7.5. Господарські організації

Господарські організації – це організації, що задовольняють потреби людини й суспільства в зовнішній для організації середовищу. Господарські організації мають у своєму розпорядженні власність, необхідної для виробництва основного продукту. Дані організації можуть провадити продукцію у вигляді товару, послуг, інформації або знань. Цивільний кодекс РФ передбачає створення широкого набору комерційних організацій, більша частина яких - господарські організації, і некомерційних організацій.

Господарські організації (товариства й суспільства) створюються для задоволення потреб і інтересів засновників і суспільства шляхом виробництва товарів або надання необхідних послуг і одержання прибутку. До господарських організацій ставляться:

- юридичні особи всіх форм, крім суспільних і релігійних організацій), у тому числі товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, споживчі кооперативи й т.д.

- неюридичні особи всіх форм, у тому числі підрозділу організацій, організації на базі індивідуальної трудової діяльності й т.д.

Господарські організації прийнята розділяти на чотири групи: мікро, малі, середні й великі. Критеріями такого поділу можуть служити чисельність персоналу, вартість майнового комплексу, значення випускається продукции, що, і частка займаного ринку у відповідному секторі. Найбільше повно представлені критерії для віднесення організації до малого підприємства (МП), серед яких:

а) частка статутного капіталу (КК) МП, що належить його засновникам, що не є суб'єктами малого підприємництва, не повинна перевищувати 25% від КК МП;

б) граничні значення среднесписочной чисельності працівників (без сумісників і працівників необлікового складу) не повинні перевищувати, чіл.:

у промисловості, будівництві й на транспорті - 100,

у сільському господарстві й інноваційній діяльності - 60,

у науці й науковому обслуговуванні, роздрібній торгівлі, громадському харчуванні й побутовому обслуговуванні - 30,

в оптовій торгівлі, в інших галузях і інших видах діяльності — 50.

Господарські організації із чисельністю, істотно меншої, чим у МП, відносять до мікроорганізацій, наприклад, аудиторська фірма із чисельністю персоналу шість чоловік. Господарські організації представляють гнітючу кількість організацій у світі.

Уведені форми	Форми, що скасовуються
Повне товариство як юридична особа Товариство на вірі Товариство з обмеженою відповідальністю Товариство з додатковою відповідальністю Дочірні й залежні суспільства Виробничі кооперативи	Повне товариство як неюридична особа Змішане товариство Товариство з обмеженою відповідальністю Індивідуальне (сімейне) частка підприємство

Господарські організації класифікуються по наступних ознаках:

за часом дії: безстрокові й тимчасові. У реєстраційних документах вказується час її діяльності. Можна зареєструвати організацію на рік, місяць і навіть на один день;

по сезоні активної дії: літні, зимові, у сезон дощів і т.д. Цей статус дає можливість організації набирати персонал на певний циклічний строк;

по масштабі виробництва: одиничне, серійне й масове виробництво;

по спеціалізації виробництва: спеціалізоване й універсальне;

по номенклатурі випуску продукції: монономенклатурное й багатономенклатурне виробництво. Наприклад, виробництво оцинкованих труб для медичної промисловості, сільського господарства.

Согласн ГК України передбачаються наступні форми організацій. Комерційні: господарські товариства й суспільства, виробничі кооперативи, державні й муніципальні унітарні підприємства. Не комерційні: споживчі кооперативи, суспільні або релігійні організації (об'єднання), благодійні й інші фонди, установи.

Допускається створення об'єднань комерційних і (або) некомерційних організацій у формі асоціацій і союзів.

Юридичною особою зізнається організація, що:

1) зареєстрована у встановленому порядку;

2) має розрахунковий рахунок у банку;

3) має у власності, господарському веденні або оперативному керуванні відособлене майно;

4) відповідає за своїми обов'язками цим майном;

5) може від свого ім'я здобувати й здійснювати майнові й особисті немайнові права;

6) виконує покладені обов'язки;

7) має самостійний баланс або кошторис;

8) може бути позивачем і відповідачем у суді.

Не юридичною особою зізнається організація, що на відміну від юридичної особи не має або не виконує яких-небудь пунктів, перерахованих для юридичної особи.

Розглянемо форми господарських товариств і суспільств. До них ставляться: повне товариство, товариство на вірі (командитне товариство), акціонерні товариства (відкритого й закриті), суспільства з обмеженою або додатковою відповідальністю, залежні й дочірні суспільства.

