§ 4. Державний контроль та нагляд у сфері комунікацій

Керуючись указаною раніше характерною особливістю кому­нікацій як об’єкта адміністративно-правового регулювання (нерід­но є джерелом підвищеної небезпеки), в аспекті державного регу­лювання додільно якісно здійснювати питання контролю та нагля­ду в зазначеній сфері. Слід відзначити, що існує розгалужена система органів та організацій, метою діяльності яких є здійснення контрольно-наглядових функцій у сфері комунікацій. Стисло зу­пинімося на основних засадах контролю та нагляду виходячи з проаналізованих вище видів комунікацій.

1. Транспорт

Держава встановила єдиний порядок регулювання питання на­гляду за додержанням підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, нормативних актів щодо безпеки польотів на авіаційному, судноплавства - на морському і річково- му, руху - на залізничному та автомобільному транспорті.

Органи, на які покладаються функції нагляду за забезпеченням безпеки руху транспортних засобів:

• здійснюють контроль за виконанням підприємствами, уста­новами, організаціями незалежно від форм власності нормативних актів із питань безпеки руху на транспорті;

• здійснюють нагляд за безпекою руху транспортних засобів;

• беруть участь у службовому розслідуванні обставин і причин катастроф, аварій та подій на транспорті;

• ведуть облік і здійснюють аналіз причин катастроф, аварій, подій, розробляють і контролюють виконання профілактичних заходів щодо їх попередження;

• проводять перевірки з питань організації роботи, пов’язаної із забезпеченням безпеки руху транспортних засобів;

• перевіряють готовність аварійно-відбудовних формувань, пошуково-рятувальних служб до ліквідації наслідків катастроф, аварій, подій тощо;

• контролюють технічний стан рухомого складу тощо (поста­нова Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997р. № 204 «Про затвердження Порядку здійснення нагляду за забезпеченням без­пеки руху на транспорті»).

Перш за все необхідно говорити про центральний орган вико­навчої влади у сфері транспорту - Міністерство транспорту та зв'язку України, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від б червня 2006 р. № 789 «Про затвердження По­ложення про Міністерство транспорту та зв'язку України»:

а) організовує і контролює відповідно до законодавства роботу, пов’язану із забезпеченням безпеки руху транспортних засобів, вживає заходів до зменшення шкідливого впливу функціонуван­ня транспорту на довкілля та забезпечує екологічну безпеку на транспорті; б) здійснює відповідно до законодавства державний нагляд за додержанням вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки торговельного мореплавства, руху відпо­відно на морському і річковому, залізничному та автомобільному транспорті.

Відповідно, кожний із урядових органів державного управління, що діють у складі Мінтрансзв’язку (Укрзалізниця, Укравтотранс, Державіаадміністрація, Укрморрічфлот) здійснюють контрольно- наглядові функції у видах транспорту.

У сфері авіаційного транспорту Державіаадміністрація відпо­відно до покладених на неї завдань:

1. здійснює нагляд за безпекою польотів повітряних суден, льотною придатністю суден, внесених до Державного реєстру ци­вільних повітряних суден, придатністю до експлуатації аеродро­мів, аеронавігаційних технічних засобів, інших об’єктів цивільної авіації та їх захист від актів незаконного втручання, а також забез­печує державне регулювання, контролює та проводить перевірку ефективності системи авіаційної безпеки;

2. контролює в межах своїх повноважень організацію та забез­печення повітряних перевезень вищих посадових осіб;

3. здійснює інспектування іноземних повітряних суден на те­риторії України на відповідність стандартам Міжнародної органі­зації цивільної авіації (ІКАО) та ін.

Морський і річковий транспорт під кутом зору контрольно- наглядової діяльності характеризується наявністю Головної дер­жавної інспекції України з безпеки судноплавства (Держфлотінс- пекція України), яка створюється для здійснення державного нагляду за безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті та підпорядковується Мінтрансзв’язку.

