Загальна частина

§ 3. Латентність злочинності

Латентність злочинності — цеознака, яка відображає існування в країні тієї реальної ситуації, коли певна частина злочинності зали-

шається неврахованою. В усіх державах фактична злочинність перевищує ту кількість злочинів, які зареєстровані їх органами. Так було раніше, так є і тепер. У зв’язку з цим практика свідчить про те, що інформація, засновананастатистичномувідображенні, маєспотворений характер, далеко не завжди відповідає дійсності. За межами обліку залишається латентна (прихована) злочинність, такзвана«темнацифра» злочинності.

Наявність латентної злочинності визначена насамперед низкою обставин. Це, зокрема:

–специфіка окремих видів злочинів, які за способом вчинення передбачають підвищену прихованість, що у свою чергу породжує труднощі їх виявлення;

–наявність у суспільстві професійної і особливо організованої злочинності, суб’єкти (учасники) яких ретельно маскують свою злочинну поведінку (злочинну діяльність), максимально додають своїм суспільно небезпечним діянням видимість правомірних;

–низький стан правосвідомості окремих верств населення, ухилення їх від своєчасного повідомлення правоохоронних органів про вчинені злочині;

–порушення принципів і порядку ведення статистичного обліку;

–слабка матеріальна база реєстраційних служб правоохоронної системи;

–недотримання режиму законності в діяльності правоохоронних органів та ін.

Взагалі наявність латентної злочинності є одним із закономірних проявів феномену злочинності. Повністю ліквідувати латентну злочинністьможнатількиразомізсамоюзлочинністю, якщоприпустити, що це б трапилося.

Латентна злочинність, за деякими міжнародними підрахунками, становитьприблизно60 % відпрактичновчиненихзлочинів. Азаокремими видамизлочинівцейпоказникколивається щевбільшихмежах.

У структурі латентної злочинності за механізмом її утворення виділяютьчотирирізновиди. Першийзнихохоплюєсукупністьзлочинів, профактвчиненняякихніправоохоронниморганам, ніпредставникам адміністрації підприємств, установ, ні окремим громадянам нічого

26

Розділ 3. Злочинність та її вимірювання

невідомо. Про злочинну подію знають тільки винний та його спільники, які, зрозуміло, не зацікавлені у розголошенні відомостей про це.

Другий різновид латентної злочинності становить великий масив злочинів, які хоча івідомі посадовим особам, але вонине інформують про них відповідні органи. Серед мотивів, які спонукають їх до цього, можна назвати: прагнення приховати злочин, бо його виявлення може завдати шкоди престижу організації або її керівникам.

Третій різновид латентної злочинності іноді позначають терміном «граничні ситуації». Він являє собою групу тих злочинів, інформація проякісталавідомаправоохоронниморганам, алеїхконкретнийпредставник помилково, сумлінно помиляючись або не маючи достатньої професійноїпідготовки, давнеправильнуюридичнуоцінкудіянню, не вбачив у ньому ознак складу злочину, в зв’язку з чим воно опинилося поза статистичним обліком.

І нарешті останній різновид латентної злочинності становлять ті злочини, якісталивідоміправоохоронниморганам, алеїхпредставник зрізнихміркуваньнереєструєїх. Інодіцездійснюєтьсязтимнаміром, щоб шляхом маніпуляцій із статистикою створити видимість кримінального благополуччя в районі, області; часом це незаконне приховування вчинених злочинів з корисливою метою або внаслідок іншої особистої зацікавленості. Даний різновид латентної злочинності найбільшшкідливий, оскількиокреміпрацівникиправоохороннихорганів, покликані за законом здійснювати надійний і повний статистичний облік злочинності, порушують зазначені вимоги. Тому достовірність статистичних даних про рівень злочинності уже на регіональному рівні часто породжує сумніви.

Наявність латентної злочинності здатна викликати серйозні, такі, щозаходятьдалеко, негативнінаслідки. Вонастворюєвпевномусередовищі:

–психологічну обстановку безкарності за суспільно небезпечні діяння;

–штовхає злочинців на вчинення нових злочинів;

–сприяє формуванню стійких злочинних груп;

–сприяє залученню неповнолітніх у злочинну діяльність;

–підриває принцип невідворотності покарання;

–порушуєзаконністьурегіонахкраїни, погіршуєвнихморальний клімат;

–породжує в людей недовіру до працівників правоохоронної системи, тягне за собою низьку оцінку ефективності їх діяльності.

