11.3. Цикл розвитку організацій
Жодна організація не може занадто довго залишатися в тому самому стані. Вона проходить кілька стадій свого розвитку, кожна з яких переміняється наступної, але найчастіше це відбувається непросто, а з переживанням труднощів і протиріч.
Періоди, що проживаються організацією в рамках однотипних ціннісних установок і фіксуючу специфіку управлінських завдань у певний період функціонування організації, називаються стадіями. Періоди, у яких організація принципово змінює внутрішні цінності й орієнтації, є цикли розвитку.
Перша стадія розвитку організації - її формування. На цій стадії для організації важливо знайти той товар, що може бути запропонований споживачеві.
Якщо організації вдається знайти своє місце на ринку, «розкрутити» свій товар, то вона може перейти в наступну стадію розвитку - інтенсивне зростання. На другій стадії розвитку організація росте, збільшується обсяг продаваного товару й кількість персоналу, число філій, підрозділів і напрямків діяльності.
Якщо організації вдається втриматися, стабілізувати джерела доходу, закріпитися на ринку вже як повноправний агент, то вона може перейти до третьої стадії - стабілізації. На даній стадії для організації важливо максимально стабілізувати свою діяльність. Для цього вона намагається знизити собівартість продукції за рахунок скорочення витрат і максимального нормування власної діяльності. Звичайно у зв'язку з мінливістю ринку й споживача цикл життя товару, пропонованого організацією, обмежений, що позначається й на стадийности розвитку організації.
Після стадії стабілізації організація закономірно може перейти в наступну стадію - криза. Як правило, він характеризується зниженням ефективності діяльності нижче границь рентабельності, втратою місця на ринку й, можливо, загибеллю організації.
Організація може зберегтися й перейти до наступного циклу розвитку тільки в тому випадку, якщо вона зможе знайти новий, привабливий для споживача товар, зайняти нове місце на ринку. Якщо це вдається, то вона вже в перетвореному виді може знову пережити стадії формування, інтенсивного зростання й стабілізації, які неминуче будуть змінені новою кризою.
У розвитку організації кризи неминучі. За даними консультантів по керуванню, навіть самі консервативні компанії, що характеризуються стійким положенням на ринку, переживають кризи не рідше чим раз в 50-60 років. Для мінливих же російських умов етап розвитку може тривати рік-півтора, а найчастіше й кілька місяців.
Аналіз історій успішних компаній дозволяє виділити наступні основні особливості цільової орієнтації організації на різних стадіях її розвитку.
1. Стадія формування – в умовах ринкових відносин визначення мети через уточнення подань про клієнта, його специфічних потребах і співвіднесення з поданнями про завдання діяльності організації.
2. Стадія закріплення на ринку з орієнтацією на пошук і виробництво інших (крім зарекомендовавших себе із кращої сторони) товарів і послуг, розширення кола споживачів, постачальників і партнерів, а також закріплення власного неповторного іміджу. А оскільки досягнення поставленої мети часто сполучено з експансією з боку організації, то необхідно бути готовим до протидії з боку конкурентів. Отже, важливою особливістю організації на цьому етапі є готовність до боротьби.
3. Стадія стабілізації представляється, на перший погляд, тією самою заповітною мрією, до якої організація й прагнула із самого початку. Однак основна мета, переслідувана на цій стадії, – закріплення на досягнутому – зажадає від організації не менших, якщо не більших зусиль, чим мети попередніх стадій. Це пов'язане з тим, що проблеми, які необхідно вирішувати на цій стадії, носять переважно внутрішній характер, тобто пов'язані із самою організацією. Якщо для першої стадії була характерна певна «пасіонарність батьків-засновників», що означає відому частку натхнення й наднормативної творчості, якими й визначався успіх підприємства, а для другий - азарт боротьби, то для третьої стадії така вимога, як проходження внутрішнім нормам, причому без усякої творчості, стає визначальним. Успішність організації на цій стадії залежить від її «автентичності» існуючої в зовнішнім середовищі зразкам. Іноді це може приводити до відмови від попередньої історії життя організації, що найчастіше реалізується у формі створення міфу.
4. Стадія кризи – самий важкий етап існування організації, оскільки цей опір кризі й пошук альтернатив і шляхів виходу із критичного стану.