Основними завданнями Держфлотінспекції є:

• здійснення державного нагляду за безпекою судноплавства у морських і річкових портах, територіальному морі, внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах, а також на суднах, що пла­вають під Державним Прапором України;

• контроль додержання законодавства і міжнародних договорів України з безпеки судноплавства та здійснення заходів щодо запо­бігання забрудненню довкілля із суден;

• здійснення за дорученням Мінтрансзв’язку заходів щодо імп­лементації міжнародних договорів України з питань безпеки суд­ноплавства та запобігання забрудненню довкілля із суден (поста­нова Кабінету Міністрів України від ЗО грудня 1998 р. № 2098 «Питання безпеки судноплавства України»).

Говорячи про міський електричний транспорт, слід зазначити, що державний контроль за технічним станом об’єктів міського електрично­го транспорту (крім метрополітену) здійснює державна технічна інспек­ція міського електричного транспорту, до системи якої входять Головна державна технічна інспекція міського електричного транспорту і ре­гіональні підрозділи технічної інспекції міського електричного транспо­рту, а також інші органи контролю згідно із законодавством.

Законодавство у сфері міського електричного транспорту визначає, що державна технічна інспекція міського електричного транспорту:

• контролює додержання перевізниками вимог законодавства про дорожній рух і міський електричний транспорт;

• проводить реєстрацію та облік трамвайних вагонів і тролей­бусів;

• здійснює контроль за технічним станом об’єктів міського електричного транспорту і убезпеченням руху трамвайних вагонів

і тролейбусів;

• бере участь у проведенні технічної експертизи нових зразків трамвайних вагонів і тролейбусів, обладнання та устатковання міського електричного транспорту, а також вузлів і агрегатів, які безпосередньо впливають на безпеку руху.

2. Шляхове господарство

Контроль у сфері шляхового господарства перш за все здійс­нюється Державною слуоісбою автомобільних доріг України (Укр- автодором). Вказана структура відповідно до покладених на неї завдань має такі повноваження у сфері контрольно-наглядової діяльності:

• здійснює в межах своїх повноважень контроль за додержан­ням вимог законодавства щодо користування та охорони автомо­більних доріг загального користування;

• бере участь у межах своєї компетенції та в порядку, визначе­ному законодавством, у розслідуванні причин аварій і катастроф на автомобільних дорогах, а також провадить службові розсліду­вання;

• здійснює в межах своїх повноважень контроль за станом ро­боти з попередження правопорушень на підприємствах, в устано­вах і організаціях дорожнього господарства;

• проводить моніторинг внутрішнього і зовнішнього ринків будівництва, ремонту й утримання автомобільних доріг;

• реалізовує в межах повноважень, визначених законодавст­вом, державну політику у сфері охорони державної таємниці, здій­снює в установленому порядку контроль за станом охорони та збереження державної таємниці у центральному апараті Укравто- дору, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління.

3. Зв’язок

Нагляд за ринком телекомунікацій здійснюється шляхом:

1. контролю за якістю телекомунікаційних послуг;

2. перевірки додержання ліцензійних умов операторами, про­вайдерами телекомунікацій;

3. контролю за додержанням суб’єктами ринку телекомуніка­цій законодавства, стандартів та інших нормативних актів у сфері телекомунікацій.

Для здійснення нагляду за ринком телекомунікацій у складі НКРЗ створюється Державна інспекція зв'язку. Для здійснення нагляду за ринком телекомунікацій посадові особи НКРЗ мають право:

1. безперешкодного доступу на територію і в приміщення опе­раторів, провайдерів телекомунікацій;

2. давати в межах своїх повноважень суб’єктам ринку телеко­мунікацій обов’язкові для виконання приписи щодо усунення по­рушень нормативно-правових актів;

3. застосовувати в установленому законодавством порядку санкції за порушення законодавства про телекомунікації до суб’єктів ринку телекомунікацш,

4. безоплатно отримувати від суб’єктів ринку телекомунікацш необхідні інформацію, пояснення та інші матеріали (Закон України від 18 листопада 2003 р № 1280-ІУ «Про телекомунікації»)

Контрольні питання та завдання

1. Дайте визначення і наведнь адміністративно-правову класифікацію комунікацій

2. У чому проявляються характерні особливості комунікацій та їхніх скла­дових частин як об єктів адміністративно-правового регулювання'?