Господарські товариства й суспільства реалізуються в наступних організаційних формах: асоціація, картель, банк, біржа, венчур, джоббер, комбінат, компанія, конгломерат, кондомініум, консорціум, концерн, концесія, кооператив, корнер, корпорація, суспільство, об'єднання, підприємство, пул, синдикат, тендер, товариство, траст, трест, фінансово-промислова група (ФПГ), фірма, фонд, франчайз, холдинг.

Наприклад, банк може бути державною організацією у формі акціонерного товариства закритого типу. Компанія може бути приватною організацією у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

Незважаючи на процес приватизації, проведений у країні, держава має значну власність. На керування й господарське володіння державним підприємством видається тимчасове доручення у вигляді призначення на посаду.

Будь-яка форма власності характеризується відносинами суб'єкта й об'єкта договору до власності. Розрізняють відносини володіння, користування, розпорядження й відповідальності.

Володіння — це фактичне володіння річчю. Володіння може бути законним (титульним) або незаконним, тобто не має правого обґрунтування. Законним власником може бути й не власник речі (наприклад, орендар, заставоутримувач).

Користування — це право споживання речі з урахуванням її призначення. Тут мається на увазі експлуатація встаткування, землі, майна й одержання від її доходів.

Розпорядження — це право визначати юридичну долю речі. Особа, наділена правом розпорядження, може робити угоди дарування, продажу, здавання внайми, знищення й т.д. Позбавлення даного права означає позбавлення права власності (речового права).

Відповідальність цивільна (тягар власності) - це обов'язок відшкодування збитків, сплати неустойки за заподіяний власникові збиток. Відповідальність може бути пайовий, солідарної й субсидіарної. Пайова виникає при наявності декількох боржників і порядку, що випливає з договору, їхньої відповідальності. Це можуть бути рівні частки або частки, пропорційні їхнім внескам. Солідарна також визначається договором і існує при неподільності предмета зобов'язання. При цьому вимоги про відповідальність можуть бути пред'явлені як до всіх боржників спільно, так і до кожного з них окремо. Субсидіарна визначає додаткову відповідальність третіх осіб за належним виконанням зобов'язань, наприклад, організацій або фізичних осіб - гарантів за договором. Відносини суб'єкта й об'єкта до власності повинні бути обов'язково відбиті в договорі.

Важливим критерієм поділу господарчих товариств є форма відповідальності перед клієнтом при порушенні зобов'язань. Це можуть бути рівні частки або частки, пропорційні їхнім внескам.

Згідно ГК України субсидіарна відповідальність - це додаткова відповідальність боржників або третіх осіб (наприклад, страховиків або інших гарантів угоди) стосовно клієнта. Основна відповідальність визначається вартістю майнового комплексу суспільства, а додаткова - по взаємному узгодженню сторін угоди. Відносини суб'єкта й об'єкта відносини до власності повинні бути відбиті в договорі. Наприклад, вартість угоди між виробником і покупцем становить А грн., а вартість майнового комплексу виробника (величина обмеженої відповідальності) становить Б грн. Якщо А > Б, то А - Б и буде величиною додаткової відповідальності. Ця відповідальність може бути покладена як на самих засновників (потенційних боржників), так і на третіх осіб. Якщо А < Б, то вартість майнового комплексу продавця виробника може повністю компенсувати можливий збиток для клієнта через зрив договору або неналежного виконання замовлення. Відповідальність також може бути повної й обмеженої. Повна відповідальність гарантує 100-процентну компенсацію заподіяного збитку, обмежена - гарантує відшкодування тільки частини збитку, звичайно не більше вартості майнового комплексу боржника.

З погляду правових форм побудови організацій слід зазначити особливості прав і відповідальності засновників.

Розглянемо основні правові форми організацій.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — об'єднання громадян і (або) юридичних осіб для спільної господарської діяльності. Статутний капітал утвориться тільки із внесків (паїв) засновників. ТОВ створюється й діє на підставі установчого договору й уставу; якщо суспільство створене однією особою, те -тільки уставу. Приклад фірмового найменування ТОВ. «Фірма «Лотос» - товариство з обмеженою відповідальністю». Число учасників ТОВ не повинне перевищувати 50 чоловік.

