Розділ 7. Запобігання злочинності

формальну реалізацію громадянського обов’язку. Формами останньої можутьбутитакі: сприяння усуненнюкриміногенних явищіпроцесів урізнихсферах народногогосподарства, управління таін.; відвернення та припинення злочинів шляхом своєчасної заяви про відомі факти підготовкидозлочинів, атакожвикористанняправананеобхіднуоборону, крайню необхідність, затримання особи, яка вчинила злочин, тощо; моральний обов’язок сприяти попередженню злочинів та рецидиву злочинів з боку засуджених (шефи, наставники, представники релігійних культів, спортсмени та ін.).

§4. Організація і управління процесом запобігання злочинності

Організаціяіуправлінняпроцесомзапобіганнязлочинностіпередбачають визначення головних стратегій боротьби зі злочинністю та регулювання тактики запобіжної діяльності з метою досягнення поставленихцілей. Цейпроцесвключає: кримінологічнепрогнозування, визначеннявідповіднодокримінологічноїполітикистратегіїборотьби зі злочинністю на певний перебіг часу, конкретизацію методів запобіжного впливу стосовно окремих видів злочинів, додержання вимог щодо заходів запобігання, ресурсне забезпечення, координацію і взаємодію суб’єктів запобігання.

Кримінологічне прогнозування полягає у передбаченні кількісноякісних показників майбутньої злочинності. Без цього неможливо розробитинауково-практичнообґрунтованістратегіюітактикубороть- бизнею. Стратегія— цедіяльністьвідповіднихсуб’єктівзпідготовки, планування та головних напрямів запобігання злочинності й окремим видам злочинів україні. Такими стратегіями засучасних умов, наприклад, можуть бути: а) втручання в кризові ситуації, що передбачає випередженняінейтралізаціюзлочиннихпроявів; б) зменшенняпрактичнихможливостейвчиненнязлочинів, тобтомаксимальнеутруднення їх вчинення; в) виховно-запобіжна і поінформована робота з населенням, якасприяєвзаємодіїширокихверствнаселеннязіспеціалізованими суб’єктами запобігання злочинності; г) залучення громадськості дозапобіганнязлочинності, щосуттєвопідвищуєефективністьборотьби зі злочинністю; ґ) допомога жертвам злочинів — матеріальна, моральна, медико-реабілітаційна, юридична та інша допомога тим, хто потерпів від злочинів, особливо насильницьких.

75

Загальна частина

У межах стратегії розробляється тактика боротьби і запобігання злочинності, яка конкретизує проміжні цілі і заходи їх досягнення

узв’язку здинамічними умовами життя. Стратегія ітактика, їхзаходи втілюються в комплексних програмах запобігання злочинності, які за необхідності коригуються і координуються.

Координаціяозначаєпогодження, з’єднання, приведеннявпорядок,

увідповідність. Головна мета координації – розмежування функцій правоохоронних органів при здійсненні спеціальних запобіжних заходівіразомзтимвзаємозв’язокіпогодженняїхдій, усуваннядублювання вроботі, вироблення єдиного підходу довирішення конкретних питань запобігання злочинності.

Найбільшпоширенійраціональніформикоординації, якісередправоохороннихорганівздійснюєпрокуратура, є: координаційнінарадикерівників правоохоронних органів, міжвідомчі наради їх працівників; взаємнийобмінінформацією; спільнеплануваннязаходівзапобігання тощо.

Стратегія і тактика потребують винайдення відповідних методів запобіжного впливу на причини і умови злочинності і конкретних видівзлочинів. Термін «метод» вживається найчастіше якспосіб діяння, впливу, як сукупність, система різних способів, заходів, засобів впливусоціальнихсуб’єктівнаявищаіпроцесикриміногенногохарактеру, які обумовлюють існування злочинності, вчинення злочинів, формування особи злочинця. Отже, під методом запобіжної діяльності слід розуміти науково сформульований спосіб впливу на криміногенні об’єкти з метою їх обмеження, усунення, руйнування.

Залежно від природи об’єкта методи запобіжного впливу можна розподілинатригрупи: а) методисоціального; б) психічного; в) правового характеру.