На кожній стадії організація реалізує специфічну стратегію розвитку. Погляд на організацію щодо стадій розвитку дозволяє визначити, у якому ступені її основні цільові й стратегічні установки й орієнтації адекватні внутрішньої ситуації в організації.
Численні дослідження показують, що організації протягом життєвого циклу впевнено розвиваються лише тоді, коли мають обґрунтовану стратегію й ефективно використовують ресурси.
По оцінках американських дослідників, лідерство організацій світового бізнесу за інших рівних умов визначається їхнім баченням основи рушійних сил їхнього власного розвитку. Аутсайдери при цьому дотримуються класичних схем стратегічного керування по формуванню якостей, що гарантують перемогу над конкурентами.
Визначення ключових факторів успіху й орієнтація на стратегічні цілі забезпечує не тільки лідерські позиції переможцям, але й дозволяє передбачати можливі зміни зовнішнього середовища, а в окремих випадках - і формувати зміни зовнішнього середовища по своєму сценарії.
Відзначена процедура спрямована на зниження невизначеності зовнішнього середовища, викликаної хаосом багатофакторної взаємодії різних систем зовнішнього середовища.
Недостатня вивченість закономірностей динаміки хаотичних систем і тенденцій розвитку організаційного оточення утрудняє оцінки потенційних сприятливих і несприятливих станів зовнішнього середовища. Остання обставина обумовила прагнення осіб, що приймають рішення, зосереджувати увагу на зрозумілих і доступних для огляду показниках сильних сторін організації й вишиковувати стратегію розвитку організації, засновану на її потенціалі.
У цьому випадку «видатні корпорації стають заручниками своїх сильних сторін, які є причиною їхньої загибелі. У таких організаціях успішна діяльність на основі сильних сторін, викликаючи спеціалізацію й зростання виробництва, сприяє посиленню самовпевненості й догматичних початків у роботі» [38].
Чотири варіанти подібного організаційного розвитку наведені в табл. 11.1.
Таблиця 11.1
Траєкторії розвитку «парадокса Икара» (по Міллерові) [38]
/
Організаційні зміни споконвічно задаються стратегією розвитку, для реалізації якої організація повинна використовувати певні функції, які трансформуються в структуру керування організацією. Далі реалізується фаза децентралізації й делегування повноважень, супроводжувана вдосконалюванням внутріорганізаційної кооперації й координації діяльності.
На піку розвитку організації виникає необхідність у нових формах колективної роботи на базі команд-однодумців. Нові напрямки розвитку організацій проявляються в тім, що підсилюється інтеграція організаційної діяльності; формуються організації «без внутрішніх перегородок» (формується свого роду мережа усередині організації); створюється нова модель корпоративного керування з використанням інформаційних технологій; іде безперервне формування стратегічних альянсів.
Головна мета злиттів і поглинань організацій укладається в прагненні одержати переваги за рахунок реалізації закону синергії. Але розвиток організацій зазначеними способами не завжди забезпечує позитивний результат. Причини криються в прояві наступних факторів:
1) відсутність досліджень, пов'язаних з діяльністю здобувається компании, що (звідси неповна інформація). Причиною невдачі в цьому випадку може стати який-небудь несподіваний сюрприз уже після об'єднання;
2) розбіжність корпоративних культур компаній, що поєднуються;
3) відсутність комунікації як усередині об'єднаної компанії, так і між компаніями, що поєднуються;
4) втрата ключових штатних співробітників у здобувається компании, що, після інтеграції;
5) занадто більша вартість здобувається компании, що, що піддає поглинаючу компанію фінансовому ризику;
6) припущення, що ринок, де діє здобувається компания, що, буде рости нескінченно. Ринок може як рости, так і зменшуватися».
Будь-яка система розвивається циклично: за підйомом треба спад, наступає депресія, після якої знову наступає ріст, і цикл знову повторюється.
Циклічність розвитку обумовлена кризами (наприклад, економічними або соціальними). Кожний спад (рецесія) впливає на економіку, тому що в цей період відбувається застій у розвитку, збільшується безробіття, знижується життєвий рівень і т.д. Але кризова ситуація є джерелом активізації різного роду діяльності, спрямованої на те, щоб знайти вихід із кризи й забезпечити наступний ріст.
