4. Народна ініціатива

Ще однією формою безпосередньої демократії є народна ініціатива. Відповідний термін іноді вживається в основних за­конах (Австрія, Киргизстан, Колумбія, Ліхтенштейн, Угорщи­на, ФРН, Швейцарія та деякі інші країни).

На відміну від виборів і референдуму, котрі виступають спо­собами і засобами здійснення влади виборчим корпусом шля­хом голосувань, народна ініціатива передбачає формулювання та підтримку з боку визначеної кількості виборців вимог, внас­лідок реалізації яких парламентом або безпосередньо народом можуть бути ухвалені рішення.

Формулювання та підтримка зазначених вимог звичайно мають за мету прийняття парламентом конкретного закону чи внесення до нього змін, здійснення парламентом повної чи час­ткової ревізії конституції або призначення уповноваженим органом чи посадовою особою референдуму. Тим самим у прак­тиці конституціоналізму існують три основних різновиди роз­глядуваної форми безпосередньої демократії – законодавча, кон­ституційна і референдна народні ініціативи.

Уперше подібна до народної ініціативи процедура була пе­редбачена в Конституції Франції 1793 p., згідно з положеннями якої повний перегляд основного закону або внесення до нього часткових змін уможливлювалися за умов, коли цього вимага­ла десята частина первинних зборів виборців у половині депар­таментів, що були і залишаються одиницями адміністративно-територіального устрою держави.

Першою виникла референдна народна ініціатива, сенс якої полягає в тому, що референдум призначається уповнова­женим органом чи посадовою особою, коли цього вимагає виз­начена кількість громадян (виборців). Важливим є те, що рефе­рендна народна ініціатива завжди визнається вимогою. Звідси призначення петиційного референдуму є обов'язком уповнова­женого органу чи посадової особи. Однак головну ознаку референдної народної ініціативи становить те, що цей різновид відпо­відної форми безпосередньої демократії поєднаний з іншою її формою – референдумом.

Сьогодні референдну народну ініціативу передбачено в кон­ституціях таких європейських держав, як Албанія, Білорусь, Гру­зія, Італія, Латвія, Ліхтенштейн, Литва, Македонія, Португалія, Сербія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Франція (на рівні адміністративно-територіальних одиниць), ФРН (на рівні суб'єктів федерації) та Хорватія. Можливість проведення пети­ційного референдуму також застережена в основних законах Кир­гизстану і Туркменістану. При цьому в Словаччині, Угорщині, Хорватії і Туркменістані з усіх різновидів народної ініціативи прийнято лише референдну.

Серед країн, що розвиваються, єдиною, де конституйовано ре­ферендну народну ініціативу, є Кабо-Верде.

У наш час законодавча народна ініціатива конституйована у багатьох європейських країнах (усього вісімнадцять), причому в більшості з них водночас запроваджено відповідну конститу­ційну ініціативу. Проте в Албанії, Іспанії, Польщі і Португалії за народною ініціативою можуть бути прийняті лише звичайні закони, а в Молдові – закони про внесення змін до конституції. Названі різновиди народної ініціативи конституційно передба­чені в ряді інших, ніж європейські, країн.

Процедури здійснення законодавчої і конституційної народ­них ініціатив, як правило, вимагають подання до парламенту проекту закону або змін до конституції, хоча іноді допускаєть­ся ініціювання розгляду у парламенті лише сформульованого у загальному вигляді відповідного питання. Результатом розгля­ду такого питання може бути розроблення проекту самим пар­ламентом і прийняття ним закону чи внесення змін до консти­туції.