( Word Converter - Unregistered ) http://www.word-converter.net
Вступ
Розділ І. Представництво як різновид цивільних правовідносин
1.Поняття представництва у цивільному праві України.
Розділ ІІ. Види і форми представництва
2.1. Представництво за законом
2.2.Договірне представництво
2.3. Комерційне представництво як особлива форма договірного представництва
3. Суб’єкти представництва
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Нерідко в житті виникають ситуації, коли особа самостійно не може здійснювати свої суб'єктивні права та обов'язки внаслідок різних причин: хвороба, часткова, неповна, обмежена дієздатність, недієздатність, неможливість фізично знаходитись в тому чи іншому потрібному місці тощо. Тоді на допомогу приходить цивільно-правовий інститут - представництво.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України). Через представників можуть здійснюватися різні юридичні дії – купівля або продаж квартири, дому, керування автомобілем, виступ у суді та інше.
Залежно від того, ким визначається представник і на чому ґрунтується його повноваження, представництво виникає на підставі договору, закону, акта юридичної особи та інших законних підстав.
Значення цього інституту в суспільному житті зумовлено тим, що представництво дає можливість оптимізації придбання та реалізації суб'єктивних прав і обов'язків, а для недієздатних громадян є основним засобом їх участі в правовідносинах. За допомогою представництва можливі придбання й реалізація більшості матеріальних і низки процесуальних цивільних, а також інших за галузевою належністю суб'єктивних прав і обов'язків. Таким чином, представництво виступає як одна з важливих гарантій реального здійснення прав і виконання обов'язків суб'єктами права. Разом з тим особа представника не має закривати собою того, кого представляє, обмежувати його розсуд та права. З'ясування співвідношення між цими суперечливими цілями становить значний науковий інтерес.
Зазначені обставини зумовлюють актуальність теми, яка в умовах проголошеного в нашій державі повернення до загальнолюдських гуманістичних цінностей набуває особливого значення.
Об'єктом даного дослідження є суспільні відносини із приводу представництва в цивільних правовідносинах. Предметом дослідження є цивільно-правові норми, що встановлюють загальні положення представництва, підстави припинення представництва, передоручення; практика застосування даних норм.
Метою моєї роботи є зясування не тільки поняття представництва і його функціїї як цивільно-правового інституту, а і його видів і форм, особливості їх розмежування, зробити висновки про доцільність їх використання у повсякденному житті пересічного громадянина України або юридичної особи, які є його субєктами. Визначити головні проблеми представництва, шляхи їх подолання, так як представництво застосовується досить часто і стабільне унормоване функціонування цього інституту є важливим для реалізації прав і втілення інтересів зацікавлених у цьому осіб, які по тим чи іншим причинам не можуть представляти х особисто. Моя робота має вагаме юридичне значення через розповсюдження використання цього інституту і необхідності врахування всіх переваг і недоліків регулювання цього питання законодавством.
На закінчення роботи передбачається підвести підсумки проробленому дослідженню.
1.Поняття представництва у цивільному праві України.
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/VKhnuvs/2010_51_1/51-1/5.pdf
( 9) первые два абзаца с этой статьи
Представництво – це правовідношення, відповідно до якого одна особа (представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від імені іншої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов'язки.
Потреба в представництві виникає, коли особа не може особисто здійснювати свої права й обов'язки в силу закону (наприклад, через відсутність дієздатності) або життєвих обставин (через хворобу, відрядження, зайнятість). Але часто до послуг представників звертаються, щоб скористатися їхніми спеціальними знаннями та досвідом, заощадити час і кошти.
Основою матеріально-правового представництва є цивільно-правові норми, що регулюють відносини, пов’язані з представництвом, довіреністю, договором доручення.