Товариство з додатковою відповідальністю (ОДО) засновується одним або декількома особами. Учасники ОДО солідарно несуть субсидіарну відповідальність за збитки, пов'язані з діяльністю суспільства. ОДО створюється й діє на підставі установчого договору й уставу, якщо суспільство створене однією особою, те - тільки уставу.

Акціонерне товариство (АТ) — це комерційна організація, статутний капітал якої розділений на певне число акцій, що засвідчують обов'язкові права учасників товариства (акціонерів) стосовно суспільства. Суспільство може бути відкритим (ВАТ) або закритим (ЗАТ). Акціонери ВАТ можуть відчужувати приналежні їм акції без згоди інших акціонерів суспільства. Число акціонерів ВАТ не обмежено. У ЗАТ акції суспільства розподіляються тільки серед його засновників або іншого, заздалегідь певного кола осіб. Число акціонерів ЗАТ не повинне перевищувати 50 чоловік.

ТОВ, ЗАТ і АТ несуть відповідальність по боргах у межах свого майна, а акціонери — у межах свого внеску (обмежена відповідальність). Звичайно вартість майна перевищує суму внесків.

Повне товариство — це комерційна організація, учасники якої (повні товариші) відповідно до ув'язненого між ними договором займаються підприємницькою діяльністю й несуть повну відповідальність всім приналежної їм майном (у тому числі й особистим).

Товариство (ТВ) на вірі (командитне товариство) включає повних товаришів і вкладників (командитистів). Статус повних товаришів аналогічний статусу повного товариства. Командитисти не приймають участі в підприємницькій діяльності й несуть ризик збитків товариства в межах внесених ними внесків. ТВ створюється й діє на підставі установчого договору, що підписується тільки повними товаришами (уставу немає).

Господарче товариство вважається дочірнім, якщо інше (основне) господарче товариство або товариство має можливість визначати його рішення. На основне господарче товариство або товариство покладає повна або субсидіарна відповідальність за результати діяльності дочірнього господарчого товариства.

Господарче товариство зізнається залежним, якщо інше ( щобере участь у його справах) суспільство має більше 20% голосуючих акцій або 20% статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю. суспільство, Що Бере участь, повинне в обов'язковому порядку опублікувати відомості про залежні господарчі товариства.

ГК України орієнтований, насамперед, на розвиток виробничої сфери підприємництва в країні. У цьому зв'язку уведена нова форма — «виробничий кооператив» (артіль) — добровільне об'єднання громадян (не менш п'яти) і їх майнових пайових внесків. Частина майнового комплексу може бути оголошена неподільної. Незалежно від величини паю кожний член кооперативу має один голос. Статус виробничого кооперативу необхідний для внесення визначеності при наданні податкових пільг організаціям виробничої сфери. Виробничий кооператив може бути перетворений у господарське товариство або суспільство. Кооператив не вправі випускати акції. Установчий документ - устав кооперативу.

Унітарним підприємством (УП) є комерційна організація, не наділена правом власності на закріплене за нею власником майно. Майно унітарного підприємства неподільно. Майновий комплекс може належати підприємству на праві або господарському веденні, або оперативного керування. УП є казенними підприємствами. Федеральне казенне підприємство створюється, реорганізується й ліквідується за рішенням Уряду Російської Федерації, що несе субсидіарну відповідальність за збитки казенного підприємства.

Споживчий кооператив (ПК) — це об'єднання громадян і юридичних осіб з метою задоволення матеріальних і інших потреб його учасників. Вони вносять пайові внески й несуть субсидіарну відповідальність по зобов'язаннях кооперативу в межах невнесеної частини додаткового внеску кожного зі членів кооперативу. Назва ПК відображає головну його мету. Установчим документом є устав.

Фонд — це організація, заснована громадянами й (або) юридичними особами на основі добровільних майнових внесків, що переслідує соціальні, благодійні, культурні й інші суспільно корисні цілі. Фонд не має членства. Для реалізації своїх статутних завдань фонд може займатися підприємницькою діяльністю, створюючи для цього господарчі товариства або беручи участь у них.

Установа — це організація, створена власником для здійснення управлінських, соціально-культурних або інших функцій некомерційного характеру й фінансована їм повністю або частково. Ця форма може стати основою для холдингу, фінансово-промислової групи й будь-якого іншого об'єднання підприємств. В установі можуть бути сконцентровані централізовані функції керування й сформовані структури стратегічного керування.