3. Перерахуйте закони України, положення яких присвячені державному регулюванню у сфері комунікацій

4. Дайте визначення транспорту і вкажіть загальні засади адміністратив­но-правового регулювання у сфері транспорту

5. Адміністративно-правове регулювання залізничного транспорту

6. Адміністративно-правове регулювання автомобільного транспорту

7. Адміністративно-правове регулювання авіаційного транспорту

8. Адміністративно-правове регулювання морського та річкового транс­порту

9. Адміністративно-правове регулювання міського електричного транспорту

10. Адміністративно-правове регулювання трубопровідного транспорту

11. Адміністративно-правове регулювання шляхового господарства

12. Дайте визначення телекомунікацій (електричного звязку) та охарак­теризуйте державне регулювання у цій сфері

13. Дайте визначення поштового звязку та охарактеризуйте державне регулювання у цій сфері

14. У чому полягає та як здійснюються державний контроль і нагляд у сфері комунікацій⁹

Теми рефератів

1. Адміністративно-правове регулювання ринку телекомунікацш

2. Залізничний транспорт природна монополія чи об’єкт конкуренції⁷

3. Забезпечення безпеки авіації організаційно-правовий механізм

Рекомендована література

Основна

] Адміністративне право України Академічний курс Підручник У 2т- Т 2 Особлива частина / Ред колепя В Б Авер’янов (голова) та ш - К Юридична думка, 2005 - С 146-167

2. Адміністративне право України Підручник / За заг ред С В Кі валова - Одеса Юридична література», 2003 С 445-486

3. Адміністративне право України Підручник і Ю П Битяк, В М Гаращук, О В Дьяченко та ін , За ред Ю П Бит яка К Юрінком Інтер, 2005 — С 347-361

4. ГладупЗ С Адмішстраіивне право України Навч посібник Тер­нопіль Карт-бланш, 2004 - С 269-285

5. Макаренко В В, Гочубпичнй В Б, Нечипорєнко Н С Основи пра­вового регулювання діяльності залізниць України - К Київський уні верситет економіки і іехнолопй транспорту, 2005 - 261 с

6. Транспорт та зв’язок в Україні зібрання актів законодавства У 8 т і За заг ред Г М Кірпи - К Концерн «Видавничий Дім «1н Юре», 2004

Додаткова

1. Бендик Л Пропозиції щодо регулювання управлінських послуг з організації міських перевезень пасажирів автомобільним транспортом загального користування І і Юридична Україна - 2005 - № 3 - С 24-29

2. Бервено С Організаційна структура Державної служби спеціаль­ного зв’язку та захисту інформації України і і Юридична Україна - 2006 - № 11 - С 20-22

3. Грачов О Мобільний громадянин без права на анонімність // Дзер­кало тижня - 2005 - № 34 - С 6

4. Ііьницький К Як вижити торговельному флоту під українським

прапором // Дзеркало тижня - 2005 № 24 - С 9

5. Коваленко В Телекомунікації стали концсп гуальнішими 11 Дзерка­ло тижня - 2006 - № 21 — С 9

6. Кочпин А Г Новое в правовом регулировании отношений на желез

нодорожном транспорте // Государство и право - 2003 № 10 - С 48 51

7. Кроткова И В Теоретические проблемы формирования транспорт- ного права (Всероссийская научно-пракгическая конференция) // Госу­дарство и право - 2004 — № 9 - С 109-118

8. Михайпенко А Суда и суды // «Московский комсомолец» в Украи­не - 2006 - 26 апреля - 10 мая - С 10

9. Мишутии С Дорога не железная // Арі умепты и факты в Украине - 2005-№44-С 9

10. Развадовськіш В И Особливості державного регулювання заліз­ничного транспорту і і Наше право 2004 - № 2 (2 ч ) - С 24-30

11. Степанчиков С Останній писк «Укріелекому» // Дзеркало тиж­ня - 2006-№ 39- С 1, 9

12. Фтплов А Мштрансзв’язку та Державіас^ужба проблема взаємодії в сфері забезпечення безпеки цивільної авіації І і Юридична Україна 2006 № 9 - С 17-21

13. Фліс О Залізничний ренесанс ^? // Дзеркало тижня 2005 - N° 20 (548) - С 9

ТЕМА № 13 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ В АГРОПРОМИСЛОВОМУ КОМПЛЕКСІ

§1. Загальна характеристика агропромислового комплексу як об’єкта адміністративно-правового регулювання.

