6. Органи конституційного контролю

Функція за­хисту прав і свобод здійснюється органами конституційної юрисдикції шляхом використання трьох основних форм їхньої діяльності: за допомогою абстрактного, конкретного й індиві­дуального контролю відповідності конституції й закріпленим у ній правам і свободам людини та громадянина законів та інших нормативних актів, а також судових і адміністратив­них рішень.

Контроль — система відносин між органами публічної вла­ди, за якої контролюючий орган може скасовувати акти підкон­трольного органу.

Нагляд — система відносин, за якої наглядовий орган може лише звернути увагу піднаглядного органу на його помилку і принаймні призупинити дію його акта, але скасовувати або виправляти повинен сам піднаглядний орган.

Конституційний контроль — будь-яка форма перевірки на відповідність (несуперечність) конституції актів і дій органів публічної влади, а також громадських об'єднань, що здійсню­ють публічні функції або створені для участі в здійсненні пуб­лічної влади.

Конституційний контроль можливий лише там, де діє пи­сане право, у тому числі писані конституції, положення яких мають вищу юридичну силу порівняно з будь-якими іншими національними та місцевими правоположеннями.

Контролю щодо несуперечності конституційним (органіч­ним) законам, підлягають звичайні закони, прийняті на ре­ферендумі, внутрішньодержавні договори, акти виконавчої влади, акти самоврядування. Проводиться також перевірка відповідності національних законів міжнародним договорам. Крім того, здійснюється контроль актів і дій громадських об'єд­нань, на які держава поклала певні владні функції (палата ви­робників певних товарів може видавати сертифікати і допуска­ти при цьому дискримінацію). Межі конституційного контро­лю охоплюють також створення та діяльність політичних гро­мадських об'єднань, політичних партій.

Отже, контроль — це перевірка на відповідність конституції дій посадових осіб — президента, членів уряду, верховних суддів.

Конституційний контроль здійснюється й у формі індивіду­альної або колективної скарги, що передбачає наділення інди­віда — суб'єкта прав і свобод людини, а також різних об'єднань громадян, юридичних осіб правом подавати в конституційний суд скарги про порушення своїх прав і свобод законами, нор­мативними актами, судовими рішеннями. Конституційна скарга виступає як важливий правовий засіб захисту індивіда від сваволі держави.

Залежно від конститу­ційних рішень такими органами можуть бути:

а) глава держа­ви, парламент, уряд, суди загальної юрисдикції, адміністра­тивні суди;

б) спеціалізовані органи конституційного контро­лю, до яких входять або судові (наприклад, конституційна юстиція в багатьох європейських країнах), або квазісудові органи (наприклад, Конституційна рада у Франції та інших країнах).

Конституційний контроль, здійснюваний президентом, пар­ламентом, урядом і подібними до них органами, називається іноді політичним, тому що зазначені органи здійснюють полі­тичну діяльність.

Спеціалізовані судові органи конституційного контролю час­то мають також інші повноваження — реалізують конститу­ційну відповідальність вищих посадових осіб держави, висту­пають як виборчі суди, дають офіційне тлумачення конституції тощо.

У деяких мусульманських державах органи конституцій­ного контролю складаються зі звичайних мусульманських юристів, усе законодавство перевіряється в таких країнах на предмет відповідності його критеріям ісламу.