3. Відносини глави держави з парламентом і урядом

Специфіка правового і фактичного статусу монарха має низ­ку відмінних рис. Виокремлюють насамперед дві найбільш ха­рактерні.

1. Влада монарха вважається непохідною, незалежною від будь-яких гілок влади, від будь-якого іншого органу і навіть від народу. Монарх, за найдавнішою традицією, здійснює свої повноваження або за божественним, або за природним, або за власним правом. За тією ж традицією монарх у монархіях уважається джерелом усієї державної влади. Усе державне управління здійснюється від імені монарха. Для громадян, для підда­них монарха навіть у сучасному світі це звично, і вони не за­мислюються над тим, що, наприклад, у Великобританії уряд називається кабінетом її Величності, є армія її Величності, Королівський флот, Королівські військово-повітряні сили, навіть Академія наук називається Королівським товариством. У Канаді, де лише формальна монархія, юридичним главою держави є королева Великобританії, представлена в Канаді ге­нерал-губернатором, є такий підрозділ: канадська Королівсь­ка кінна поліція, хоча ні до влади короля, ні навіть до верхо­вої їзди нині цей підрозділ не причетний. Традиція збережена в назві.

У монархії формально всі акти, що виходять від державних органів, так чи інакше пов'язані з ім'ям монарха: на нього або посилаються, або його згадують, або монарх формально чи не формально підписує акти. Ім'ям монарха, його посадою «освя­чуються» всі державно-правові дії. Ім'я монарха надає цим діям закінченості, а також особливого звучання й значення.

Повна, абсолютна, ледве не надприродна влада монарха існу­вала в Середньовіччі за панування абсолютизму. Сьогодні та­кож є кілька абсолютних монархій, які, звичайно, відрізня­ються від середньовічних, але влада монарха там, як і раніше, майже безмежна. Що ж до Західної Європи, де існують кон­ституційні монархії, все управління відбувається від імені мо­нархів, але фактично від їхньої влади нічого не залишилося. Аналізуючи правовий статус сучасних монархів, слід неодмін­но враховувати, яку монархію очолює цей монарх.

Є абсолютна, конституційна й дуалістична монархія. Реаль­ний статус монарха, його повноваження, його можливості ви­значаються формою монархії, що склалася в його країні. Варто згадати, що фактичне становище монарха значно відрізняєть­ся або може відрізнятися від того, що записано в нормативних актах. Формальні повноваження монарха можуть зовні вигля­дати досить серйозно, але фактичне становище, реальний вне­сок у державне управління може бути незначним.

В абсолютній і навіть у дуалістичній монархії, займаючи центральне становище у всьому державному механізмі, монарх призначає й зміщує уряд. Він відповідальний перед монархом, а не перед парламентом. Монарх у таких монархіях має істот­ний вплив на парламент. У низці випадків він користується правом розпуску парламенту, має право вето. У таких монар­хіях він є головнокомандувачем збройних сил, здійснює при­значення на всі найважливіші державні посади — як військові, так і цивільні. Він призначає або зміщує суддів. Там його по­вноваження справді великі.

Що ж до повноважень монарха в парламентарній або кон­ституційній монархії, то формально наведені повноваження можуть міститися в законах про королівську владу або в кон­ституції, але реально всі королівські права можуть бути лише декоративними повноваженнями. Наприклад, практично зав­жди король, формально підписуючи спеціальні укази, призна­чає уряд, але призначає тільки той уряд, що користується до­вірою парламенту. Король формально (також видаючи спеці­альний указ) може розпустити парламент, але робить це тількиза пропозицією прем'єр-міністра. Король підписує всі закони, але не має права відмовитися від підпису тощо. Відмінність між фактичним і юридичним статусом у цих монархіях ней­мовірно велика.

2. Друга характерна риса — невідповідальність монарха. Це означає, що монарх не несе політичної, цивільної, криміналь­ної, адміністративної відповідальності за свої дії. Конституції монархій, як правило, проголошують особу монарха недотор­канною, закріплюють гарантії цієї недоторканності. Якщо мо­нарх справді вчинив щось негідне і зганьбив свою високу по­саду, то все одно проблема вирішується в особливому порядку: монархові доводиться складати свої повноваження, «примусо­во» зрікатися престолу, перетворюватися у звичайну людину, і тільки після цього можлива його відповідальність. Притягти монарха в такому статусі до якихось видів юридичної відпові­дальності практично неможливо. Глава держави як монарх — особа, що стоїть поза юрисдикцією. Цей привілей може бути закріплений у законі, а може, як у Великобританії, правовим звичаєм.

У певних країнах існує багатовіковий звичай — монархи не сплачують податків, хоч останнім часом поширюються більш сучасні підходи, і в низці випадків для того, щоб не дратувати громадської думки, не відрізнятися від інших гро­мадян, деякі монархи добровільно починають сплачувати по­датки. Так, порівняно недавно англійська королева стала спла­чувати податки в скарбницю зі своїх доходів. До такої відмови від багатовікового привілею королева Великобританії вдалася після того, як опитування громадської думки показали, що більшість громадян Великобританії осудливо реагує на неспла­ту податків королевою та членами королівської родини.