Гідрологія океанів і морів

Світовий океан це неперервна водна оболонка Землі, над якою виступають елементи суходолу — материки, острови, і яка характеризується єдністю взаємопов’язаних частин, сольового складу, загальною специфікою гідрологічних процесів. Він покриває 71% поверхні планети, вміщує 96, 4 % об’єму сучасної гідросфери і пов’язаний з глобальними тектонічними, кліматичними та еволюційними процесами.

Частково процеси та явища в океані вже були розглянуті у першій частині підручника. Тут ми більше зупинимось на власне географічному та гідрологічному їх аспектах.

2.1.1. Поділ Світового океану

По мірі накопичення даних про океан та моря ускладнювалось питання про поділ Світового океану. Перший крок до офіційного вирішеня питання зробило Лондонське географічне товариство. Спеціально створена ним комісія розробила класифікацію, яка була прийнята у 1845 році. За нею виділялось п’ять океанів: Північний Льодовий, Атлантичний, Індійський, Тихий та Південний. Їх межі були проведені по полярним колам та меридіанам південних точок Південної Америки, Африки та Австралії. Пізніше це питання знову обговорювалось і за даними Міжнародного гідрографічного бюро (1923 р.) та Міжнародних гідрографічних конференцій (1937 та 1953 рр.) поділ дещо змінювався. В останньому варіанті було вирішено відмовитися від виділення Південного льодовитого океану. Але тепер його знову виділяють. Міжнародна гідрографічна класифікація будується на встановлених традиціях в назвах окремих об’єктів та прагненні проводити морські кордони по прямих лініях.

Традиції та зручності судноплавства вступають у протиріччя з географічними (гідрологічними) ознаками та принципами поділу океану. Тому існує досить велика кількість спроб більш обгрунтовано провести такий поділ. Досить розповсюдженими є схеми з виділенням семи, або восьми океанів (за гідрологічними ознаками). За морфологічними же ознаками виділяють тільки три океани.

За сучасними даними океаном можна вважати частину Світового океану розташовану між материками, яка характеризується великими розмірами, самостійною системою циркуляції вод та атмосфери, суттєвими особливостями гідрологічного режиму.

Океани в свою чергу поділяються на окремі частини. Є спроби ви-діляти океанічні басейни, або природні регіони. Але найбільше прийнято виділення морів, заток та проток.

В силу історичних обставин та об’єктивної складності питань сучасні назви протирічиві і не завжди відповідають гідрологічним принципам (ознакам). Окремі затоки фактично є морями і навпаки.

Таблиця 2.1.

Основні характеристики океанів

В гідрології морем називають порівняно невелику частину океану, врізану в суходіл, або відділену від інших його частин берегами материків, півостровів, островів, підводними порогами. Море характеризується специфічними геологічними, гідрологічними, метеорологічними та іншими рисами.

Існують різні класифікації морів. Найбільш розповсюджений поділ на:

1) внутрішні (середземні);

а) міжматерикові;

б) внутріматерикові;

2) окраїнні;

3) міжострівні.

Деколи внутрішніми називають Каспійське та колишнє Аральське море. Але це особливі випадки (об’єкти) — рудименти (релікти), що колись були з’єднані з океаном. Їх також розглядають як озера.

Внутрішні моря глибоко входять в межі суходолу і з’єднані з океаном одною, або системою проток. Тому їх гідрологічний режим значно відрізняється від режиму прилеглих районів океану.

Окраїнні (крайові) моря мають більшу схожість (пов’язаність) режиму з океаном ніж внутрішні. Вони відділені від нього або крупними півостровами, або грядами (ланцюгами, витягнутими архіпелагами) островів.

Міжострівні моря розташовані серед крупних островів або архіпелагів.

Фактично розглянутий поділ являється типізацією (див. 1.3.4), а не класифікацією. Він допускає існування багатьох перехідних, а також атипічних об’єктів (наприклад Саргасове море — «без берегів»).

За міжнародним поділом (прийнятим з метою упорядкування міжнародного обміну океанографічними матеріалами) виділяють 59 морів.

Більш дрібними частинами океанів та морів є затоки та протоки. Затока — це частина океану або моря врізана в суходіл і слабо відокремлена від прилеглої відкритої акваторії, що приводить до невеликої різниці у гідрологічному режимі. Розрізняють просто затоки, бухти, лагуни, фйорди, губи, естуарії, лимани. Останні три різновиди фактично є об’єктами перехідного типу — гирловими областями річок. Лагуни та фйорди також мають свої особливості.

Протока — це водний простір, що відділяє дві ділянки суходолу і з’єднує океани, моря чи їх частини. В океанології існує важливий науковий напрямок — вчення про протоки.