2.Класифікація конституцій

Під юридичною конституцією розуміється певна систе­ма правових норм, що закріплюють і регулюють вказане вище коло суспільних відносин.

Фактична конституція – це реально існуючі відносини.

Фіктивні конституції (точніше статті) виникають тоді, коли зафіксована в конституції норма на практиці не вико­нується.

Конституції можна класифікувати за такими критеріями:

I. За часом (або тривалістю) дії:

• постійні (необмежені у часі);

• тимчасові (обмежені у часі).

II. За політичним режимом, що оформлюється:

• демократичні;

• недемократичні:

*авторитарні;

*тоталітарні.

III.За формою правління:

• республіканські;

• монархічні.

IV. За формою державно-територіального устрою:

1. унітарні;

2. федеративні:

• федеративні (національні);

• суб'єктів федерації.

V. За формою вираження волі засновника:

1) писані:

• кодифіковані;

• некодифіковані;

2. неписані;

3. змішані.

VI. За порядком прийняття:

• октройовані;

• «народні» (прийняті або на референдумі, або парламен­том)

VII. За порядком внесення змін:

• гнучкі;

• жорсткі;

• особливо жорсткі;

• змішані.

Писані конституції – це єдиний акт (кодифікована консти­туція) або кілька актів (некодифікована конституція) що ма­ють вищу юридичну силу.

Абсолютна більшість конституцій зарубіжних країн – це конституції кодифіковані. Але є у сучасному світі кілька за­рубіжних країн, основні закони яких за формою є некодификованими. Хрестоматійним прикладом такої конституції є конституція Швеції, котра бере свій початок з прийняття 1809 р. першого конституційного акту про форму правління. Цей акт іноді називали конституцією, хоча відповідну зна­чущість за змістом і юридичною формою мали й деякі інші ак­ти, запроваджені в XIX ст.: про престолонаслідування (1810 р.), про свободу друку (1812 р.) і про парламент (1810 p.). Усі вони були прийняті парламентом кваліфікова­ною більшістю голосів. Саме сукупність названих чотирьох актів, на думку офіційних кіл, утворювала те, що було первісною конституцією Швеції.

З часом більшість із цих актів кілька разів змінювалася й доповнювалася, однак складові конституції Швеції номіналь­но залишалися тими ж. На сьогодні чинну Конституцію цієї держави складають прийняті парламентом у лютому 1974 р. акти «Форма правління», «Акт про парламент» і «Акт про свободу друку». Саме цей рік вважається роком прийняття Кон­ституції Швеції, четвертою складовою котрої є «Акт про пре­столонаслідування 1810 р.» зі змінами та доповненнями.

Шведський досвід сприйняла й інша скандинавська країна – Фінляндія. Її конституція до кінця XX ст. складалася також з чотирьох парламентських актів, які були запровад­жені в різні роки: «Форма правління 1919 р.», два акти щодо організації виконавчої та судової влади, прийняті в 1922 р., та «Акт про парламент 1928 p.». Однак 11 червня 1999 р. Фінляндія, прийнявши свою нову конституцію – «Ос­новний закон Фінляндії», відмовилася від некодифікованої конституції.

Некодифікованою вважається також Конституція Австрії. Поняття конституції в цій країні, як правило, ототожнюється з Конституційним законом 1920 p., що регламентує питання державного устрою. Однак він не вичерпує змісту консти­туційного регулювання в цій країні.

У Канаді поняття конституції асоціюється з сукупністю актів, частина з яких прямо названа конституційними закона­ми, а решта є такими за своїм характером. Ці акти прийняті протягом 1867-1982 pp., причому більшість їх уведена парла­ментом колишньої метрополії або октройована британським монархом.

Змішаними є конституції Великобританії і Нової Зеландії, які складаються із сукупності різних джерел конституційного права. У Великобританії – це парламентські акти (статути), судові прецеденти, конституційні угоди (правові звичаї), доктринальні джерела.

Доктринальні джерела – це погляди авторитетних вчених, до яких звертаються в тих випадках, коли прогалини в конституційному праві не можуть бути заповнені за допомогою названих вище джерел конституційного права.

Неписані конституції – це конституції, які не зафіксовані документально. На сьогодні таких немає.