Методи соціального характеру. За своєю природою ці методи мають соціальний характер, бо спрямовані на явища і процеси, які за своїм походженням обумовлені соціальним життям. Наведемо декілька таких методів: метод відведення антисуспільної активності, тобто для населення і особливо для її криміногенної частини створюються та впроваджуються програми відведення («каналізування») можливої антисуспільноїактивностішляхоммножинностіальтернативнихформ задоволення їхніх потреб та інтересів; метод декриміналізації сімейногонеблагополуччя, підякимрозуміютьсистемуспеціальнихзаходів діяльності, що спрямовані на виявлення та усунення криміногенної ситуації у сім’ях; метод деалкоголізації населення; метод руйнування кримінальної субкультури, тобто метод розвінчання злочинного спо-

76

Розділ 7. Запобігання злочинності

собужиття, зниженняавторитетукримінальногосередовища, ослаблення його впливу на підлітків та молодь; метод протидії кримінальним ситуаціям тощо.

Методи психічного характеру. Якщо виходити з припущення, що середкриміногеннихоб’єктівзначнемісцепосідаютьвластивостіособи, тозцьоговипливаєпотребавусуненніявищсоціально-психологічної непристосованості. Утруднення соціалізації викликаються й властивостями особи, яка через обмеження можливостей (психічних, розумових, емоційних) зазнає труднощів із соціальним пристосуванням, щоінодіпризводитьдовчиненнязлочинів. Дляуспішногозапобігання вчиненню злочинів такими особами повинні застосовуватися методи психологічної дії, тобто засоби інформаційного, інтелектуального, медично-психологічного впливунадумкиіповедінку певноїособичи кола осіб. До таких можна віднести: метод масової комунікації, тобто поширенняінформації, якаорієнтовананаствердження духовнихцінностей, моральних та правових норм суспільства, з метою справити ідеологічний вплив на настрої, думки, оцінки, рішення і поведінку значної кількості людей (наприклад, кримінологічна і правова поінформованість населення); метод медично-реабілітаційного діяння, спрямований на недопущення злочину з боку осіб з психічними аномаліями; методрозв’язуванняпошуковоїактивності, призначенийдля боротьби з такими явищами, як вандалізм, панки, масові побоїща підлітків, дитяча делінквентність.

Методи правового характеру. Ці методи правового регулювання повинністимулювати, заохочувати, сприятивпровадженнютарозвиткові соціально-позитивноїповедінкилюдей, протидіятивиникненнюпотенційних та існуючим криміногенним об’єктам, негативним стереотипам поведінки, деформації особи тощо. До них належать: метод загального попередження злочинів; метод декриміналізації та депеналізації і навпаки, бо на рівень і структуру злочинності суттєво впливає соціальна реакціясуспільстванатічиіншіформиповедінкизвідхиленням; метод депризонізації, тобторозробленнясистемиальтернативнихтюремному ув’язненнюпокарань, колипокаранняувиглядіпозбавленняволізберігає частку своїх властивостей, але злочинець не перебуває у місцях позбавлення волі серед злочинного середовища, не засвоює соціальну роль «в’язня», не поділяє кримінальної субкультури тощо.

Організаціяіуправлінняпроцесомзапобіганнязлочинності, атакож запобіжнізаходиповиннівідповідатипевнимпринципам, вимогам. Вимога — поняття, яким визначаються основні положення, наказ, катего-

77

Загальна частина

ричне веління щодо будь-якої діяльності. Запобігання злочинності має відповідати єдиній загальній вимозі — бути достатньо ефективним, інакше може виявитися, що воно чи то не потрібне, чи то його заходи є шкідливими. Основні вимоги, яким має відповідати система запобігання злочинності, — це демократизм, гуманність, законність, обґрунтованість, економічна доцільність, радикальність, науковість і прогресивність, комплексність і диференціація, реальність і конкретність.

Демократизм як вимога означає, що запобігання злочинності — загальнодержавна справа, у вирішенні якої активну участь беруть широкі верстви населення. Важливою умовою втілення принципу демократизмуворганізаціюзапобіганнязлочинностієдіяльністьуцій сфері органів місцевого самоврядування, самих депутатів та широка гласність.