§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання в агропромис­ловому комплексі.

§ 3. Державний контроль і нагляд в агропромисловому комплексі.

§ 1. Загальна характеристика агропромислового комплексу як об’єкта адміністративно-правового регулювання

Україна обґрунтовано вважається аграрною державою, оскільки родючість українських земель, значна сільськогосподарська складо­ва вітчизняного експорту, кількість громадян, задіяних у сфері агропромислового комплексу тощо свідчать про пріоритетність сільського господарства у нашій державі. Забезпеченість одним із ключових кінцевих результатів діяльності агропромислового ком­плексу - продуктами харчування є важливою складовою національ­ної безпеки України. Слід зазначити, що агропромисловий ком­плекс (далі - АПК) - це сукупність галузей народного господар­ства, пов’язаних з виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції, які спрямовані на забезпечен­ня населення продуктами харчування.

Підтвердженням того факту, що АПК - комплексне утворення, є перелік складових - агропромислових галузей. До них належать:

• землеробство;

• тваринництво;

• харчова і переробна промисловість;

• ветеринарна медицина;

• насінництво та розсадництво;

• садівництво, виноробство;

• рибне господарство тощо.

Пріоритетність соціального розвитку села та агропромислово­го комплексу об’єктивно випливає з виняткової значущості та незамінності вироблюваної продукції сільського господарства у життєдіяльності людини і суспільства. Високий рівень соціально- економічного розвитку села є основною умовою продовольчого та сировинного забезпечення держави, її економічної незалеж­ності.

Агропромисловий комплекс як об'єкт адміністративно-право­вого регулювання характеризується тим, що державою щодо АПК втілюються в життя такі заходи:

• надання агропромисловим товаровиробникам права вільного вибору форм власності і напрямів трудової та господарської діяль­ності, повної власності на результати своєї праці;

• регулювання відносин агропромислових товаровиробників і держави за допомоги системи бюджетного фінансування, кредиту­вання, оподаткування, страхування і з широким застосуванням комплексу пільг. Держава здійснює регулювання гуртових цін окремих видів сільськогосподарської продукції, встановлюючи мінімальні та максимальні закупівельні ціни, а також застосовую­чи інші заходи, визначені законодавством, із дотриманням правил антимонопольного законодавства та правил добросовісної конку­ренції;

• прямий державний протекціонізм у здійсненні зовнішньо­економічних операцій з вітчизняною сільськогосподарською про­дукцією. Держава зацікавлена у підтримці саме вітчизняного товаровиробника, тому що це пов’язано із зайнятістю громадян, із отриманням заробітної платні (прибутків), із зростанням конку­рентоспроможності української продукції на світових ринках;

• застосування товарних інтервенцій і тимчасового адміністра­тивного регулювання цін. Товарні інтервенції здійснюються шля­хом продажу (поставки) окремих об’єктів державного цінового ре­гулювання на організованому аграрному ринку на умовах споту або форварду з метою встановлення ціни рівноваги (фіксингу) у розмірі, що не перевищує значення максимальної закупівельної ціни. Тимчасове адміністративне регулювання цін - комплекс ад­міністративних заходів, спрямованих на упередження чи зупинку спекулятивного або узгодженого встановлення цін продавцями та/або покупцями об’єктів державного цінового регулювання на організованому аграрному ринку, яке не може бути виправлено за стандартними процедурами державних інтервенцій;

• спроби формування належної соціальної інфраструктури села. Основними напрямами розвитку соціальної інфраструктури села є:

а) наближення закладів сфери обслуговування до місць прожи­вання населення через розширення їх мережі за рахунок об’єктів невеликої потужності, в тому числі багатофункціональних і на­домних;

б) запровадження нових форм обслуговування з урахуванням особливостей сільського розселення в різних регіонах; широке використання пересувних форм надання послуг із застосуванням транспортних засобів, поштового, телефонного зв’язку, інших ко­мунікацій;

в) підготовка кадрів для роботи в соціально-культурних і ко­мунально-побутових закладах, розташованих у сільській місцевос­ті, дотримання існуючих і встановлення додаткових пільг та за­охочень для працівників соціальної сфери села;

г) визначення мінімальних нормативів забезпечення сільського населення підприємствами і організаціями соціальної сфери, що є основою для розрахунку нормативної бази бюджетного фінансу­вання витрат на утримання і розвиток соціальної інфраструктури села (нормативів бюджетної забезпеченості);

• створення рівних можливостей для всіх громадян, які постій­но проживають і працюють у сільській місцевості, в задоволенні соціальних, культурно-освітніх і побутових потреб;

• створення та постійне вдосконалення системи аграрного за­конодавства.

В Україні відбуваються глибокі соціально-економічні перетво­рення, спрямовані на перехід аграрного сектору економіки до рин­кових відносин. Здійснено роздержавлення сільськогосподарських підприємств, переважну більшість земель сільськогосподарського призначення передано у приватну власність, формуються нові ор­ганізаційно-правові структури ринкового типу, створюються умо­ви для розвитку конкурентоспроможного агропромислового вироб­ництва. Втім, не можна не вказати на ті фактори, наявність яких суттєво впливає на державне регулювання у сфері АПК. Йдеться про таке.

1. Значна залежність результативності діяльності аграріїв від кліматичних і погодних умов. Безсумнівно, значний відсоток успі­ху рослинництва залежить саме від сприятливих погодних умов як під час сівби, так і під час росту культур та жнив.

2. Агропромисловий комплекс — фактор забезпечення національ­ної безпеки держави. Слід говорити відносно продовольчої компо­ненти національної безпеки. Чинне законодавство визначає, що продовольча безпека - це захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається в гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її звичайної життєвої діяльності.

Законодавство про основи національної безпеки України ви­значає, з-поміж інших, і критичний стан із продовольчим забезпе­ченням населення як загрозу національним інтересам і національ­ній безпеці України. З метою підтримки належного рівня продоволь­чої безпеки Аграрний фонд, відповідно до законодавства про державну підтримку сільського господарства України, формує державний продовольчий резерв, який у розрізі окремих об’єктів державного цінового регулювання не може бути меншим (у відсот­ках до обсягів їх річного внутрішнього споживання): у 2006 р - 10 відсотків; у 2007 р - 12 відсотків; у 2008 р - 14 відсотків; у 2009 р - 16 відсотків; у 2010 та подальших роках - 20 відсотків.

3. Суттєві демографічні проблеми сільського населення. Реалії останніх десятиліть свідчать про такі явища, як збільшення кілько­сті громадян похилого віку, зменшення народжуваності та підви­щення показників смертності, що призводить до скорочення пра­цездатного населення сільської місцевості. Статистичні дані свід­чать: якщо 1990 р. у сільському господарстві працювало 5,5 млн осіб, то в 2003 р - 1,7 млн з 8 млн працездатного сільського насе­лення^I.

4. Складність забезпечення належної соціальної інфраструкту­ри села. Реально на сьогодні наявність і якісні характеристики сільських шкіл, дитячих садків, лікарень, закладів культури та по­бутового забезпечення - не на високому рівні. Все це обумовлює об’єктивну необхідність для молодих людей, які завершують на­вчання в середній загальноосвітній школі, в переважній більшості вирушати до міста і, після отримання там спеціальної чи вищої осві­ти, не повертатися назад до села.