Асоціації й союзи — це не комерційні організації, засновані або групою комерційних, або групою некомерційних організацій для координації й захисту своїх майнових і інших інтересів. Члени об'єднання зберігають свою самостійність і права юридичної особи, несуть субсидіарну відповідальність, по його зобов'язаннях.

Організаційні форми класифікуються по двох типах:

1. одиничні організаційні форми: підприємства або організації, у яких серед засновників не більше однієї юридичної особи.

2. об'єднання на основі або принципу кооперації, або концентрації.

До одиничних організаційних форм ставляться організації, що представляють одну юридичну особу. До них ставляться наступні господарчі товариства: академія, ательє, банк, біржа, венчур, джоббер, завод, інформаційне агентство, інститут, коледж, аудиторська компанія, магазин, майстерня, комбінат, компанія, науково-виробнича компанія, телевізійна або радіокомпанія, технікум, траст, університет, фактор-фірма, фабрика, консультаційна фірма, школа.

Банки спеціалізуються на фінансово-кредитних операціях. Вони можуть бути банками-емітентами, банками-кореспондентами й іпотечними банками.

Банк-Емітент випускає в обіг грошові знаки, цінні папери, платежно-розрахункові документи.

Банки-Кореспонденти виконують на основі кореспондентських договорів доручення один одному по платежах і розрахункам через спеціальні відкриті рахунки.

Іпотечний банк видає довгострокові грошові позички під заставу нерухомого майна (землі, будов), а також випускає заставні листи, забезпечувані закладеною нерухомістю.

Біржа (державн або приватна) надає приміщення, гарантії, розрахункові й інформаційні послуги для угод із цінними паперами або товарами, одержує за це комісійні від угод і формує певні обмеження на торгівлю.

Товарна біржа — це форма організації оптової торгівлі масовими товарами, що мають стійкі й чіткі кількісні і якісні параметри (вагу, довжину, корисну масу, октановое число й ін.).

Фондова біржа — це форма організації систематичних операцій по купівлі-продажу цінних паперів, золота, валюти. Наприклад, «Міжнародна валютна біржа», «Біржа дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів».

Венчур — це мікро або мале підприємство, створюване великою компанією для розробки, відпрацьовування або досвідченого впровадження нових технологій, продукції або послуг. При цьому велика компанія у випадку невдачі венчура може дистанціюватися від нього, а у випадку успіху - показати своє верховенство.

Джоббер — це фірма-посередник, що скуповує великі партії дефіцитних продовольчих і промислових товарів для швидкого перепродажу.

Завод — це промислова компанія, що випускає серійну або масову продукцію, із тривалим виробничим циклом. Наприклад, ВАТ «Завод «Червоний пролетар» - виробництво металорізальних верстатів; «Завод залізобетонних виробів» - виробництво збірних залізобетонних конструкцій (за винятком стеновых матеріалів).

Корпорація — це аналог акціонерного товариства, займається лізинговими, факторинговыми й іншими фінансовими операціями.

Фабрика — це компанія типу заводу, орієнтована на виробництво паперової, кондитерської, ткацької, швейної продукції, а також на виконання окремих серійних операцій: хімчистка, готування їжі й ін. Наприклад, ЗАТ «Кондитерська фабрика «Казка», що провадить і реалізує кондитерську продукцію.

До групових організаційних форм ставляться компанії, що представляють інтереси декількох юридичних осіб. Це об'єднання компаній за допомогою або кооперації, або концентрації виробництва. До них ставляться: асоціація, картель, конгломерат, корнер, корпорація, консорціум, концерн, концесія, об'єднання, пул, синдикат, тендер, трест, фінансово-промислова група (ФПГ), франчайз, холдинг і ін.

Асоціація – це об'єднання організацій по технічній ознаці. Банки включають:

банк-емітент - банк, що випускає в обіг грошові знаки, цінні папери, платежно-розрахункові документи;

банк-кореспондент - банк, що виконує на основі кореспондентських договорів доручення іншим банкам по платежах і розрахункам через спеціальні відкриті рахунки;

іпотечний банк - банк, що видає довгострокові грошові позички під заставу нерухомого майна (землі, будов), а так само випускаючі заставні листи, забезпечувані закладеною нерухомістю.

Основними завданнями асоціації є: координація діяльності, що входять організацій, інформаційна й технологічна підтримка.

