- •Міністерство аграрної політики та продовольства україни
- •1. Конституційне право зарубіжних країн як галузь права, наука і навчальна дисципліна
- •1. Поняття конституційного права зарубіжних країн
- •2. Предмет і метод конституційно-правового регулювання в зарубіжних країнах
- •3. Система та функції конституційного права зарубіжних країн
- •4. Об’єкти та суб’єкти державно-правових відносин
- •5. Джерела конституційного права зарубіжних країн
- •6. Конституційне права зарубіжних країн як наука
- •7. Конституційне права зарубіжних країн як навчальна дисципліна
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Виконайте практичне завдання до теми
- •2. Конституції зарубіжних країн
- •Поняття і суть конституції
- •2.Класифікація конституцій
- •3. Зміст конституції
- •4. Форма і структура конституції
- •5. Порядок прийняття ї зміни конституцій
- •6. Органи конституційного контролю
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Виконайте практичне завдання до теми
- •3. Основи конституційного статусу особи в зарубіжних країнах. Конституційні права і свободи особи
- •1. Поняття громадянства, способи його набуття і втрати
- •2. Проблема подвійного громадянства, апатриди, правовий статус іноземних громадян
- •3. Класифікація прав, свобод і обов’язків громадян
- •4. Гарантії здійснення прав і свобод громадян, роль омбудсманів у захисті прав людини
- •5. Правове становище омбудсмана
- •6. Міжнародно-правовий захист прав людини
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Виконайте практичне завдання до теми
- •4. Політичні партії і партійні системи в зарубіжних країнах
- •1. Політичні системи
- •2. Функції політичних партій
- •3. Класифікація політичних партій
- •Інституціоналізація політичних партій
- •Підприємницькі організації
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Виконайте практичне завдання до теми
- •5. Конституційна регламентація форми безпосередньої демократії в зарубіжних карїнах
- •1. Принцип народного суверенітету. Співвідношення безпосередньої і представницької демократії
- •2. Вибори: поняття і види, виборчий процес
- •3. Референдум: поняття, види та правові наслідки
- •4. Народна ініціатива
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Виконайте практичне завдання до теми
- •6. Форми держав у зарубіжних країнах
- •1. Поняття форми держави
- •2. Форма державно-територіального устрою
- •3. Форма правлінні у зарубіжних країнах
- •4. Поняття та види політичного режиму
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Виконайте практичне завдання до теми
- •7. Організація ценртальних (вищих) органів влади у зарубіжних країнах
- •1. Поняття глави держави та його повноваження
- •2. Юридичні форми глави держави
- •3. Відносини глави держави з парламентом і урядом
- •4. Поняття парламенту та парламентаризму. Правове становище депутата
- •5. Класифікація парламентів
- •6. Повноваження парламентів
- •7. Структура і порядок роботи парламентів
- •8. Законодавчий процес
- •9. Порядок формування уряду
- •10. Компетенція уряду і його функції
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Виконайте практичне завдання до теми
- •8. Організація публічної влади на місцях у зарубіжних країнах
- •1. Поняття та сутність місцевих органів влади
- •2. Системи місцевого управління
- •3. Структура, склад і порядок роботи органів місцевого управління
- •4. Компетенція органів місцевого управління та їх відносини з центральними органами держави
- •Питання для самоконтролю
- •2. Системи судових органів
- •3. Конституційний статус суддів у зарубіжних країнах, прокурорів, слідчих
- •4. Конституційно-правові принципи організації і діяльності судових систем
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Виконайте практичне завдання до теми
- •10. Основи контитуційного права постсоціалістичних країн
- •11. Основи конституційного права сша
- •1. Принципи американського конституціоналізму
- •2. Президент у системі органів влади
- •3. Законодавча влада в сша
- •4. Організація виконавчої влади
- •5. Судова влада
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Виконайте практичне завдання до теми
- •12. Основи конституційного права великобритації, канади і австралії
- •1. Конституція Великобританії
- •2. Характеристика конституційного регулювання у Великобританії
- •2. Конституційно-правовий статус особи у Великобританії
- •3. Найвищі органи влади Сполученого Королівства
- •Судова влада