Циклічність можна розглядати як своєрідна форма розвитку економіки організацій як єдиного цілого, цей рух від однієї рівноваги до іншого.
Як відзначали наш співвітчизник Н. Д. Кондратьев і інші вчені, «перед початком хвилі чергового підйому спостерігалися значні зміни в господарському житті суспільства. Ці зміни пов'язані з появою принципово нових і значних винаходів і відкриттів, зміною умов грошових відносин, посиленням впливу країн у світовому господарському житті» [5].
Причиною циклічності є вплив цілої сукупності умов, а приводом для підйому або спаду в умовах, що створилися, можуть бути впливу конкретного фактору. Так, за результатами дослідження сутності й впливи циклічності на економічний розвиток підприємств можна зробити наступні висновки, які можуть бути використані при вдосконалюванні системи керування:
«1. Циклічність розвитку – це обов'язковий елемент, якому необхідно враховувати в процесі керування економікою країни, регіону, підприємства, – це важливо пам'ятати в момент прийняття рішень при будь-якій системі керування.
2. Ученими й світовою практикою встановлено, що існує три види циклів по тривалості: більші (довгі хвилі – 45–60 років), середні (7—11 років), короткі (3–3,5 роки).
Дослідження показали, що жоден із числа яких-небудь факторів не може бути головною причиною виникнення циклів. Тому можна зробити висновок, що причиною появи циклів може бути вплив цілої сукупності дозрілих умов і передумов. Однак приводом для підйому або спаду в умовах, що створилися, може бути вплив конкретного фактору.
3. Кожний цикл складається з періодів росту (повышательные хвилі), спаду й депресії (понижательные хвилі). Впливу кожної хвилі на економіку різні.
Кожний цикл до того ж супроводжують як позитивні, так і негативні соціально-економічні наслідки, що підтверджує необхідність керування циклами розвитку, щоб зменшити втрати від негативних наслідків.
4. При формуванні системи керування підприємством необхідно враховувати, що циклічні коливання ділової активності походять від впливу зовнішніх і внутрішніх факторів, отже, важливо створити такий механізм керування, що дозволив би попереджати вплив економічних, кон'юнктурних хвиль, ураховувати технологічні й інноваційні цикли розвитку підприємства й приймати відповідні рішення по мінімізації втрат.
5. Процеси відновлення й розвитку виробництва порушують поточний рівноважний стан і погіршують економічне становище підприємства в перехідний період, однак по його закінченні досягається більше високий якісний рівень розвитку. Це необхідно враховувати й визначати розумні пропорції між обсягами поточного виробництва й витратами на відновлення й розвиток виробництва.
6. Установлено, що в період більших циклів відбуваються кілька середніх і короткострокових циклів. Тому важливо знати, що якщо середні цикли попадають на період спаду великого циклу, то тенденції росту середніх циклів слабшають, а криві падіння підсилюються. І навпаки, відбуваються зворотні явища, якщо середній цикл попадає на повышательную хвилю великого циклу.
У зв'язку із цим у процесі керування розвитком потрібно враховувати не тільки загальний стан економіки, але й положення середнього циклу щодо великого.
7. Різноманіття й складність проблем керування в умовах циклічності розвитку вимагають розширення обсягів дослідження й більше глибокого вивчення різних циклів і взаємозв'язків з метою підвищення ефективності керування економічним ростом підприємств, регіонів, країни» [5].
На мал. 11.5 наведені фактори, що впливають на циклічність.
Незважаючи на те що проблема визначення природи циклічності до кінця ще не дозволена, можна затверджувати, що циклічність являє собою хвильові коливання, що включають різні стани (фази): ріст (підйом), насичення, спад (рецесію), депресію (застій), за якої знову треба ріст. При цьому всі фази циклу розвитку наступають при відповідних умовах і передумовах.
Рис. 11.5. Основні фактори, що впливають на циклічність
У свій час И. Шумпетер показав обов'язковість зміни фаз депресії й підйому й одночасна відсутність строгої регулярності криз. Циклічні зміни Шумпетер уважає формою відхилення від рівноваги, до якого завжди прагне організація. При цьому можна виділити три цикли (хвилі) – короткий, з періодом 40 місяців, середній в 7—11 років і довгий, триваючий 45–60 років («цикл Кондратьева»).