3. Референдум: поняття, види та правові наслідки

Крім виборів, до основних форм безпосередньої демократії віднесений референдум. Обидві ці форми ґрунтуються на реа­лізації громадянами права голосу, причому умови набуття цього права щодо участі в усіх виборах і у референдумі, як правило, є однаковими. В тих країнах, де умови набуття права голосу на різних виборах відмінні, право голосу на референдумі набувається на тих самих умовах, що і активне виборче право на виборах до однопалатного парламенту або до нижньої палати двопалатного.

Як і право голосу на виборах, право голосу на референдумі є загальним, рівним і таким, що здійснюється шляхом таємного голосування.

Як зазначалося, на відміну від виборів, які мають по суті уні­версальний характер, референдум передбачений не в усіх краї­нах. Сфера його застосування в різних країнах є різною, а мас­штаби відповідної практики залежать від політичної традиції. Наприклад, у Бельгії, Люксембурзі, Нідерландах інституту ре­ферендуму взагалі не існує, а в Канаді, США і ФРН референ­дум можливий лише на рівні суб'єктів федерації та (або) на місцевому рівні.

Референдум є сучасною формою безпосередньої демократії, хоча має історичних попередників. У Стародавньому Римі у період республіки існувала практика плебісцитів, тобто рішень плебеїв, які ухвалювалися зборами членів відповідного стану вільного населення. В наші дні термін «плебісцит» вважається синонімом терміна «референдум» або слугує для позначення одного з різновидів референдуму.

Сам термін «референдум» походить з досвіду державного владарювання XVII-XVIII століть у Швейцарії, коли ця країна ще існувала як союз незалежних кантонів. Одним з органів та кого союзу було зібрання представників від кантонів. У разі коли на зібранні розглядалися питання, для вирішення яких представ­ники не мали повноважень, рішення ухвалювалися ad referendum (з латинської мови – до подальшого розгляду), тобто з умовою їх передачі на розгляд до кантонів. На наступному зібранні пред­ставників з'ясовували ситуацію стосовно розгляду таких рішень у кантонах і за відповідних умов визнавали їх затвердженими.

Практику подібних до референдуму форм безпосередньої демократії започаткували за нових історичних часів, що було зумовлено формуванням і поступовим укоріненням ідеї народ­ного суверенітету. В окремих північноамериканських колоніях певний час попередньо схвалені представницьким органом вла­ди закони затверджували на зібраннях громадян за місцем про­живання. Шляхом голосування виборців за місцем проживан­ня було прийнято більшість конституцій Франції у XVIII ст.

Зміст інституту референдуму в різних країнах уможливлює класифікацію відповідної форми безпосередньої демократії. Одним з її критеріїв є коло учасників голосування на референ­думі, за яким виділяють загальнонаціональний (загальнодержав­ний) і місцевий референдуми. На загальнонаціональному рефе­рендумі може голосувати увесь виборчий корпус, а на місцево­му – його частина, котру складають виборці-жителі конкретної адміністративно-територіальної одиниці.

За умов федеративної держави третім різновидом, класифі­кованим за критерієм кола учасників голосування на референ­думі, є референдум суб'єктів федерації (у суб'єктах федерації). Іноді референдум суб'єктів федерації також визначають як місцевий.

Ще одним критерієм класифікації референдуму є зміст пи­тань, які виносяться на голосування, або предмет референдуму. За предметами насамперед виділяють конституційний та за­конодавчий референдуми. Шляхом конституційного референду­му приймають або затверджують новий основний закон чи зміни до чинного, законодавчий референдум звичайно слугує прий­няттю або скасуванню «звичайних» законів.

В Європі, як зазначалося, безпосередньо на референдумі прийняті чинні конституції Азербайджану, Албанії, Андорри, Вірменії, Естонії, Ірландії, Литви, Росії, Туреччини, Франції і Швейцарії. У такий же спосіб прийняті або повністю перегля­нуті основні закони у більшості пострадянських країн. В Іспанії та Польщі референдумом затверджені конституції, які були попередньо схвалені парламентом, а в Румунії – схвалені установ­чими зборами.

Разом з тим у деяких країнах проведення законодавчого ре­ферендуму є досить звичайною подією. За часом проведення розрізняють попередній і наступний референдуми. На поперед­ньому референдумі голосування відбувається щодо внесеного на розгляд у парламенті законопроекту, але до його прийняття як закону, або щодо прийнятого парламентом закону, який ще не набрав чинності. Предметом наступного референдуму є чин­ний закон, який за результатами такого референдуму може бути скасований.

Існують також законодавчі референдуми, проведення яких не пов'язане з процесом і результатами парламентського зако­нотворення.

Такі референдуми трактуються як позапарла­ментські, адже відповідне голосування відбувається щодо за­конопроектів, які не внесені на розгляд у парламенті. Позапар­ламентський референдум передбачений, зокрема, у Франції, а також майже в усіх франкомовних країнах, що розвиваються.

Одним з різновидів референдуму, який можна виділити за критерієм змісту питань, що виносять на голосування, є рефе­рендум щодо дострокового припинення повноважень президен­та або парламенту. Проте такий референдум по суті залишаєть­ся поза практикою у відповідних країнах через його «радикальність», котра може спричинити дестабілізацію усієї політичної системи суспільства.

Різновидом референдуму за критерієм змісту питань, які виносять на голосування, визнають плебісцит. Як зазначалося, термін «плебісцит» розглядають, зокрема, як синонім терміна «референдум». Проте в конституціях Бразилії та Колумбії ці терміни вживаються разом, що означає відмінність позначених ними явищ. При цьому в Колумбії референдумом визнане все­народне голосування щодо внесення змін до самої конституції. Звідси можна припустити, що тут плебісцит – це голосування з інших питань.

Іноді плебісцит ототожнюють з консультативним референ­думом, причому в окремих країнах така тотожність визнається в конституції (Чилі) або в законодавстві (Бразилія).