Картель — довгострокове договірне об'єднання ряду організацій, що виконують функції, пов'язані з формуванням сприятливої інфраструктури їхнього бізнесу. Вхідні в нього організації не втрачають юридичний, фінансової й іншої самостійності при рішенні своїх статутних завдань. Основні напрямки діяльності картелів:

розмежування ринків збуту, узгодження політики цін, установка квот на купівлю-продаж, ліцензування діяльності, і ін.

Консорціум — довгострокове договірне об'єднання ряду однорідних організацій. Особливістю консорціуму є те, що він виступає як єдине ціле з іншими партнерами, при цьому кожна його організація окремо не втрачає своєї фірмової незалежності, керування й характеру діяльності. Консорціуми можуть складатися з організацій однієї країни або різних країн. Можуть бути консорціуми банків, консорціум організацій по виробництву й реалізації програмного забезпечення й ін. Консорціуми створюються для:

розміщення позик,

здійснення єдиного капіталомісткого промислового проекту,

проведення емісійних операцій.

Консорціуми можуть бути зареєстровані як товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство й ін.

Вони ефективні для розміщення позик, проведення емісійних операцій, здійснення єдиного капіталомісткого промислового проекту. Консорціуми можуть бути оформлені як акціонерне товариство відкритого або закритого типу. Наприклад, ВАТ «Консорціум по будівництву й експлуатації спортивно-оздоровчих комплексів, готелів, спортивних і ділових клубів і наданню послуг спортивного призначення».

Концерн — довгострокове договірне об'єднання ряду організацій транспорту, промисловості, банків, рекламних агентств і інших для формування системного технологічного ланцюга: збут-виробництво-збут. Керівним органом виступає звичайно сама велика організація цієї системи. Кожна вхідна організація зберігає свою юридичну, фінансову й комерційну самостійність при рішенні своїх статутних завдань, не пов'язаних з діяльністю концерну. Синонімом терміна «концерн» є термін «група», наприклад група Моргана (США).

Синдикат — об'єднання підприємств, що бере на себе здійснення всієї комерційної діяльності при збереженні виробничої і юридичної самостійності вхідних у нього підприємств, але втраті ними комерційної незалежності. Об'єднання організацій здійснюється на базі договірних угод. Синдикат - це вид картелю, що практично реалізує для своїх організацій сприятливе середовище бізнесу. У рамках синдикату створюються структури, яким організації- учасники делегують частину своїх функцій, наприклад, збут продукції. При цьому організації по делегованих функціях втрачають свою самостійність.

Трест — довгострокове договірне об'єднання ряду організацій, при якому вхідні в нього організації втрачають свою виробничу, фінансову й комерційну самостійність. Трест може поєднувати як різнорідні, так і однорідні організації. Наприклад, сталевий трест, маргарино - жировий трест, інвестиційний трест. Керівництво трестом зосереджено в єдиній структурі (правлінні, директораті, холдинговій компанії й т.п.). Так, в 1901 р. Морган створив у США «Сталевий трест», об'єднавши найбільші металургійні підприємства США.

Фінансово-промислова група — об'єднання типу концерну, узяте під опіку державою на певний строк, щоб створити потужну базу для задоволення стратегічних потреб суспільства. Наприклад, в електронній або оборонній техніці, у товарах підвищеного попиту.

Корнер — це короткочасне договірне об'єднання ряду організацій, що виконують функції, пов'язані з формуванням сприятливої інфраструктури їхнього бізнесу. Вхідні в нього організації зберігають юридичний, фінансову й інший види самостійності при рішенні своїх статутних завдань. Вони створюються для скупки якого-небудь товару або акцій для наступного перепродажу або для придбання контрольного пакета акцій якої-небудь компанії. Наприклад, ТОВ займається торгово-закупівельною діяльністю.

Холдинг-Компанія (ХК) — акціонерне товариство, що володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних банків і небанківських фірм із метою здійснення контролю над їхніми операціями. У світовій практиці успішно застосовується ряд теорій мотивації (спонукання) до продуктивної праці: теорія X, теорія V, теорія очікування, теорія потреб і теорія справедливості. Кожна з них практично застосовується при роботі з персоналом.

