26

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний Юридичний Університет

імені Ярослава Мудрого

Напрям підготовки - 6.030401 Право

Освітньо-кваліфікаційний рівень – спеціаліст

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Кримінологія»

за темою:

«КОРУПЦІЯ ТА ЗАПОБІГАННЯ ЇЙ»

Студентка заочного факультету №2

групи 15-15с-04

Попович Світлана Сергіївна

Роботу захищено «______»__________________ 20 ____ р.

Оцінка ____________________________________________

Харків-2016 р.

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………...…………ст. 3-4

I. Поняття та визначення корупції…………………………………..ст. 5-10

II.Детермінанти корупції………...…………………………...……ст. 11-14

III. Запобігання корупції на сучасному етапі державотворення в Україні…………………………………………………………….……ст. 15-21

ВИСНОВКИ……...…………………………………………………ст.22-23

ДОДАТКИ………………………………………………………………ст.24

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. Вибір нами теми зумовлена процесами становлення Української держави в умовах складної політичної, економічної та соціальної ситуації всередині країни. Корупція, як вважає більшість науковців, стала «раковою пухлиною», що впливає на діяльність і ефективність державних органів та інституцій, гальмує економічний розвиток, загострює соціальні конфлікти, підриває імідж України на світовій арені. Також, необхідно зазначити, що в період військового конфлікту на сході України, корупція у сфері оборони держави несе пряму загрозу національній безпеці та суверенітету України. Головними деструктивними наслідками процвітання корупції в державі є такі негативні явища як: порушення принципу верховенства права; недовіра суспільства до влади; корупція в інституціях публічної влади зводить на нуль економічні реформи; є причиною зменшення притоку іноземних інвестицій; порушує принципи рівності та соціальної справедливості тощо. В Україні багато проблем стосовно такого явища як корупція, адже українське законодавство має більш декларативний характер і лиш нещодавно почало розробляти системний підхід до створення дієвих процедур у запобіганні і протидії корупції. Саме тому розробка та впровадження заходів антикорупційного спрямування має стати першочерговим завданням на шляху до становлення України як правової держави. Світова практика свідчить, що найбільшого ефекту боротьби з корупційними діями дає поєднання ефективної системи протидії корупції на державному і міжнародному рівнях у поєднанні з нормативно-правовим забезпеченням. Мета і завдання курсової роботи. Метою даної роботи є комплексний аналіз існуючих наукових положень у сфері вивчення корупційної злочинності, запобіганні і протидії корупції на сучасному етапі державотворення в Україні. Відповідно до вказаної мети було визначено і розглянуто наступні питання:

• Сформулювати поняття та визначення корупції як виду кримінального діяння;

• Окреслити основні причини корупції в Україні;

• Дослідити особливості запобігання корупції в сучасних умовах державотворення Української держави.

Об’єктом дослідження є комплекс відносин, пов’язаних із здійсненням особою діяння, що містить ознаки корупції. Предметом дослідження є поняття явища корупції та правове регулювання запобіганню корупції. Методологічну основу дослідження становили сучасні методи пізнання: діалектичний, формально-логічний, історичний, порівняльно-правовий, аналітико-синтетичний. Теоретичну основу дослідження, становлять праці таких провідних вчених, як О. Мельниченко, Ю. Мірошник, О. Соснін, В. Ткач, Г. Толстих, В. Степанюк, В. Філіпповський, І. Чемерис, В. Чепелюк, Г. Чернецька, І. Чубенко, О. Ю. Шостко.

1. Поняття та визначення корупції

Термін «корупція», як зазначають словники, походить від латинського corruptio й означає «псування», «розбещення», «підкуп», «продажність». Тобто, корупцію можна розуміти як «псування» окремих службовців, їх «розбещеність» в підході до виконання своїх прямих обов’язків. Законодавцем термін «корупція» та «корупційне правопорушення» окреслено у п.1ст.1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (далі - Закон) і звучить як використання особою наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей. Перелік осіб, про яких йдеться мова в поясненні, значиться пунктом 1 статті 3 вище зазначеного Закону, і включає в себе таких суб’єктів як:

1. особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

2. Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова та інші члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

3. народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;

4. державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;

5. військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби;

6. судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

7. особи рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту, Національного антикорупційного бюро України;

8. посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи;

9. члени Національного агентства з питань запобігання корупції;

10. члени Центральної виборчої комісії;

11. поліцейські;

12. посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим.

