2.5.7. Гідрохімічні та гідробіологічні особливості озер

За середньою мінералізацією вод озера поділяють на прісні (мінералізація до 1‰), солонуваті (1-25‰) та солоні (понад 25‰). Найменшу мінералізацію мають озера зони надлишкового та достатнього зволоження.

Загальний вміст солей в озері визначають його сольовим балансом:

(2.70)

де — прихід солей з поверхневим притоком вод; — прихід з підземними водами; — прихід з атмосферними опадами; — витрати разом з поверхневим стоком; — разом з фільтрацією вод; — винос вітром; — осадження на дно; — зміни запасу. Як бачимо сольовий баланс тісно пов’язаний з водним. Для прісних озер основне значення мають та . Для досить мінералізованих озер посушливих областей зростає роль , а також в межах основної частини і особливо у мілководних затоках.

При зростанні мінералізації озер по мірі переходу від зволожених до посушливих областей (або по мірі засолення озер) відбуваються певні зміни їх сольового складу — метаморфізація вод. За схемою М. Валяшко відбувається поступова заміна переважаючих в розчині іонів:

(2.71)

При розпрісненні вод відбувається зворотній процес.

У гідрохімічному режимі озер значну роль грають також розчинені гази. Розподіл О₂ та СО₂ по вертикалі залежить від термічної та сольової стратифікації, перемішування, розвитку життя та інших факторів. У сильно прогрітих влітку (неглибоких) озерах, з розвинутим життям, основна кількість кисню знаходиться у приповерхневому шарі (епілімніоні), де він виробляється фітопланктоном і поступає з повітря. Натомість вміст СО₂ наростає з глибиною. Сезонні коливання їх вмісту значні. Взимку кількість О₂ різко понижується, а СО₂ — росте. У глибоких озерах, зі слабким розвитком життя, прозорою та прохолодною водою, насичення основними газами достатнє і рівномірно розподілене (рис. 2.76).

Особливі гідрохімічні процеси відбуваються у соляних (мінеральних) озерах. Якщо вони вміщують ропу (близькі до насичення солями), то при періодичному досягненні насичення відбувається садка солей. Озера стають самосадочними. Їх поділяють на карбонатні, сульфатні та хлоридні. Осаджені солі бувають досить різноманітні. Вони утворюють донні поклади. Деякі з них розробляються людиною як родовища.

Біологічна класифікація озер побудована на врахуванні умов харчування гідробіонтів — трофічності. Озера поділяють на оліготрофні (гр. oligos — мало), євтрофні (гр. eu — добре) та дистрофні (гр. dys — недостатньо). У водах першого типу озер мала кількість біогенних елементів, життя розвинуте слабо, у донних відкладах переважають мінеральні частки. Євтрофні озера відрізняються великим вмістом біогенних елементів, значним розвитком фітопланктону та макрофітів. Це призводить до неповного колообігу речовин та відкладання потужних товщ донних намулів, збагачених на органіку. До дистрофних відносять переважно озера із заболоченими водозборами. Їхні води вміщують значну кількість гумінових кислот, які не дають розвиватися гідробіонтам. Останні представлені переважно мохами. З часом дистрофні озера переважно заторфовуються і перетворюються на болота.

Природній хід розвитку основної частини озер відбувається від оліготрофних до євтрофних та дистрофних, а далі до боліт. Зміни географічних умов можуть перервати і видозмінити цей процес. Тому існують перехідні типи озер (мезотрофні та інші). Він також може інтенсифікуватися людиною. Явище антропогенного євтрофування широко розвинуте, охоплює навіть крупні озера і створює серйозні екологічні проблеми.

Розвиток гідробіонів тісно пов’язаний як з загальними екологічними умовами (факторами) так і з особливостями гідрологічного режиму озер та їх частин. Найбільш яскраво сезонні зміни проявляються в озерах помірних широт. Особливою послідовністю процесів є заростання відносно невеликих озер. Вони розвиваються за багаторічні періоди.