Теорія Х заснована на тім, що частина людей не люблять організовувати своя праця, позбавлені всякого честолюбства, воліють, щоб ними керували й захищали. Теорія Х пропонує для таких людей підбирати владних, високопрофесійних керівників, що володіють здатністю організувати працю людей і змусити їх працювати, не зачіпаючи їхнього самолюбства.

Теорія В заснована на тім, що частина людей має більшими творчий потенціал і при відповідній винагороді можуть принести більшу користь організації й собі. Теорія В пропонує для таких людей підбирати керівників-демократів, що володіють соціально-психологічними методами керування.

Теорія очікування заснована на тім, що частина людей може добре працювати, якщо поставлені керівником мети будуть досягатися, тобто очікування будуть реалізовані, у противному випадку їхня діяльність паралізується. Теорія очікування пропонує керівникові для таких людей або вибирати швидко здійсненні завдання, або постійно повідомляти їх про користь роботи.

Теорія потреб заснована на стимулюванні діяльності людини через його потреби й інтереси. Теорія жадає від керівників здійснювати управлінські відносини тільки через інтереси й потреби, тому що інші впливи приводять до протидії.

Теорія справедливості заснована на суб'єктивному очікуванні кожною людиною заохочення за виконану роботу в порівнянні з іншими людьми. Якщо працівник уважає, що його колега одержав за ту ж роботу більше заохочення, чим він, то це буде гальмувати його продуктивність. Теорія справедливості жадає від керівників ураховувати пильну увагу підлеглих до їхніх дій стосовно інших.

Організації зароджуються, розвиваються, домагаються успіхів, слабшають і, зрештою, припиняють своє існування. Деякі з них існують нескінченно довго, жодна не живе без змін. Нові організації формуються щодня. У той же час щодня сотні організацій ліквідуються назавжди. Що вміють адаптуватися - процвітають, негнучкі - зникають. Якісь організації розвиваються швидше інших і роблять свою справу краще, ніж інші. Керівник повинен знати, на якому етапі розвитку перебуває організація, і оцінювати, наскільки прийнятий стиль керівництва відповідає цьому етапу. Саме тому широко поширене поняття життєвого циклу організацій як передбачуваних змін з певною послідовністю станів протягом часу. Застосовуючи поняття життєвого циклу, можна бачити, що існують виразні етапи, через які проходять організації, і що переходи від одного етапу до іншого є передбачуваними, а не випадковими.

Життєвий цикл організації безпосередньо й найтіснішим образом пов'язаний з життєвим циклом продукції - тимчасовим інтервалом, що включає в себе кілька стадій, кожна з яких відрізняється особливим характером процесу зміни обсягу виробництва в часі. Варто розрізняти: повний життєвий цикл продукції; життєвий цикл продукції в сфері виробництва; життєвий цикл продукції в сфері споживання. Повний життєвий цикл продукції включає час створення, тривалість випуску й час експлуатації виробів споживачами. Це поняття використовується для планування маркетингу й постачальницько-збутової діяльності, організації послепродажного обслуговування виробів, вибору адекватних форм керування й створення необхідних структурних ланок.

Концепції життєвого циклу приділяється велика увага в літературі по вивченню ринків. Життєвий цикл використовується для пояснення того, як продукт проходить через етапи народження або формування, росту, зрілості й занепаду. Організації мають деякі виняткові характеристики, які вимагають певної модифікації поняття життєвого циклу. Один з варіантів розподілу життєвого циклу організації на відповідні тимчасові відрізки передбачає наступні етапи.

1. Етап підприємництва. Організація перебуває в стадії становлення, формується життєвий цикл продукції. Мети є ще нечіткими, творчий процес протікає вільно, просування до наступного етапу вимагає стабільного забезпечення ресурсами.

2. Етап колективності. Розвиваються інноваційні процеси попереднього етапу, формується місія організації. Комунікації в рамках організації і її структура залишаються, по суті, неформальними. Члени організації затрачають багато часу на розвиток механічних контактів і демонструють високі зобов'язання.

3. Етап формалізації й керування. Структура організації стабілізується, уводяться правила, визначаються процедури. Упор робиться на ефективність інновацій і стабільність. Органи по виробленню й прийняттю рішень стають провідними компонентами організації. Зростає роль вищого керівної ланки організації, процес прийняття рішень стає більше зваженим, консервативним. Ролі уточнені таким чином, що вибуття тих або інших членів організації не викликає для неї серйозної небезпеки.