З точки зору криміналістичної науки, наведене у Законі визначення використовується у вузькому значенні, адже корупція є одночасно як соціально-економічним так і моральним явищем, оскільки має вплив на всі сфери життєзабезпечення суспільства. З усього вище сказаного, можна визначити основні підходи до розуміння корупції:

• корупція розуміється як підкуп-продажність державних службовців;

• корупція розглядається як зловживання владою або посадовим становищем, здійснене з певних особистих інтересів;

• корупцію розуміють як використання посадових повноважень, статусу посади, а також її авторитету для задоволення особистого інтересу або інтересів третіх осіб;

• корупція розглядається як елемент (ознака) організованої злочинності.

Явища, які мають характер корупційних дій наступні:

• грошові хабарі;

• подарунки;

• примушування до обов'язкових платежів (так звані «благодійні внески», передплата видань, кошти на розвиток закладу тощо);

• виконання робіт, надання послуг безоплатно або за заниженими розцінками;

• продаж майна або сприяння у продажі державного чи комунального майна за заниженими цінами;

• надання кредитів, позик на пільгових умовах, у випадках, коли це не передбачено законодавчими або іншими нормативно-правовими актами;

• надання пільг та переваг, не передбачених законодавством.

До корупційних дій належать також похідні, наприклад, приховування або перекручення інформації, штучне та неправомірне обмеження доступу до різного роду процедур (конкурси, аукціони, іспити тощо). Шостко О.Ю. поділяє корупцію на побутову (пов’язану із повсяк­денним життям громадян), бюрократичну (виникає при взаємодії громадян, підприємців із чиновниками ниж­чої та середньої ланки) та політичну (корупційну поведінку осіб, які приймають політичні рішення)¹. З цієї типології випливає класифікація суб’єктів корупційних правопорушень, яку умовно поділяють на такі підкласи:

• «дрібний корупціонер» - особа, що нерегулярно отримує певну вигоду у незначних розмірах. Цей тип корупціонера являється найрозповсюдженішим;

• «звичний корупціонер» - особа, яка не порушує вже усталену до неї систему, часто в своїх діях дотримується так званої «корпоративної культури» - «взяв сам то поділись із своїм начальством». Як правило, не вбачає в своїх діях ознак злочину;

• «ініціативний корупціонер» - ця особа часто обіймає керівні посади в державних органах, установах та організаціях різних форм власності. Розглядає свої повноваження як «товар», має сталу внутрішню мотивацію в отриманні неправомірної вигоди. На практиці саме вони створюють і керують корупційними мережами через своїх посередників;

• «політичний корупціонер» - найбільш небезпечний тип, адже це суб’єкт, який уповноважений на виконання функцій держави або місцевого самоврядування і незаконно використовує свій статус державного службовця для отримання переваг. Головною особливістю і проблемою є те, що завдяки своїм владним можливостям, політичному і офіційному статусу нейтралізується діяльність правоохоронних органів із виявлення їх злочинів, навіть змушують останніх до злочинної співпраці.²

На думку багатьох фахівців, особливістю явища корупції є те, що вона є складовою культур багатьох країн світу³. В її основі лежать традиції взаємовідносин «послуги за послугу» - за отриману послугу або виконання певної дії громадянин віддячує особі, що посприяла вирішенню його питання. В цій ситуації постає проблема з чітким відмежуванням символічної вдячності за надані послуги та діянням, яке має ознаки корупційного. Слід зазначити, що в Розділі VI ЗУ «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII вказані явища, які мають в собі характерні риси корупційних діянь і антикорупційні обмеження (щодо використання службового становища, одержання подарунків, сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, спільної роботи близьких осіб, після припинення діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування). Як свідчать офіційні дані за 2015 рік (листопад) найбільша кількість корупційних діянь здійснюється у бюджетній сфері, на другому місці перебуває сфера охорони здоров’я, далі — освіта, земельні відносини та банківська система. Якщо говорити окремо про службових осіб, які згідно наявних статистичних даних протягом року вдалися до корупційних правопорушень, то маємо наступне: державні службовці 5-7 категорії — 213 осіб, працівники органів внутрішніх справ — 182 особи, працівники органів місцевого самоврядування — 142 особи, збройних сил України — 58 осіб, працівники податкової служби — 55 осіб. Що стосується суддів, то протягом року корупційні злочини вчинили 13 осіб. Крім того, більше 40 злочинів у корупційній сфері скоєно працівниками інших відомств, зокрема працівниками митниці та СБУ. Отже, корупція за своєю природою є багатоаспектним явищем, яке направлене на задоволення власних корисливих потреб шляхом підкупу, хабарництва, зловживання владою, надання пільг і переваг. Її негативний вплив розповсюджується на всі сфери життя суспільства і відчутно деморалізує його.