5. Великі показники безробіття у селі. Політичні та соціально- економічні зміни у суспільстві, що мали місце на початку 90-х років минулого століття, призвели до припинення діяльності більшості колгоспів і радгоспів, які були системотвірним фак­тором у більшості сіл. Значна частина селян працювала та отриму­вала заробітну платню саме там. З появою сільськогосподарських виробництв різних форм власності, фермерських господарств по­треба у робочих місцях стала диктуватися ринковими механізмами і не була вже регульована державою. Це об’єктивно призвело до підвищення кількості осіб — жителів сіл, які втратили роботу.

6. Низька ефективність сільськогосподарського виробництва. Слід констатувати, що такі явища, як втілення наукових розробок у діяльність АПК, застосування сучасного устатковання, машин і механізмів, нових управлінських технологій,- це поки що реаль­ність для незначної частини сільськогосподарських виробництв. Відсутність чітких механізмів державної підтримки сільського господарства, зростання цін на пально-мастильні матеріали, сільсь­когосподарську техніку, мінеральні добрива, засоби захисту рослин та інші матеріали призвели до значного зростання собівартості сіль­ськогосподарської продукції та збитковості виробництва сільсько­господарських культур, а також практичного знищення тваринни­цтва. Для переважної більшості агропромислових виробництв є характерними низькі показники ефективності та результативності, що робить кінцеву продукцію менш конкурентоспроможною.

7. Потреби захисту вітчизняного аграрного товаровиробника при вступі України до Світової організації торгівлі та інших між­народних інституцій. «Гра за єдиними правилами» міжнародних організацій відкриє для іноземних сільгоспвиробників вітчизняний ринок, що, враховуючи зазначені вище проблеми, зробить проб­лемним існування значної кількості українських підприємств аг­ропромислового сектору. Це потребує адекватних дій як у напрямі державної підтримки аграріїв (пільгове кредитування, зменшені податки тощо), так і стосовно підвищення конкурентоспромож­ності вітчизняної сільськогосподарської продукції.

Серед заходів, що втілюються у життя державою для належного адміністративно-правового регулювання АПК, відзначалося тим­часове адміністративне регулювання цін. Рішення про запрова­дження режиму адміністративного регулювання для окремого об’єкта державного цінового регулювання приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Аграрного фонду. Строк дії режи­му адміністративного регулювання не може перевищувати шести послідовних календарних місяців, включаючи місяць, у якому бу­ло прийнято рішення про його запровадження.

Є декілька видів тимчасового адміністративного регулювання цін:

а) обмеження рівня торгової націнки (знижки) на гуртовому або роздрібному ринку визначеного об’єкта цінового регулю­вання;

б) встановлення граничних рівнів рентабельності до витрат:

• переробників товару, якщо внаслідок такої переробки вироб­ляється об’єкт державного цінового регулювання;

• осіб, які надають послуги зі зберігання (схову) об’єктів дер­жавного цінового регулювання;

в) встановлення граничних цін продажу об’єкта державного ці­нового регулювання на рівні максимальної закупівельної ціни або його придбання на рівні мінімальної закупівельної ціни (тільки на період від дати надіслання подання до органів Антимонопольного комітету України до дати прийняття ними висновку щодо наяв­ності узгоджених дій суб’єктами ринку та/або рішення на захист економічної конкуренції);

г) встановлення нетарифних обмежень (квот) щодо імпорту або експорту окремого об’єкта державного цінового регулювання;

ґ) встановлення обов’язкової передумови митного оформлення експорту окремого об’єкта державного цінового регулювання при­дбанням такого об’єкта на експортній сесії аграрної біржі (Закон України від 24 червня 2004 р. № 1877-IV «Про державну підтрим­ку сільського господарства України»).

У рамках тимчасового адміністративного регулювання цін слід указати на існування в державі Аграрного фонду. Хоча він і не є органом державного управління, але саме на нього покладено обов’язки стосовно провадження цінової політики в агропромис­ловій галузі економіки України. Аграрний фонд підпорядковуєть­ся, є підзвітним і підконтрольним Міністерству аграрної політики України.

