Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Kriminologiya_Zagalna_ta_Osobliva_chastini_pid.pdf
Скачиваний:
42
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
2.24 Mб
Скачать

Розділ 5. Особа злочинця

спосіб життя. На цьому етапі розвитку злочинця слід відзначати тільки його соціальну занедбаність і немає підстав визнавати його таким.

Про особу злочинця можна говорити у зв’язку з настанням юридично значущої події — вчиненням діяння, передбаченого кримінальним законом. Інакше і бути не може, оскільки властивості та якості будь-якої людини, у тому числі й злочинця, знаходять свій вияв не інакше, як в її діях і діяльності.

Суспільнанебезпечність, згіднозтеорієюкримінальногоправа, єматеріальноюознакоюзлочину. Іособа, вчиняючийого, набуваєтієїжвластивості— властивостісуспільноїнебезпечності. Отже, початковиймомент появи«особизлочинця» збігається зфактомвчиненнязлочину.

Вонаприпиняєсвоєіснуванняпіслявідбуттязасудженимпокарання завчиненийзлочин, післядосягненняцілейпокарання, післявтратиним властивості суспільної небезпечності. Але трапляється так, як свідчить практика, щовиправленнязасудженихможеіневідбутися. Однакнавіть уцьомувипадкутребаговоритинепроособузлочинця, апроособу, яка становить потенційну небезпеку для суспільства. У зв’язку з цим над неювстановлюєтьсяадміністративнийнагляд, щодонеїзастосовуються й інші превентивні заходи (наприклад, профілактичний облік).

Описані вище ознаки і властивості особи злочинця дозволяють датитакевизначенняцьогофеномену: особазлочинця— цесукупність істотних і стійких соціальних властивостей і ознак, соціально значущих біопсихологічних особливостей індивіда, які, об’єктивно реалізуючисьуконкретномувчиненомузлочині, надаютьвчиненомудіянню характеру суспільної небезпечності, авинній у ньому особі — властивостісуспільноїнебезпечності, узв’язкузчимвонаіпритягаєтьсядо відповідальності, передбаченої кримінальним законом.

§2. Структура особи злочинця

Уфілософськомузначенніпідструктуроюприйняторозумітибудову якого-небудь об’єкта або явища, можливість розподілу його на складові частини (елементи), а також встановлення зв’язків і взаємодії між ними. Особа злочинця також включає низку елементів, тобто певну кількість різнихознак, властивостей, рис, особливостей. Назвемодекілька зних.

Соціально-демографічні ознаки. Вонимістятьвідомості простать, вік, рівень освіти, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, місце проживання та інші дані про соціальний статус осіб. Перелічені ознаки

37

Загальна частина

самі по собі не є криміногенними; відокремлена ними конкретна особа не характеризується як злочинець.

Разом з тим вони, взяті у великій сукупності на рівні злочинності взагалі або на рівні окремого виду злочинів і піддані статистичній обробці у порівнянні з даними офіційної демографічної статистики, містять цінну кримінологічну інформацію про особу злочинців. При такому зіставленні встановлюються зв’язки особи злочинця з типовими характеристиками усього суспільства.

Порівнюючи, наприклад, частку чоловічого і жіночого населення, втягнутого в орбіту злочинності, дослідники доходять висновку, що злочинивчиняютьпереважночоловіки. Співвідношеннярізнихвікових групумасізлочинностіпоказує, щонайбільшакримінальнаактивність притаманна особам віком 25–29 років, потім йдуть 18–24-річні. Взагалі поширеність злочинності серед осіб, які мають сім’ю, нижча, ніж серед холостяків і розлучених. У більшості випадків, як показують спостереження, сім’я стимулює позитивну поведінку. Аналіз злочинностізаостаннірокивиявляєпідвищеннякількості злочинцівзарахунок осіб без певних занять, безробітних і мігрантів.

Наведені приклади свідчать, що соціально-демографічні ознаки дають істотну інформацію про особу злочинців, котра може бути використана як з науковою, так і прикладною метою, зокрема, при розробці та реалізації заходів запобігання злочинам.

Особистісно-рольові властивості. Поведінка людини залежить,

по-перше, від соціальних позицій, яких вона додержується у суспільстві; по-друге, від розуміння і виконання нею власних рольових обов’язківіфункцій, щовипливаютьзданихсоціальнихпозицій. Людинавсуспільствізаймаєрядпозиційівиконує(принаймнізобов’язана виконувати) різні «ролі».

Не всі види реальної рольової поведінки мають однакове значення прививченніособизлочинця, атількиті, якісправляютькриміногенний вплив на поведінку людей. Як приклад останніх необхідно назвати такі ситуації: людина ухиляється від деяких соціальних позицій; вона не може або не бажає сумлінно виконувати вимоги, що випливають з тієї або іншої соціальної позиції; особа прагне зайняти таку соціальну позицію, вимогам якої вона заздалегідь не відповідає; вона одночасно займає такі позиції, які пов’язані з суперечливими вимогами; веде маргінальний спосіб життя і т. д.