Гуманність при запобіганні злочинності виявляється в тому, що не можуть бути застосовані методи і заходи, які суперечать принципам загальнолюдської моралі, пов’язані з жорстокістю, принижують честь

ігідність людини. Гуманність передбачає й те, що запобіжні методи

ізаходи щодо криміногенних осіб не повинні без необхідності зачіпати інтереси інших людей (членів сім’ї, виробничого колективу тощо).

Законність як принцип організації та діяльності системи запобігання злочинності визначає, що вона ґрунтується на правовій основі. Законністьякзагальнолюдськацінність— головнийпринципправової держави, це перш за все наявність достатньої кількості юридичних норм високого класу, а потім — їх суворе додержання суб’єктами запобігання злочинності.

Обґрунтованістьполягаєвтому, щорозроблятиіреалізуватинеобхідно тільки ті заходи запобігання, які спираються на досконалу соціальну і кримінологічну інформацію про криміногенні об’єкти і за допомогою яких суспільство спроможне обмежити такі об’єкти, усунути, запобігти їм. Цейпринципзобов’язуєсуб’єктів запобігання злочинностіпіклуватисяпроповнуівсебічнукримінологічнуінформацію упевномурегіоні, сферісоціальногожиття, групінаселення, проефективність тих чи інших методів і заходів запобігання злочинності.

Економічна доцільність передбачає відносну простоту і вигідність методів і заходів порівняно з очікуваними результатами і можливими побічними наслідками. Проте економічний раціоналізм зовсім не зводиться до мінімальних витрат на запобігання злочинності. Є ще один аспект цієї вимоги. Виграш, який очікується від уведення тих чи інших заходів, не повинен обертатися для держави, суспільства програшем.

78

Розділ 7. Запобігання злочинності

Радикальністьяквимогазобов’язуєсуб’єктівдорозробленняметодівізаходівнеповерхового, тимчасовогохарактеру, атаких, щосприяли б докорінній ліквідації, якщо це можливо, криміногенних об’єктів. Радикальністьневиключає, анавпаки, припускаєнеобхідністьзаходівдля усуненняокремихчастковихкриміногеннихоб’єктів, протевониповинні знаходитися у руслі виконання головного завдання.

Науковістьіпрогресивністьпередбачають розробленняівтілення методів і заходів запобігання злочинності з використанням сучасних досягнень науки, техніки і позитивного досвіду діяльності фахівців різних галузей знань. Ця вимога націлює науковців і практичних працівників на пошук нетрадиційних заходів боротьби зі злочинністю. У деяких країнах значна увага приділяється науково обґрунтованим програмам боротьби з окремими видами злочинів, а також криміногенними об’єктами в різних сферах і на всіх рівнях соціального буття людей, більшдосконалому технічному захистуматеріальних об’єктів, особи та її майна.

Комплексність і диференціація заходів запобігання злочинності означають підхід до них як до єдиної системи. Це потребує перш за все визначеннясфериіформконкретнихдійкожногосуб’єктазурахуванням йогоможливостейіресурсів. Диференціаціянеобхіднатакождлявизначення напрямів загальносоціального і спеціально-кримінологічного запобігання злочинності. Комплексний підхід потребує, з одного боку, об’єднаннязусильбагатьохсуб’єктівзапобіганняізосередженнясилта засобів на вирішальних напрямах запобігання злочинності, а з другого — чіткої диференціації і координації дій всіх суб’єктів.

Реальність — це вимога, врахування якої при запобіганні злочинностідозволяє, по-перше, розроблятиекономічноіполітичнодоцільні запобіжнізаходизаіснуючогоресурсногозабезпеченнявданихумовах місця, часу та інших обставин; по-друге, брати до уваги фактичні запобіжні можливості суб’єктів; по-третє, співвідносити побічні економічні та соціальні явища від реалізації заходів з очікуваними наслідками. Отже, вимога реальності гарантує дійсність та здійсненність методів і заходів.

Конкретність заходів знаходить свій вияв у спрямованості на конкретнікриміногенніоб’єктиіпевнийзмістзметоюусуненнятаких об’єктів, максимальної «прив’язки» заходів до різних видів злочинів і типів злочинної поведінки, а також до різних галузей господарства тощо. Неконкретність, абстрактність, декларативність пропозицій типу «підвищити зусилля», «звернути увагу», «поліпшити виховну

79