- •5.Конституція Канади
- •6. Основи правового статусу особи
- •7. Вищі органи державної влади Канади
- •8. Федералізм Канади, правове положення провінцій, місцеве самоврядування і управління
- •9. Судова система Канади
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Виконайте практичне завдання до теми
- •13. Основи конституційного права франції
- •1. Загальна характеристика Конституції Франції
- •Президент Французької Республіки
- •3. Парламент Франції
- •4. Уряд Франції
- •5. Регіональне місцеве управління і самоврядування
- •6. Судова влада Франції
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Виконайте практичне завдання до теми
- •14. Основи конституційного права федеративної республіки німеччина
- •1. Характеристика Основного закону фрн
- •2. Вищі органи державної влади
- •3. Судова система
- •4. Федералізм і самоврядування
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Виконайте практичне завдання до теми
- •Питання до заліку
- •Література Нормативна
- •Основна
- •Додатки Конституції зарубіжних країн
- •Конституція Російської Федерації 1993 року
- •Глава 1 Основи конституційного ладу
- •Глава 2 Права і свободи людини і громадянина
- •Глава 4 Президент Російської Федерації
- •Глава 5 Федеральні Збори
- •Глава 6 Уряд Російської Федерації
- •Глава 7 Судова влада
- •Глава 8 Місцеве самоврядування
- •Глава 9 Конституційні поправки і перегляд Конституції
- •Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 року
7. Вищі органи державної влади Канади
Законодавча влада у країні належить Королеві (голові держави) в особі генерал-губернатора та парламенту. Кожний закон схвалює уряд від імені Королеви, але повноваження щодо втілення законів надаються йому від імені канадського народу. Парламент складається з Палати громад (нижній) та Сенату (верхній).
Зазвичай Сенат складається із 104 членів:
24 - з Приморських провінцій (10-з Нової Шотландії,
10 - з Нью-Брансвіка,
4 - від острова Принца Едуарда);
24 - з Квебека,
24 - з Онтаріо,
24 - із західних провінцій (по 6 - з Манітоби, Саскачевана, Альберти та Британської Колумбії);
6 - з Ньюфаундленда та по одному з Території Юкон та Північно-Західних територій.
Передбачено також наявність чотирьох або восьми спеціальних сенаторів - по одному чи по двоє з Приморських провінцій, з Квебека, з Онтаріо та із Заходу. Проте скористалися з цього лише одного разу - у 1990 р. Сенатори призначаються на посаду генерал-губернатором за рекомендацією прем'єр-міністра і залишаються на посту до 75-річного віку, за умови, що, перебуваючи на посту, жодного разу не пропустили двох послідовних сесій парламенту.
До 1965 р. сенатори перебували на посаді довічно, лише кілька з них, що зайняли посади до цієї дати, зберігають сьогодні свої місця. Сенатором може стати особа, якій виповнилося 30 років, вартість реального майна, а також розмір загального чистого банківського активу мають складати щонайменше 4400 доларів.
Сенатори, як правило, мешкають у провінції або на території, де вони призначені на посаду. Що стосується Квебека, сенатори повинні мешкати або мати свій виборчий ценз в одному з 24 сенаторських округів Квебека, де вони призначені на посаду. Сенат має право пропонувати до прийняття будь-які законопроекти, за винятком тих, що стосуються витрат народних коштів та оподаткування. Він може доповнити та відхилити будь-який законопроект, причому стільки разів, скільки вважає за потрібне. Жоден законопроект не стане законом, якщо не буде схвалений Сенатом. Такі повноваження видаються на перший погляд завеликими, що робить верхню палату сильнішою, та протягом майже 40 років Сенат жодного разу не відхилив законопроекту, що його прийняла Палата громад.
Основна робота Сенату зосереджується у комісіях, де опрацьовуються статті законопроекту з урахуванням розбіжностей думок та доказів, що надійшли від різних груп та окремих людей. Комісії працюють ефективно, адже чимало членів Сенату є компетентними спеціалістами і мають багаторічний досвід роботи в юриспруденції, бізнесі та управлінні. Тому Сенат досяг значних успіхів у вивченні багатьох злободенних суспільних проблем.
Палата громад – основний орган, що створює законопроекти. Він складається з 301 члена, і кожен з них представляє виборчий округ. Від кожного виборчого округу обирається той кандидат, який набрав найбільшу кількість голосів, навіть якщо це складає менше половини загальної кількості (за мажоритарною системою відносної більшості).