4. Етап вироблення структури. Організація збільшує випуск продукції й розширює ринок надання послуг. Керівники виявляють нові можливості розвитку. Організаційна структура стає більше комплексної й відпрацьованою. Механізм прийняття рішень децентралізований.

5. Етап занепаду. У результаті конкуренції, що скорочується ринку організація зіштовхується зі зменшенням попиту на її продукцію або послуги. Керівники шукають шляхи втримання ринків і використання нових можливостей. Збільшується потреба в працівниках, особливо найцінніших спеціальностей. Число конфліктів нерідко збільшується. До керівництва приходять нові люди, що вживають спроби стримати тенденцію до занепаду. Механізм вироблення й прийняття рішень централізований.

При створенні організації, коли творчий процес протікає вільно, проявляється прагнення до стабільного й стійкого розвитку. При цьому вирішуються два завдання - забезпечення доступу до необхідних ресурсів і оволодіння механізмом конкуренції. Ключову роль тут грає аналіз ситуації, одержання об'єктивної інформації.

Переходячи до створення умові для економічного росту, до забезпечення високої якості товарів і послуг, організація повинна вибрати тип керування, що відповідає особливостям і завданням цього етапу.

Головним критерієм при виборі типу керування повинне бути підтримка стабільного балансу між сталістю й нововведеннями, здійснення ефективної діяльності в сьогоденні з одночасним плануванням майбутнього.

Зрілість організації проявляється в тім, що упор робиться на ефективність інновацій і стабільність, збільшується випуск продукції й розширюється ринок надання послуг, керівники виявляють нові можливості організаційного розвитку. Все це націлюється на забезпечення стратегічної дієздатності організації, збереження й зміцнення стійкого положення на ринку. На стадії зрілості особливо важливо періодично й вчасно коректувати структуру керування організації, скасовувати органи, що виконали своє завдання, вчасно вводити в структуру нові підрозділи, іти на створення тимчасових цільових структурних одиниць для рішення певних проблем, виділяти фахівців для проведення аналізу стану справ і розробки перспектив розвитку й т.п.

Концепція життєвого циклу вказує на найбільш характерні симптоми розвалу організації, що проявляються на стадії занепаду. До них, зокрема, ставляться:

зниження попиту посилює конкуренцію й ускладнює її форми;

збільшується конкурентна чинність постачальників;

підвищується роль ціни і якості в конкурентній боротьбі;

зростає складність керування приростом виробничих потужностей;

ускладнюється процес створення товарних інновацій;

знижується прибутковість.

Дитинство. Це небезпечний період, оскільки найбільша кількість невдач відбувається протягом першого років після виникнення організації. Зі світової статистики відомо, що величезне число організацій невеликого масштабу зазнають невдачі через некомпетентність і недосвідченість керівництва. Кожне друге підприємство малого бізнесу терпить крах протягом двох років, чотири з п'яти підприємств - протягом п'яти років свого існування. Завданням цього періоду є досягнення швидкого успіху, а його цілями - здорове існування й розвиток, а не просте виживання. Нерідко вся робота виконується на межі можливостей, щоб не втратити темп зростаючого успіху. Керування здійснюється діяльним і підготовленим керівником і його первісною командою.

Отроцтво. Під час цього перехідного періоду ріст організації здійснюється, як правило, не систематично, ривками. Організація усе більше набирає чинність, однак координація проводиться нижче оптимального рівня. Більше організовані процедури поступово заміняють ризиковану пристрасть до успіху. Налагоджується планування, розробка бюджетів, прогнозів. Розширюється прийом на роботу нових фахівців, що викликає тертя з колишнім кадровим складом. Засновники організації змушені більше виконувати роль безпосередніх керівників, а не підприємців, проводячи систематичне планування, координацію, керування й контроль.

Рання зрілість. Відмітні ознаки цього періоду - експансія, диференціація й, можливо, диверсифікованість. Утворяться структурні підрозділи, результати діяльності яких виміряються отриманим прибутком. Використовуються багато загальноприйнятих методів оцінки ефективності, посадові інструкції, делегування повноважень, норми продуктивності, експертиза, організація навчання й розвитку. Однак починають проявлятися тенденції до бюрократизму й боротьби за владу, місництву й прагненню домагатися успіху за всяку ціну.

