випадку відсутності такої згоди, повинно наводитись обгрунтування відмови від реалістичних вимог і пропозицій громадськості, яке б посвідчувало об’єктивність позиції інвестора (замовника).

При розгляді документації щодо „об’єктів підвищеної громадської уваги” можуть бути рекомендовані інвестору (замовнику) превентивне ініціювання і певна матеріальна підтримка проведення громадської екологічної експертизи до здійснення державної екологічної експертизи з тим, щоб у офіційних висновках останньої можна було б фіксувати позиції громадської еколого-експертної оцінки.

При врахуванні громадських інтересів, пріоритетне значення має позиція місцевого населення і регіональних громадських організацій, як таких, інтереси яких можуть реально зачіпатись запланованим розміщенням і будівництвом певних об’єктів; точка зору інших громадських організацій береться до уваги по можливості, фіксуючись у документації ОВНС і у висновках держекоекспертизи.

Однією з бажаних умов позитивної оцінки проектної документації щодо „об’єктів підвищеної громадської уваги” є досягнення консенсусу – взаємоприйнятного компромісу між місцевими органами влади, інвестором (замовником), територіальними органами Міненергоресурси, місцевим населенням і громадськими організаціями стосовно заходів, реалізація яких відкриватиме дорогу для безперешкодного будівництва.