Зазначимо деякі особливості діяльності парламенту, або законодавчого процесу Канади. Початок роботи щойно обраного парламенту ознаменовується традиційним відкриттям сесії за незвичайною процедурою.
У діяльності парламенту Спікеру Палати громад відводиться особлива роль. Він разом із головуючим Палати вирішує усі питання щодо регламенту і процедури, здійснює контроль над штатом Палати. З 1985 р. він обирається таємним голосуванням у самій Палаті після загальних зборів. Ним має бути будь-який член Палати, за винятком королівських міністрів, лідерів партій та осіб, які обіймають посади у Палаті громад. До нього ставляться вимоги бути нейтральним, безпартійним, стійким у контролі за дотриманням усіх правил з боку прем'єр-міністра.
У діяльності парламенту велике значення мають як тимчасові, так і постійні комісії, яких близько двадцяти. Наприклад, сільськогосподарська, у справах зв'язку та культури, транспорту тощо. Постійні комісії формуються у перші дні роботи парламенту, а також на початку кожної сесії для розгляду проблем, переданих Палатою, та складання концептуальної доповіді, що заслуховуватиметься у Палаті. Вони розглядають також Основний проект державного бюджету, що має бути направлений сюди до 1 березня кожного року і повернутий до Палати не пізніше 31 травня. Палата громад може створювати спеціальні комісії для з'ясування окремих питань, а також спільно із сенатом утворювати об'єднані комісії від обох палат.
Глава держави. Єлизавета II, Королева Англії, є також офіційною главою канадської держави. Влада Королеви пронизує всі гілки державної влади. За англійською традицією верховна влада канадської держави належить Суверену. 1867 р. засновники закону про Британську Північну Америку добровільно передали офіційну виконавчу владу Королеві. На практиці це означало створення відповідального уряду, який в особі Кабінету підзвітний у своїй діяльності Палаті громад, а Палата громад відповідальна перед народом. Уряд виконує свої функції Іменем Королеви. Однак насправді влада монарха суворо обмежена. Сучасні функції монархії є переважно церемоніальними та неполітичними. Королева тримає владу, але не править. Королева не живе у Канаді постійно. Тому, якщо королева не перебуває у Канаді, вся повнота королівської влади лягає на представника Королеви - Генерал-губернатора, якому Королева делегує свої повноваження.
Генерал-губернатор призначається її Величністю за рекомендацією прем'єр-міністра Канади і Кабінету. Генерал-губернатор перебуває на посаді протягом 5 років, хоча цей термін може бути продовжений ще на один рік або більше. На вимогу глави уряду Генерал-губернатор може бути також відсторонений від посади. За винятком надзвичайного стану він наділяється всією повнотою влади з боку Кабінету, що отримав підтримку більшості членів обраної народом Палати громад. Генерал-губернатор має бути обов'язково канадцем. Перший канадець був призначений на цю посаду 1952 p., і відтоді ця посада була передана канадським громадянам на майбутнє. З того часу, за традицією, англомовний канадець змінює франкомовного на цій посаді. У випадку смерті, нездатності, зміщення або відсутності Генерал-губернатора на посаді його обов'язки виконує Головний суддя Верховного суду Канади, який діє як Адміністратор офісу.
Генерал-губернатор представляє монарха на федеральному рівні, на провінційному - лейтенант-губернатори. Федеральні закони, а також закони більшості провінцій розпочинаються формулою: «її Величність, за порадою та згодою Сенату і Палати громад, наказує...». Парламент (або провінційна законодавча установа) збирається лише за королівським викликом; палати парламенту (законодавчі установи) «не обладнані автоматичним стартером». Жоден із федеральних і провінційних законопроектів не стане законом без королівської санкції.
Були випадки, коли монарх особисто давав дозвіл на введення в дію федеральних законів, але, як правило, ці санкції дають Генерал-губернатор або його заступник, а санкції на введення у дію провінційних законів - лейтенант-губернатор або адміністратор. Генерал-губернатор і лейтенант-губернатори отримують консультації у своїх міністрів і мають право заохочувати їх до певних дій або застерігати від чогось. У своїй діяльності вони здебільшого покладаються на поради міністрів, хоча в окремих випадках вчиняють самостійно чи навіть усупереч думці Кабінету міністрів.
