3. Система та функції конституційного права зарубіжних країн

Конституційне право є складною системою, яка включає в себе взаємодіючі частини та елементи. Основні з них:

а) загальні принципи державного (конституційного) права;

б) інститути;

в) норми.

Загальні принципи складають каркас системи конституційного права і надають їй єдиної спрямованості. Вони регулюють суспільні відносини не безпосередньо, а че­рез конкретні конституційно-правові норми і таким чином втілюються в правозастосовчій діяльності.

У державному (конституційному) праві можна виділити загальні принципи, які декларуються конституціями, напри­клад, народний суверенітет (ст. 3 Конституції Франції 1958 p.); народне представництво (преамбула Конституції Японії 1946 p.); розподіл влади (ст.20 Основного Закону ФРН); рівноправність (ст.3 Конституції Італії 1947 р.)

Ці принципи не формулюють прав і обов'язків, але є виз­начальними для багатьох конституційно-правових норм.

Крім загальних принципів є ще такі принципи, які мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосо­вуються в державній діяльності.

Інститут конституційного права (дер­жавно-правовий інститут) – це відносно самостійна група норм державного (конституційного) права, які регулюють од­норідні і взаємопов'язані між собою суспільні відносини. Конституційно-правові інститути розподіля­ються на:

1. Загальні;

2. Основні, які входять до складу загальних;

3. Початкові, котрі, як правило, містять в собі кілька пра­вових норм.

Щодо функцій конституційного права зарубіжних країни, то їх декілька.

Прогностич­на функція полягає в тому, що наука державного права зару­біжних країн виховує здатність оцінювати й обґрунтовано про­гнозувати державно-правовий розвиток.

Прикладна функція. Конституційна реформа в країнах СНД, включаючи Україну, є значною мірою процесом і резуль­татом запозичення з державно-правових систем США, Франції, Німеччини, Скандинавії. Отже, знання про державне право цих та інших країн дають реальну користь, дозволяють засто­совувати сформовану за кордоном і випробувану часом прак­тику.

Комунікаційна функція. Контакти з іноземними держава­ми, їхніми представниками, міжнародна взаємодія у сфері пра­ва породжують попит на фахівців, спроможних юридично ко­ректно діяти в умовах закордонних правових систем. Державознавство полегшує спілкування (комунікацію), взаєморозу­міння з представниками зарубіжних країн, змушує зважати на наявні розбіжності. Зміст вивчення державного права зару­біжних країн не вичерпується практичними цілями. Діяль­ність багатьох юристів прямо не пов'язана із закордонним правом, але повноцінна юридична освіта неможлива без таких дисциплін, як історія, теорія, філософія права, державне пра­во зарубіжних країн тощо.

Наука конституційного права зарубіжних країн виконує пізна­вальну функцію, сприяє здобуттю повноцінної юридичної освіти.

4. Об’єкти та суб’єкти державно-правових відносин

Конститу­ційне право, як і будь-яка галузь національного права, має свій окре­мий об'єкт регулювання. Це усталена сукупність різноманітних суспільних відносин, які складаються у процесі здійснення державної влади, її формування та взаємодії між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. Ці відносини набувають правового характе­ру і перетворюються на конституційно-правові, оскільки вони вре­гульовані нормами конституційного права.

Суб'єктами конституційних правовідносин вважають таких учасників соціальних зв'язків у сфері здійснення державної влади, які мають конституційну правосуб'єктність і відповідний право­вий статус. Традиційно — це:

- глава держави (президент, монарх, президія представницького органу влади);

- парламент, його пала­ти, голови палат, депутати;

- уряд, прем'єр-міністр, міністерства, цен­тральні відомства, міністри;

- органи конституційного нагляду, кон­ституційний суд;

- місцеві органи влади та управління, муніципалі­тети;

- федеральні органи державної влади; громадяни (піддані).

Суб'єкт конституційного права – це по­тенційний носій прав і обов'язків, передбачених нормами дер­жавного (конституційного) права.

Суб'єктами державного (конституційного) права є:

а) держава загалом і зокрема через:

- державні органи;

- органи влади суб'єктів федерації, адміністративно-те­риторіальних одиниць тощо.

б) фізичні особи:

- депутати представницьких органів влади; громадяни чи їх спільноти (територіальні, соціальні) тощо;

- іноземні громадяни, особи без громадянства, біпатри­ди.

в) політичні партії;

г) в деяких державах – громадські об'єднання.

Значна кількість конституційних правовідносин існує у феде­ративних державах між союзом в особі його органів державної влади та окремими суб'єктами федерації, між окремими членами федерації тощо. Між центральними органами державної влади та муніципалітетами конституційні правовідносини складаються через здійснення «адміністративної опіки», внаслідок розпуску муніципалітетів, усунення від посади мерів, при вирішенні муні­ципальних спорів тощо.

Чільне місце посідають конституційні правовідносини між громадянами (підданими), з одного боку, та центральними орга­нами державної влади — з іншого, які виникають під час виборів, проведення референдуму чи плебісциту, при запровадженні у життя народної ініціативи. Не менш важливе значення мають конституційні правовідносини, що складаються між громадяна­ми та муніципалітетами на виборах до органів місцевого самовря­дування, при відкликанні членів муніципальних рад тощо.

Об'єкт конституційних правовідносин — це різного роду об­ставини, або фактичні умови, що потребують юридичного опосе­редкування. В юридичній науці під об'єктом правовідносин розу­міють два його рівні (аспекти): безпосередній і зовнішній. Об'єк­том конституційних правовідносин є те, на що спрямований правовий вплив у конкретному соціальному зв'язку. Такими об'єк­тами є воля і свідомість суб'єктів — учасників правовідносин. Наприклад, з появою правотворчих правовідносин важливо зав­жди повніше враховувати інтереси, волю і рівень свідомості суб'єктів, які беруть участь в обговоренні та прийнятті закону. Зокрема, у виборчому процесі результат багато в чому залежить від того, як враховуються інтереси, воля і свідомість виборців, рівень їхнього психічного стану.

До об'єктів конституційних правовідносин належать законодав­ча, установча, контрольна діяльність представницьких органів вла­ди, правотворча діяльність уряду, вибори представницьких органів держави, референдум, порядок здійснення прав і свобод громадян, нагляд і контроль за місцевими органами влади та управління.

Розкриваючи сутність і зміст конституційних правовідносин, необхідно звернути увагу на те, що вони, на відміну від інших, завжди мають політичний характер, оскільки всебічно пов'язані з різноманітною діяльністю держави.

Отже, конституційні правовідносини, що складаються у поряд­ку здійснення державними органами своїх повноважень, одно­значно мають політичний характер. Саме така властивість кон­ституційних правовідносин визначає їх фундаментальну приро­ду й особливе місце в системі правовідносин.