Загальна частина

Перелічені причини суспільно небезпечних діянь за рівнем їх дії перебувають у діалектичному співвідношенні основного, загального та одиничного. Вони тісно пов’язані поміж себе. Основні причини та умовизнаходятьсвійвиявузагальнихпричинахтаумовахпевнихгруп (видів) злочинівімаксимально конкретизуються вбезпосередніх причинах та умовах окремих злочинів. У останньому випадку це є не що інше, як індивідуальний варіант основних причин злочинності.

§ 2. Фактори злочинності

Розглядаючи основні причини злочинності, слід мати на увазі, що вони пов’язані з багатьма соціальними явищами і процесами. Тому помиляються ті юристи-кримінологи, які детермінацію злочинності зводять лишедопричин іумов, оперуючи тільки термінами «причини та умови злочинності».

Щоб уникнути цієї помилки, детермінацію злочинності слід уявляти ширше, включаючи до неї зв’язки з усім спектром соціальних явищ, називаючи їх сукупність термінами «фактор», «криміногенні фактори». Цей термін (від лат. factor) — означає рушійну силу якогонебудь явища, таку, що обумовлює його характер. Отже, криміногенні фактори — це родове поняття, яке включає в себе всі види криміногенної детермінації.

Фактори злочинності слід розрізняти за їх змістом і характером «механізму» впливу на неї.

Зазмістомїхможнарозподілитинаекономічні, соціальні, суспільнопсихологічні, негативно-правові, організаційно-управлінські та інші криміногенні фактори. До останніх належать несприятливі природнокліматичні умови, факти самого існування в суспільстві злочинності, а також інших явищ, що створюють тло злочинності. Усі перелічені криміногенніфакторирізногозмістувсвоїйсукупностідетермінують, обумовлюють злочинність.

Що стосується «механізму» впливу на злочинність організаційноуправлінських і негативно-правових факторів (маються на увазі порушенняпринципівкримінальноїюстиціївширокомурозумінніслова), то вони, впливаючи на злочинність, не породжують її, а тільки сприяють її зберіганню, існуванню та відтворенню у суспільстві.

Наступну сходинку в ієрархії криміногенних детерміністичних зв’язків займають загальні причини та умови окремих видів злочинів,

32

Розділ 4. Детермінація злочинності

тобто причини та умови, що є загальними для того чи іншого виду злочинів. Їх сукупність також можна назвати криміногенними факторами. Йдеться, наприклад, профакторивбивств, хуліганства, хабарництва і т. ін. (не про конкретні акти вбивств, хуліганства, хабарництва, а про фактори цих видів злочинів у цілому).

Наявністьусуспільствікриміногеннихфакторів, щообумовлюють

івизначають збереження в ньому окремих видів (груп) злочинів, так само як і злочинності в цілому, є результатом існування і прояву суперечностей суспільного розвитку. Інакше і не може бути, оскільки окремі види злочинів становлять частину злочинності. А, як відомо, фактори частини явищ певною мірою збігаються з факторами у цілому.

Втім кожному виду (групі) злочинів відповідає, так би мовити, свій «набір» негативно-соціальних явищ і процесів, які їх детермінують. Так, корисливі злочини беруть свій початок переважно в проявах суспільних суперечностей економічного характеру; хуліганство обумовлюється суперечностями суспільно-психологічного характеру (наявністю в повсякденній свідомості окремих громадян і соціальних груп таких звичаїв та проявів, як неповага до суспільства

іособистої гідності людей, прояви цинізму, бешкетування і т. ін.); в основі службових злочинів лежать неповага до суспільних інтересів на догоду своїм особистим, прояви формалізму, бюрократизму, прагнення до наживи, невиконання службових обов’язків, неповага до закону тощо.

На рівні конкретних одиничних злочинів установлюються не криміногенніфактори, авиявляютьсяпричинно-наслідковікомплекси, що їх обумовлюють (безпосередні причини, умови, життєві ситуації та інші види прямого впливу на особу зовнішнього середовища).

Цій проблемі автори присвятили шостий розділ підручника, але післярозглядупитанняпроособузлочинця, боособаєважливоюланкою серед обставин, які обумовлюють конкретний одиничний злочин.

Питання та завдання для самоконтролю

1.Що таке соціальний детермінізм і які його особливості?

2.У чому полягає закон про діалектичні протилежності?

3.Охарактеризуйтесистемнийпідхід(метод), якийпередбачаєдослідження явищ і процесів дійсності як систем.

4.Розкрийте поняття «фактори злочинності» і наведіть їх класифікацію.

33

Розділ 5

ОСОБА ЗЛОЧИНЦЯ

§ 1. Поняття особи злочинця

Особа злочинця — це складне інтегруюче поняття, що включає в себе і біологічні, і психологічні, і соціальні сторони людини. До набору біологічних якостей людини включаються анатомо-фізіологічні, генетичні, нервово-мозковітаіншівластивостіорганізму, атакожпрояви складного механізму успадкування.

Біологічне в людині розцінюється переважною більшістю представників філософської, природничих і суспільних наук як випадкове інейтральне, якщобратийоговідокремленоустатиці. Алевоно«спрацьовує» в період раннього формування особи і на окремих стадіях детермінації її поведінки. У цьому значенні біогенетичний фактор виступаєякматеріальна передумова розвиткусоціальної сутностілюдини в позитивному або негативному відношенні. Причому генетичний набір людини реалізується за наявності відповідних життєвих умов. Цей процес залежить від конкретного середовища проживання і спілкування людини, а також від характеру її соціальної діяльності.