Виконавчу владу в Канаді, яка належить Королеві в особі Генерал-губернатора, здійснює уряд – Кабінет міністрів. Ще Конституційним актом 1867 р. проголошується продовження діяльності виконавчого уряду Канади, який наділяється Іменем Королеви владою та правами. Виконавча влада формально належить Британській Королеві, але фактично здійснюється урядом, який несе відповідальність перед парламентом. Уряд формує партія, що отримує найбільшу кількість місць на загальних виборах. Друга за величиною партія стає офіційною опозицією, а лідер займає загальновизнане становище лідера опозиції. Він отримує платню, таку саму, як і міністр. Лідер партії, що утримує принаймні 12 місць, одержує вищу платню, ніж звичайний член парламенту. Цим партіям також виділяються громадські кошти для проведення дослідницьких робіт.
Якщо під час виборів партія, що була в опозиції до діючого Кабінету, здобуває переважну більшість місць у Палаті громад або Законодавчих зборах, Кабінет подає у відставку, і Генерал-губернатор чи лейтенант-губернатор запрошують голову партії, яка отримала перемогу на виборах, зайняти посаду прем'єр-міністра і сформувати новий Кабінет. Прем'єр-міністр робить заміни серед міністрів, яких потім офіційно призначає на посади генерал-губернатор, а у провінціях - лейтенант-губернатор. Якщо жодна з партій не отримує явної більшості, Кабінет може або піти у відставку (і в такому разі Генерал-губернатор і лейтенант-губернатор запросять голову найбільш опозиційної партії сформувати Кабінет), або ж, залишаючись при владі, негайно розпочати роботу з новообраною Палатою. При зволіканні з вирішенням питання про те, чи залишиться при владі уряд «меншості», чи буде відправлений у відставку, його розв'язують представники народу в новообраній Палаті. Якщо Кабінет отримує вотум недовіри у Палаті громад, він має піти у відставку (і тоді Генерал-губернатор звернеться до лідера опозиції з проханням сформувати новий Кабінет) або зажадати розпуску парламенту та проведення нових виборів. Через складні обставини Генерал-губернатор може відхилити питання перевиборів.
У Канаді кожен з новообраних чиновників на посаду, яка за рангом вища від мера, не перебуває на ній обов'язково протягом визначеного «терміну». Кабінет теж не має встановленого «терміну» щодо власних повноважень. Початок діяльності Кабінету пов'язується з приведенням прем'єр-міністра до присяги, а завершення - з виходом його у відставку або смертю.
До складу Кабінету міністрів входять прем'єр-міністр, міністри -глави окремих міністерств та міністри без портфелів. Міністрів призначає прем'єр-міністр. Прем'єр-міністра призначає Генерал-губернатор із лідерів парламентської більшості. Це призначення відбувається автоматично. Прем'єр-міністр є членом Палати громад (історія знає двох прем'єрів, що були членами Сенату: 1891 — 1892, 1894-1896 роки). Хоча прем'єр-міністром може стати особа, що не є членом Палати громад, але за звичаєм буде обрана членом Палати як лідер партії більшості у ній. Прем'єр-міністра колись називали «першим серед рівних» у кабінеті, або «місяцем серед менших зірок».
Члени Кабінету міністрів мають входити до Королівської Таємної Ради Канади. «Таємні радники» призначаються Генерал-губернатором за порадою прем'єр-міністра, їхнє членство у Раді довічне, якщо вони не будуть звільнені Генерал-губернатором за порадою того ж прем'єра. Нинішні, як і колишні, міністри Кабінету назавжди залишаються членами Ради так само, як і Верховний суддя Канади та колишні верховні судді, і, звичайно, екс-спікери обох палат. Інших видатних громадян також може бути включено до складу Ради на знак пошани до них. У повному складі Таємна рада ще не збиралася. Лише міністри та невеличка купка «не-міністрів» часом бувають присутні на таких важливих церемоніях, як вступ на престол нового короля (королеви). Діючим органом Ради є Кабінет, а також комісії Таємної ради. Майже всі члени Кабінету міністрів, за традицією, мають бути членами палати громад, або поступово зайняти у ній належні місця.