2.5.2. Морфометрія та морфологія озер

Морфометричні особливості котловин озер трансформують дію як зовнішніх (теригенних) так і внутрішніх (лімнічних) факторів на їх гідрологічний режим. Морфометричні показники відносяться до певних рівнів води і можуть бути поточними та середніми за багаторічний період. При складній будові котловини показники можна визначати як для всієї водойми, так і для характерних відносно відокремлених частин — озерних плес.

Площі водної поверхні (дзеркала) озера та об’єми води в ньому взаємопов’язані і залежать від рівнів (глибин) на певний момент часу. Їх прийнято відображати у вигляді кривих площ та об’ємів озера (рис. 2.69).

Довжиною озера (L км) називають найкоротшу відстань між двома найбільш віддаленими точками берегової лінії (урізу), виміряну по поверхні озера (поздовж його вісі).

Шириною озера (B км) називають відстань між протилежними частинами урізу виміряну по прямій, перпендикулярній вісі озера. Розрізняють максимальну ширину ( та середню:

(2.50)

Також розрізняють реальні глибини ( м), включаючи максимальну ( ), та середню:

(2.51)

До основних морфометричних показників відносять також довжину берегової лінії ( км), та ступінь її порізаності:

(2.52)

(2.53)

де та — коефіцієнт звивистості (порізаності) берегової лінії; — середня площа дзеркала; — периметр озера у вигляді ламаної кривої. Перший коефіцієнт показує відношення довжини берегової лінії до довжини кола рівного за площею .

. (2.54)

. (2.55)

. (2.56)

Розрахунки за другою формулою ( ) потребують більше часу та зусиль, але більш точні.

Важливу роль у формуванні гідрологічного режиму озер грає співвідношення розмірів їх водозбору та дзеркала. Такий показник назвали питомим водозбором:

.

Озера характеризують також за допомогою певних морфологічних елементів (рис. 2.70). Вони знаходяться в межах котловин (1). Частини котловин є їх ложем (2), а частини берегами (береговими областями — 3). З часом формується характерний профіль берегової зони озера (рис. 2.70, б). В ньому виділяють береговий уступ (яр — 4), узбережжя (5), берегову відмілину (6), її абразійну (7) та акумулятивну (8) частини і підводний відкіс (9). Рівні в озері змінюються від нижчого (10) до вищого (11). В основі котловини (профіля) лежать корінні породи (12). Розвиток профіля починався від початкової форми берега (13).

Мілководну прибережну частину озера називають літораллю. Підводний відкіс — сублітораллю. Глибоководна частина озера це пелагіаль, а її дно — профундаль.

Основним фактором формування яру, відмілини і характерного профіля берега в цілому є діяльність хвиль. Вона може активізувати інші схилові процеси. На транспорт наносів впливають також поздовжберегові течії. Всі процеси переробки берегів озер розвиваються у відповідності до їх основних характеристик і геологічної будови даної території. Закономірності переробки берегів та основні їх типи вивчає спеціальний розділ озерознавства.