2. Характеристика конституційного регулювання у Великобританії

Історичні особливості розвитку держави зумовили нестан­дартний характер британської Конституції. Великобританія не знає одноразово створеного акта, який мав би значення Конституції у формальному розумінні.

Особливості Конституції є формальними, але не стосуються її змісту або суті. Британсь­ка конституція має комбіновану, несистематизовану форму; вона складається з двох частин — писаної і неписаної. Такий характер мають усі галузі англійського права, тому конститу­ційне законодавство здається не дуже чітким і визначеним. Британську Конституцію часто називають неписаною, маючи на увазі ту обставину, що вона ніколи не була «записана» в єдиному акті. Писана і неписана її частини мають, у свою чер­гу, різні джерела.

Писана частина включає статутне право, тобто прийняті в різні роки акти, які регулюють питання конституційного характеру. При цьому жоден із цих законів не є Основним законом. Крім того, до писаної частини належать присуди (прецеденти), що мають своїм предметом питання того ж конституційного характеру. Вислів «писаний закон» означає закон, формально прий­нятий парламентом, не важливо, чи зафіксований він на папері, а термін «неписаний закон» уживається для позначення закону, який не пройшов парламентської процедури. Прису­ди утворюють систему «загального права»; вони стосуються головним чином прав і свобод громадян, а також відносин між різними державними органами. Судові прецеденти численні; найбільше значення з них мають рішення вищих судових інстанцій, особливо палати лордів — верховної судової інстан­ції країни. її рішення є обов'язковими для всіх судів.

До власне неписаної частини належать конституційні уго­ди, які ніде юридично не зафіксовані, але регулюють, як пра­вило, найважливіші питання державного життя. Ці угоди, або система звичайного права, розглядаються у Великобританії як основа конституційного права. Звичай представляють прави­ла, що склалися на практиці й не користуються судовим захи­стом. Королівські прерогативи, наприклад, є частиною звичай­ного права. Вони включають норми, які регулюють призначен­ня міністрів, колективну відповідальність Кабінету міністрів, розпуск парламенту, укладення міжнародних договорів, ого­лошення війни тощо. На практиці ці прерогативи належать короні (монарху) після схвалення урядом. Суверенітет парла­менту — фундаментальний принцип британського конститу­ційного права — також є принципом звичайного права.

Статутне право має фрагментарний характер; парламентсь­ких актів з конституційних питань налічується близько 4 тис, і це число постійно збільшується. Деякі акти парламенту мо­жуть розглядатись як суто конституційні, цілком присвячені якому-небудь питанню конституційного регулювання.

До них, зокрема, належить декілька законів про склад, взаємовідно­сини і повноваження палат парламенту (закони про парламент 1911 і 1949 pp., Акт про перів 1963 p.), закони про правове становище особи,наприклад Хабеас корпус акт 1679 p., Білль про права 1689 р. (правда, ці акти тепер мають швидше істо­ричний характер, оскільки поступово майже повністю були замінені пізнішими законами у галузі кримінального і кримі­нально-процесуального права), закони про виборче право (акти про народне представництво 1949, 1969, 1974 pp. та ін.); зако­ни про місцеве управління (акти про місцеве управління 1972 і 1985 pp.).

Конституційні норми містяться і в законах, у яких регулювання подібних норм є частиною акта нарівні з іншими питаннями. Наприклад, в Акті про міністрів корони 1975 р. нарівні з питаннями конституційного характеру є багато по­ложень адміністративного права. Конституційні норми можуть міститися і в актах делегованого законодавства.

Своєрідна форма британської Конституції має низку на­слідків; перш за все її компоненти передбачають певний особ­ливий порядок їх прийняття, зміни або скасування. Іншими словами, Конституція належить до гнучких, тобто змінюваних із дотриманням звичайної процедури в парламенті або в умо­вах звичайного судочинства. Наступна особливість — від­сутність органів конституційного контролю, оскільки неможливо зіставляти акти, що видаються, ухвалювані судові рішен­ня з уже існуючими парламентськими законами і чинними присудами, якщо ці закони і рішення не наділені підвищеною юридичною силою. Тим більше не можна визначити, чи відповідає акт, що видається, конституційним угодам, ніде юридич­но не зафіксованими.