27

Загальна частина

З усього переліченого випливає висновок про те, що зниження латентноїзлочинності вмежах допустимогоєактуальноюпроблемою в країні. Держава, що неспроможна реагувати на «невидиму» злочинність, стає беззахисною перед нею. А тому слід вживати всіляких заходів щодо зниження цього явища.

Виявлення латентної злочинності — завдання складне, але все ж його можна вирішувати. Як би вміло не був підготовлений і замаскований злочин, він залишає ті чи інші сліди. Інформація щодо нього повністю не зникає, оскільки будь-який злочин являє собою складну систему дій і вчинків винного до вчинення злочинного акту, в момент і після його вчинення. Усі ці дії і вчинки пов’язані з навколишнім середовищем, залишають свої певні матеріальні та інші інформаційні відбитки, за якими і можливо встановити саму злочинну подію.

Теорія і практика знає декілька методів і приписів виявлення латентної злочинності. Серед них слід назвати:

–масові опитування населення, анкетування, експертні оцінки, матеріали преси;

–вивченняправоохороннимиорганамирічнихзвітівпрогосподарську діяльність окремих підприємств та організацій;

–систематичний контроль за станом статистичного обліку. Реалізація зазначених та інших заходів, безсумнівно, сприятиме

достовірності, повноті та надійності даних про обсяг латентної злочинності.

Питання та завдання для самоконтролю

1.Дайте визначення поняття злочинності.

2.Охарактеризуйте кількісно-якісні показники злочинності (рівень злочинності, структура злочинності, динаміка злочинності).

3.Якііснуютьчотирирізновидиуструктурілатентноїзлочинностізалежно від механізму їх утворення?

4.Назвіть методи і прийоми виявлення латентної злочинності. У чому вони полягають?

28

Розділ 4

ДЕТЕРМІНАЦІЯ

ЗЛОЧИННОСТІ

§ 1. Поняття криміногенної детермінації

Оскільки у суспільстві існує злочинність, то виникає запитання: а що її детермінує? Детермінувати (від лат. determinare) означає породжувати, припускати, обумовлювати.

Відповідь на це запитання є дискусійною. З цього приводу існує ряд висловлювань, теорій. Подібне становище є наслідком різних методологічних підходів і посилань, з яких виходять автори та прихильники цих теорій.

Уявляється, що найбільш плідною методологічною базою для пояснення джерел злочинності можуть служити такі принципи і закони діалектики, як закон про загальний, універсальний зв’язок предметів і явищ всесвіту, концепція соціального детермінізму, принцип історизму, вчення про діалектичні протилежності, вимоги системного підходу при дослідженні соціальних явищ і процесів. Деякі з перелічених філософських категорій були сформульовані ще в давнину, а потім доповнені і розвинуті протягом століть у працях учених різних країн. Усі вони уточнюються і збагачуються в сучасній світовій науці.

Вирішуючи проблеми детермінації злочинності, кримінологія повинна скористатися цими перевіреними роками філософськими положеннями. Коротко розкриємо їх зміст.

29

Загальна частина

1.Закон про загальний універсальний зв’язок знаходить свій вияв

уідеї причинності, суть якої полягає в тому, що одне явище за визначених умов породжує інше явище: при цьому перше буде причиною, друге — наслідком. Це результат того, що в світі існує «зв’язок усього з усім». У ньому має місце «ланцюг причин».

2.Закон причинності поширюється як на природні явища, так і на явища суспільні. Конкретизація і застосування цього закону для пояснення явищ і процесів, що відбуваються в суспільстві, становлять сутність соціального детермінізму, ядром якого є визнання закономірного характеру суспільного розвитку. Концепція соціального детермінізму дозволяєзнайбільшоюадекватністювисвітлюватискладнусвоєрідність причинних зв’язків між різними сторонами суспільного життя.