Процесуальне представництво засновано на нотаріально-, адміністративно-, цивільно- чи кримінально-процесуальних нормах, які регулюють суспільні відносини, що виникають при розгляді справ у судах, або при вчиненні нотаріальних дій нотаріусами.. У процесуальному представництві застосовуються цивільно-правові норми щодо довіреності, повноважень тощо.[15]
Метою представництва є здійснення представником правочинів та інших юридичних дій в інтересах і за рахунок особи, яку представляють.
Відповідно до ч.3 ст. 237 ЦК, представництво виникає:
- на підставі закону;
- на підставі договору (договірне або добровільне представництво);
- на підставі акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч.1 ст. 202 Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Представник у всіх випадках повинен бути повністю дієздатним. При цьому представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Своїми діями він неначе зв'язує особу, яку представляє, з третьою особою.
Але розкриваючи суть представництва, необхідно наголосити, що не будь-які правочини можуть бути вчинені представником. Так, особа може тільки особисто укладати чи розривати шлюб, відмовлятись від спадщини, права власності на об’єкт нерухомості чи інше майно, перехід або припинення прав на яке підлягає державній реєстрації тощо. У ч. 2 ст.1247 зазначається, що заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
Також не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (ч. 2 ст. 237).
Змістом представництва є дії представника, які безпосередньо створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки для особи, яку представляють.
Представника слід відрізняти від посередника,посильного і рукоприкладача. Посередник лише здійснює вольові дії, спрямовані на укладення правочинів (наприклад, здійснює переговори для укладення договору), а вже сам договір укладають самі особи, які виявили волю на його вчинення.
Рукоприкладач від представника відрізняється за критерієм волі. Якщо представник безпосередньо виражає волю, укладаючи правочин від імені особи, яку представляє, то рукоприкладач лише допомагає в оформленні правочину, а саме підписує правочин за особу, яка саме не може його підписати внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших причин. У цьому разі рукоприкладач лише підтверджує волю особи, яка укладає правочин.
Посильний не укладає угоду, коли передає волю однієї особи другій. Це може бути і передача документів, інформації, згоди укласти угоду від однієї особи або, навпаки, від особи, яка його послала, третім особам. Не є представниками і особи, які надають лише технічну допомогу при укладенні угоди, наприклад, перекладачі текстів з іншої мови. Ці особи, як і посильний, своєї волі при укладенні угоди не виражають.
Представниками можуть бути і юридичні особи у випадках, прямо передбачених статутом чи положенням про дану юридичну особу, тобто юридична особа вправі бути представником у межах своєї правоздатності
Представництво є складними правовідносинами за колом правових зв’язків, які утворюються між його суб’єктами. Участь третіх осіб у відносинах представництва обумовлює наявність в структурі представництва внутрішніх і зовнішніх правових зв’язків.
Внутрішні відносини представництва виникають між особою, яку представляють, і її представником. Ці відносини мають фідуціарний (особистий, довірчий) характер.
Зовнішні ж відносини представництва бувають двох видів – відносини між представником і третьою особою та відносини між особою, яку представляють, і третьою особою. Представник зобов’язаний інформувати третю особу про представницький характер своїх дій і надавати документальні докази.
Представник зобов'язаний вчиняти правочини особисто. Але він може передати свої повноваження повністю або частково іншій особі, якщо це передбачено законом чи договором між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яку представляє.
Представник, який передав свої повноваження на іншу особу, повинен сповістити про це особу, яку представляють, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані повноваження (замісника). При невиконанні цього обов'язку на особу, яка передала повноваження, накладається відповідальність за дії замісника як за власні.
Передоручення оформляється нотаріально посвідченою довіреністю, строк якої не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої її видано.
Враховуючи, що за своїми визначальними ознаками та головними характеристиками українська правова система може бути визнана такою, що належить до романо–германської правової сім’ї, при аналізі генезису та характеру розвитку правового регулювання відносин представництва у цивільному законодавстві України є доцільним, як вже пропонувалося в літературі, передусім, враховувати засади відповідного інституту саме в країнах, право котрих належить до цієї правової сім’ї. (13)