Розквіт чинностей. Маючи в правлінні акціонерів, організація ставить на даному етапі ціль збалансованого росту. Структура, координація, стабільність і контроль повинні мати таке ж значення, як і інновації, удосконалювання всіх частин організації й децентралізація. Приймається концепція структурних підрозділів, результати діяльності яких виміряються отриманим прибутком. Нова продукція, ринок збуту й технології повинні бути керовані, а кваліфікаційні навички управлінського персоналу - більше відточені. Із прискоренням темпів росту в порівнянні з попередніми стадіями організація нерідко переоцінює свої успіхи й можливості.

Повна зрілість. Маючи компетентне, але не завжди відповідальне керівництво, організація діє практично сама по собі. Досить часто встановлюється небажаний стан загальної благодушності. Незважаючи на те, що рівень доходів цілком прийнятний, темпи росту вповільнюються. Організація може відхилятися від своїх первісних цілей під впливом суспільної думки. Разом з тим слабості занадто очевидні. Ці симптоми нерідко ігноруються керівництвом.

Старіння. Цей етап ніколи б не наступив, якби керівництво організації постійно усвідомлювало необхідність відновлення. Конкуренти незмінно претендують на частку організації на ринку. Бюрократична тяганина, не завжди обґрунтована стратегія, неефективна система мотивацій, громіздка система контролю, закритість до нових ідей - все це, разом узяте, створює умови для "закупорки артерій". Як показує практика, дуже важко зупинитися й припинити виконання непродуктивної роботи. У результаті організація поступово починає розпадатися. Вона змушена або прийняти тверду систему відновлення, або загинути як самостійна структура, влившись у її корпорацію, що здобуває. Організація відкочується назад, і знову починається боротьба за її виживання.

Відновлення. Організація в стані піднятися з попелу як Фенікс. Це може зробити нова команда керівників, уповноважених на проведення реорганізації й здійснення планової програми внутрішнього організаційного розвитку.

Численні дослідження показують, що організації протягом життєвого циклу впевнено розвиваються, коли мають обґрунтовану стратегію й ефективно використовують ресурси; перебудовуються, коли перестають відповідати вибраним цілям; гинуть, коли виявляються нездатними виконувати свої завдання.

На стадії створення організації керівник повинен:

ретельно вивчити споживчий попит на дану продукцію або послуги на конкретних ринках;

зібрати й оцінити інформацію про діяльність і наміри конкурентів, зіставити її з можливостями, наявними ресурсами й стратегією компанії;

зважити необхідність і доцільність збільшення потенціалу компанії й внесення відповідних корективів у її стратегію;

вжити необхідних заходів по залученню додаткових ресурсів за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел;

раціонально організувати управлінський процес, включаючи розміщення кадрів, створення системи відповідальності, надійний механізм прийняття рішень, систему мотивацій і стимулів.

На стадії росту організації на перший план у діяльності керівника виступають:

рішення соціальних проблем колективу, що дозволяє закріплювати й розвивати зацікавленість працівників;

забезпечення балансу між поточною й інноваційною перспективною діяльністю, між підвищенням якості випускається продукции, що, і послуг і пошуком нових сфер додатка капіталу;

оптимізація співвідношення між централізацією й децентралізацією в керуванні компанією, впровадження прогресивних структур керування, інформаційних технологій і т.п.

На стадії зрілості керівник організації повинен:

систематично й у першочерговому порядку стежити за поводженням конкурентів і в необхідних випадках вносити зміни в перспективні плани організації;

проаналізувати необхідність і можливості технічного переозброєння виробництва, підвищення рівня технологічної й конструкторської підготовки виробництва;

разом зі споживачами визначати виробничу й науково-технічну політику організації;

створити необхідні умови для підтримки й зміцнення інтелектуального потенціалу організації, ефективної роботи цільових команд, використання матричних структур і т.п.

На стадії занепаду організації відбувається певна централізація керування компанією й у цих умовах керівник:

розглядає можливості економії всіх видів ресурсів і зосередження діяльності компанії на напрямку, що обіцяє найбільшу віддачу в найкоротший термін;

вивчає можливості злиття з іншими компаніями, звуження номенклатури виробленої продукції, якщо це дозволить зберегти й ефективно використовувати наявний потенціал при мінімальних втратах;

приступає до здійснення змін в організації й методах керування підприємством, у встановленні зв'язків з новими ринками й постачальниками.