Однак слід відзначити деякі специфічні особливості вияву причинності в суспільному середовищі. Тут зв’язок поміж явищами характеризується неабсолютною неминучістю, тому причинність щодо суспільства має не жорстку лінійну залежність, а ймовірний характер.

Урезультаті певних обставин конкретний наслідок може настати або не настати. Соціальні явища породжуються, як правило, не самим якимось попереднім явищем, а сукупністю певних явищ і процесів.

Зоглядунате, щосуспільствоперебуваєубезперервномурозвитку, причинністьусоціальномусередовищімаєісторичномінливийхарактер. У зв’язку з цим слід завжди виходити з принципу історизму, який дає змогу встановлювати конкретний історичний стан об’єкта, що вивчається.

І, нарешті, особливість зв’язків поміж соціальними явищами полягає в тому, що вони здебільшого відбиваються у свідомості людей

івиявляються у формі мотивації їх поведінки та цілей, набуваючи властивостей інтересів окремих людей і суспільства в цілому.

3.Кожному предмету, явищу притаманні внутрішні суперечності, що перебувають в єдності та взаємодії, у боротьбі поміж себе. На цьому непорушному факті ґрунтується вчення про діалектичну суперечність, яке передбачає роздвоєння єдиного на взаємовиключні протилежності та взаємовідносини між ними.

Діалектична суперечність на всіх етапах свого виникнення є рушійною силою будь-якого розвитку. Співіснування двох взаємосуперечних сторін, їх боротьба становлять сутність руху.

Суперечністьякневід’ємнавластивістьречейпритаманнакожному суспільству. Немає жодного суспільства, яке не було б внутрішньо суперечливим. Уньомумаємісцеодночаснонаявністьбагатьохсупереч-

30

Розділ 4. Детермінація злочинності

ностей. І кожній з них властиві старі (негативні) і нові (позитивні) сторони. Під старими, відживаючими, сторонами суперечності розуміють ті явища, які на даному етапі їх існування не мають майбутньогоігальмуютьпроцесрозвитку. Нове, народжуване— цете, щосприяє розвитку, неухильно розвивається, існує в боротьбі зі старим. Залишаючись єдиним, воно містить внутрішні суперечливі сторони та тенденції. Зрозуміло, суперечності суспільного життя слід досліджуватиздодержаннямпринципуісторизму, тобтозурахуваннямконкретних історичних умов життєдіяльності даного суспільства.

4. Системнийпідхід(метод) базується надослідженні явищіпроцесів дійсності яксистем. Під системою розуміють впорядковану безліч взаємопов’язаних елементів того чи іншого складного цілого. Йдеться про закономірні, об’єктивно цілісні утворення, а не про суб’єктивні, логіко-теоретичні побудови.

Елементи кожної об’єктивної цілісної системи можна уявити як підсистеми вихідної, більшої системи. Втім вона може бути підсистемою другого і наступного більш низького рівня. У світі існує ієрархія стійких цілісних систем. Будь-яка система відмежовується від інших систем якісною визначеністю.

З огляду на системний метод злочинність являє собою порівняно самостійнудинамічну, імовірніснусоціальнусистему, елементамиякої є конкретні злочини, а також окремі види злочинів, об’єднані в однорідні групи. Специфічний зв’язок цих елементів становить не просто сумарне утворення, а якісно інше за своїм змістом явище — злочинність, яка має нові ознаки і тільки їй притаманну закономірність.

«Конкретнийзлочин», «окремийвид(група) одноріднихзлочинів», «злочинність у цілому» не є тотожними поняттями. Вони принципово відрізняються між собою.

Неоднаковими є також їх причини та умови. Тому слід виділяти: а) причини та умови злочинності як відносно масового соціального явища (основні); б) причини та умови окремих видів (груп) злочинів, тобто окремих часток злочинності (загальні); в) причини та умови конкретного (безпосередні).

Функціональнепризначенняосновноїпричиниполягаєвтому, щоб обґрунтувати, чомузлочинністьзберігаєтьсявсуспільстві, щоїїдетермінує. Загальні причини мають дати відповідь на запитання: чому вчиняються ті чи інші види (групи) злочинів? Поняття безпосередньої причини вводиться для того, щоб пояснити, чому дана особа вчинила конкретний злочин.

31