Соціально-психологічні якості. Будь-яка соціальна реакція людини, весьладїїжиттязалежатьвідтихособливостейособи, якісформувалися

38

Розділ 5. Особа злочинця

набазіїїпсихічнихстанівіпроцесівуходівласногосоціальногодосвіду; відспрямованостіїїособистості, мотиваційноїсфери, відпотреб, установоктаінтересів, тобтовідсистемиїїставленнядодійсності.

Усі перелічені соціально-психологічні компоненти людини щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, мають свої особливості. Спрямованість їх особистості — антисоціальна; мотивація їх поведінки — анархічна, егоїстична, цинічна, корисливо-здобувна. Її потреби соціально невиправдані, відрізняються «бідністю», способи їх задоволення — такі, що засуджуються громадськістю. Взагалі їх особистісні установки та інтереси не збігаються з інтересами і цілями суспільства та переважної більшості його членів. Деяким з них притаманне психологічне відчуження, що відображається у відсутності емоційних контактів з людьми і специфічному сприйнятті навколишнього світу як чужого та ворожого їм.

Риси правової і моральної свідомості. Злочинці, вступаючи у кон-

фліктіззаконом, припускаютьсяправовогосвавілля. Ставлятьсебевище за вимоги норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання єнеобхіднимобов’язком. Кримінологічнідослідженнящоразупідтверджують істотну специфіку їх правової свідомості. Особи, які вчиняють злочини, виявляють (приховану або явну) неповагу до закону; вони впевнені, що закон можна обійти, порушити в конкретній ситуації на користьособистимабокланово-груповимінтересам, розраховуючи(іноді небезпідставно) на власну кримінально-правову безкарність.

Життя людей у суспільстві регламентується не тільки правами, а й моральниминормами. Здорові, міцніморальніпереконаннялюдейутримують їх від негідних вчинків, служать стримуючим фактором на шляху можливого вчинення злочинів. Проте це не стосується злочинців. Їх моральна свідомість значно спотворена. Її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звички і переконання. Аморальні вчинкисереднихбільшпоширені, ніжсередзаконослухнянихгромадян. У них немає почуття відповідальності за свої неправомірні дії, вони не дорожать власною честю і гідністю, зате нехтують гідністю інших, ігнорують громадську думку про свою негідну поведінку. Для багатьох зниххарактернимєроздвоєнняособистості— насловахвониговорять одне, а насправді поводяться аморально. У системі їх ціннісних орієнтацій перше місце посідають егоїстичні і корисливі спрямування, вигода, кар’єризм, власне благополуччя, самолюбство і свавілля.

На індивідуальному рівні можна говорити про певний вплив психічниханомалій, такихяк: психопатія, психопатичнийстан, хронічний

39

Загальна частина

алкоголізм, наркоманія та ін., на поведінку людини. Причому злочинній поведінці сприяють не самі психічні аномалії, а ті психологічні особливості, які формуються під їх впливом.

Кримінально-правові ознаки особи злочинця. Зазначені ознаки зна-

ходять свій вияв у деяких формах дозлочинної поведінки особи і найбільш повно виражені в учиненому нею злочині. Серед ознак, які належать до вчиненого злочину, слід назвати ті, що характеризують: спрямованість злочинної поведінки суб’єкта на конкретні суспільні відносини, взятіпідохоронузакону(безпосереднійоб’єктпосягання); ступінь і характер суспільної небезпечності вчиненого злочину; способи, обрані для досягнення злочинної мети; мотив, яким керувався суб’єктзлочину; ставленнявинногодовчиненого(визнавсебевинним чи ні, розкаявся чи ні) та ін. Перелічені ознаки мають і кримінальноправове, і кримінологічне значення. Їх виявлення і аналіз дають можливість всебічно міркувати про вчинений злочин і особу злочинця.

§ 3. Типологія злочинців

Типологія являє собою прийом (процедуру) наукового мислення і емпіричного пізнання. Вона полягає у розподілі явищ на окремі елементи (типи) за найбільш істотними критеріями і у виявленні відмінності між ними.

Значнабільшістькримінологіввважають, щопідставами(критеріями) побудовитипологіїособизлочинцівповиннібути: 1) характерантисуспільноїспрямованостіособизлочинців; 2) ступіньглибиницієїантисуспільноїспрямованості. Названідватипологічнікритерії, доповнюючи один одного, становлять підґрунтя типології особи злочинців.

За першим критерієм усіх злочинців слід поділити на такі чотири типи.

Перший тип — це насильницький тип особи злочинця. Для нього характерне явне негативно-зневажливе ставлення до іншої особи та її найважливіших благ: до життя, здоров’я, тілесної та статевої недоторканості, суспільногоспокою. Сюдиналежатьзлочинці, яківчиняють злочинипротиособитаіншізлочини, пов’язанізпосяганнямнаособу (наприклад, бандитизм).

Другий тип — це так званий корисливий тип злочинця, у поведінці якого виявляються корисливі, з метою наживи, тенденції, неповага до всіх форм власності, ігнорування встановлених у державі правил розподілу матеріальних цінностей (майна, капіталів, прибутків).

40

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]