Звичайнож, деструктивнаповедінкалюдинизалежитьвідїїбіологічної природи, їїособливостей. Будь-якийзовнішнійвпливнанеїзаломлюється крізьпризмуїїбіологічноїсутності. Невраховуватицього— означаєігнорувати детерміністичне розуміння дій людини. Однак слід пам’ятати і те, щобіологічненачалонеміститьніетичного, німоральногоелемента.

Підпсихічноюскладовоюособирозуміютьсамостійнийдушевновнутрішній світ: її відчуття, сприйняття, переживання; вольові, інте-

34

Розділ 5. Особа злочинця

лектуальні та емоційні особливості; темперамент і характер. Деякі з цих якостей і властивостей мають природну основу. Всі вони є відносно стійкими та індивідуальними, що не виключає їх розвитку протягом усього життя людини під впливом її конкретних життєвих умов

ів результаті захворювань. Але в основному вони змінюються під впливомвихованняіресоціалізації. Осьчомуданаскладоваособиєне суто психічним початком, а її психосоціальними властивостями. Особливо слід підкреслити, що психічна діяльність людини в повному обсязі можлива шляхом її активного спілкування з іншими людьми та соціальними групами.

Основнаівизначальнасторонаособистостізводитьсядоїїсуспільної сутності, яка складається під впливом суспільства, членом якого вона є. Особа — це продукт і суб’єкт суспільних відносин. Ідея людини обов’язково передбачає оточення інших людей, з якими вона життєдіє, вступаючи у різні відносини з ними. Життя людини поза суспільством також неможливе, як неможливе життя рослини, вирваної із землі і кинутої на голий гранітний камінь.

Бути особою для людського організму означає бути наділеною свідомістю, володіти здатністю пізнавати як зовнішній світ, такісвою власну природу; бути суб’єктом власної життєдіяльності, суб’єктом спілкування; вступати у різні суспільні відносини і контакти з навколишнім світом. Завдяки цьому людина має можливість поводитися

ідіяти розумно. Не можна вважати особистістю дитину в перші роки її життя, бо вона не є суб’єктом предметної діяльності. Не є особистостями також неосудні особи, які не можуть усвідомлювати свої дії абокеруватинимивнаслідокхронічноїдушевноїхвороби, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Узагальнотеоретичному плані здавна обговорюється питання про співвідношеннябіопсихологічногоісоціальноговособистості. Відповідь на нього іноді надається спрощено і однозначно.

Деякі автори — представники біологізаторства — перебільшують значення природного і природженого в людині, зменшуючи соціальні началавній, надаютьперевагугенам, анесоціуму. Іншідослідники— прихильники соціологізму — пояснюють поведінку людини в основному соціальними обставинами, ігноруючи біологічну сторону особистості.

Протиставленнярізнихскладовихособистостінаврядчиєправильним і конструктивним з огляду на той факт, що біологічне і соціальне в людині існують у нерозривній єдності, взаємозв’язку і взаємообу-

35

Загальна частина

мовленості. Тому помилковими є як однобічна біопсихологізація особи, так і однобічна соціологізація даного поняття. Тим більше, що частка тієї або іншої складової особи в окремих формах поведінки людей часом відрізняється, не збігається за своїм обсягом і зміщується в той чи інший бік.

У цьому спорі має йтися про інше, а саме: про місце і роль аналізуючих складових особистості в її становленні і повсякденній поведінці. Більшістьсучаснихкримінологівсхиляютьсяприцьомудотого, що зміст і цілісність людини визначаються не стільки її природними, скількиїїсоціальнимиякостямиівластивостями. Самеостаннієголовними, домінуючими, якіобумовлюютьповедінкулюдинивсуспільстві. Така думка теоретично і фактично видається правильною.

Нарештіслідпривернутиувагудотакогофакту, асаме: яксвідчить життя, не всі люди заслуговують на позитивну оцінку, не всі вони є активними, яскравими особистостями, які поєднують в собі сумлінне, творче, плідне ставлення до праці, чесне відношення до своїх обов’язків, характеризуютьсядуховнимбагатствоміморальноючистотою. Єйтакі, якідалеківіддосконалостізбагатьохпоглядів. Безумовно, люди залежно від їх життєвої позиції, соціальної активності і особистоговнескувсуспільнийрозвитокєдалеконерівноцінними. Разом

зтим, виходячи із загальних уявлень про особу, будь-яка людина, яка усвідомлює свої дії і свідомо поводиться, є особистістю.

Особистістю визнається і злочинець — осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності і визнана винною у вчиненні суспільно небезпечного діяння. Незважаючи на свої негативні якості, він залишається учасником суспільних відносин, продовжує взаємодіяти з іншими людьми і суспільством взагалі. Факт засудження не позбавляє його повністю прав громадянина, обмежуючи певною мірою деякі з них, не звільняє його від обов’язків; видозмінює, але не звільняє від них.

Злочинці, зрозуміло, становлять особливий розряд особи; целюди більшнизькогосоціальногорівня, якіувласнійповедінціприпускають відхилення від вимог соціальних норм. Їм властиві, як правило, особисті ставлення до навколишньої дійсності ще до вчинення суспільно небезпечногодіяння. Унихвиникаєнегативнийпогляднасвіт, насенс життя, своя власна відмітна життєва «філософія», яка не збігається

зпоглядами і думками законослухняної більшості з приводу цього. Вони ігнорують норми моралі і вимоги закону. Майбутні, вірогідні суб’єкти злочинів задовго до їх вчинення звичайно ведуть негідний

36