Основними завданнями Фонду є:

• проведення цінової політики в агропромисловому секторі економіки у межах, визначених законом;

• виконання від імені держави функції кредитора на період дії режиму заставних закупівель окремих об’єктів державного ціново­го регулювання;

• виконання бюджетних програм, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік;

• формування державного продовольчого резерву об’єктів дер­жавного цінового регулювання виключно для здійснення товарних та фінансових інтервенцій на організованому аграрному ринку (постанова Кабінету Міністрів України від 6 липня 2005 р. № 543 «Про аграрний фонд»).

Прикладом діяльності Аграрного фонду може слугувати розпо­рядження Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2006 р. № 597-р «Про закупівлю Аграрним фондом цукру до державного продоволь­чого резерву», де, зокрема, зазначається: «дозволити Аграрному фонду здійснювати формування державного продовольчого резерву цукру, виробленого з цукрових буряків, шляхом його закупівлі на Аграрній біржі у межах коштів, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», за цінами, що не перевищують середньозважені ціни рівноваги (фіксингу), які скла­лися на Аграрній біржі протягом останніх трьох торгових сесій».

Нормативно-правовою базою адміністративного-правового регулювання у сфері агропромислового комплексу є положення таких документів:

• Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 p. № 2768-Ш;

• Закон України від 25 червня 1992 p. № 2498-ХІІ «Про вете­ринарну медицину»;

• Закон України від 21 квітня 1993 р. № 3116-ХІІ «Про охорону прав на сорти рослин»;

• Закон України від ЗО червня 1993 p. № 3348-ХІІ «Про каран­тин рослин»;

• Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3691 -XII «Про пле­мінну справу у тваринництві»;

-Закон України від 17 червня 1999 p. № 758-XIV «Про держав­не регулювання виробництва і реалізації цукру»

• Закон України від 26 грудня 2002 р. № 411 -IV «Про насіння і садивний матеріал»;

• Закон України від 15 травня 2003 p. № 742-1V «Про особисте селянське господарство»;

• Закон України від 19 червня 2003 p. № 973-IV «Про фермер­ське господарство»;

• Закон України від 24 червня 2004 р. № 1870-1V «Про молоко та молочні продукти»;

• Закон України від 24 червня 2004 р. № 1877-1V «Про держав­ну підтримку сільського господарства України»;

• Указ Президента України від 28 грудня 2005 р. № 1867/2005 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від

9. грудня 2005 року «Про стан агропромислового комплексу та захо­ди щодо забезпечення продовольчої безпеки України»;

• постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1182 «Про затвердження Положення про Державну службу з охорони прав на сорти рослин»;

• постанова Кабінету Міністрів України від 6 липня 2005 р. № 543 «Про Аграрний фонд»;

• постанова Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2006 р. № 1541 «Про затвердження Положення про Міністерство аграрної політики України»;

• розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 грудня

2003. р. № 536-р «Про схвалення Концепції Комплексної програ­ми підтримки розвитку українського села на 2006-2010 роки» тощо.

Стосовно останнього з перерахованих документів слід зазначи­ти, що метою Програми є реалізація основних напрямів державної політики створення сприятливих умов для комплексного розвитку сільських територій, розв’язання соціальних проблем села, розвит­ку високоефективного конкурентоспроможного на внутрішньому і зовнішньому ринках аграрного сектору, забезпечення продоволь­чої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.

Передбачається, що виконання Програми забезпечить:

• доведення забезпечення сільських населених пунктів об’єк­тами соціальної інфраструктури до соціальних стандартів;

• зростання заробітної плати в сільському господарстві до се­реднього рівня галузей економіки;

• споживання продуктів харчування на душу населення на рів­ні норм, наближених до раціональних;

• розвиток організованого внутрішнього аграрного ринку;

• підвищення рівня рентабельності, яке забезпечить розширене відтворення в сільському господарстві;

• зростання обсягів валової продукції сільського господарства в 2010 р. порівняно з 2004 р. у 1,6 раза, а валової доданої вартос­ті - у 2 рази;

• поліпшення екологічної ситуації в сільській місцевості;

• збільшення обсягів експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів;

• збільшення рівня інвестицій;

• значне збільшення надходжень до державного бюджету.