7.3. Соціальні й соціально-економічні системи

По визначенню організація являє собою насамперед сукупність людей, об'єднаних прагненням до досягнення загальної мети. Наявність людини в організації робить її соціальної, а прагнення людей до досягнення економічних цілей - ще й економічної.

Для того щоб соціальна система могла забезпечувати досягнення поставлених цілей, необхідна керуюча підсистема, що перебуває усередині організації або за її межами. Таким чином, організаційну систему можна розділити на дві підсистеми: керуючу й керовану.

У керуючій підсистемі можна виділити два блоки: блок постановки цілей і блок регулювання. Функції керуючої системи виконує, як правило, система органів керування (визначення бачення, місії, цілей, утримування стратегічного плану, координація в реалізації плану, облік і контроль).

Керована підсистема, як правило, складається із трьох блоків: основна діяльність, допоміжна діяльність і блок по обслуговуванню діяльності.

Загальна схема взаємодії організаційної системи із зовнішнім середовищем і взаємодії керуючих і керованої підсистем представлена на мал. 7.3.

Соціально-економічні системи ставляться до відкритих систем. Вони активно взаємодіють із зовнішнім середовищем, обмінюючись із нею ресурсами й продуктами своєї життєдіяльності.

Рис. 7.3. Взаємодія підсистем

Розглянуті системи мають границі, які визначаються межею поширення внутрішнього керуючого впливу самої системи. А як зовнішнє середовище системи виступає область, що не перебуває під контролем особи, що приймає рішення.

Модель складу властивостей організації представлена на мал. 7.4. З нього треба, що властивості господарської організації як системи – це сполучення якостей не тільки соціально-економічних, що проявляються в їхній складності, связности й організованості, але й потребуючі керування в умовах невизначеності зовнішнього й внутрішнього середовища організації.

Рис. 7.4. Сполучення властивостей організації

Связность як властивість взаємної залежності процесів перетворення ресурсів у корисні результати визначає границі соціально-економічної системи й дозволяє виділити її із середовища. Фактори зміни параметрів связности дозволяють визначити умови, необхідні для виділення соціально-економічних систем різного масштабу. Ці умови наступні [23]:

• наявність специфічної функції (мети), що забезпечує реалізацію загальної функції господарства Росії;

• певна єдність господарських інтересів взаємодіючих суб'єктів стосовно їхніх корисних результатів;

• відокремлення рішень, що підлягають узгодженню у взаємодії різних суб'єктів.

У цьому змісті можна виділити три типи соціально-економічних систем: система на рівні господарства Росії; система на рівні регіону; система на рівні підприємства.

У теорії соціально-економічних систем воля вибору особи, що приймає рішення по перетворенню елементів входу в елементи виходу, розглядається як невизначеність діяльності, що представляється в трьох параметрах - послідовність, склад операції й час на їхнє виконання. Способи оцінки невизначеності діяльності залежать від дослідження.

Подання про складність системи звичайно зв'язується з кількістю елементів і зв'язків між елементами. У той же час складність соціально-економічної системи оцінюється не шляхом аналізу числа й характеру зв'язків, а за допомогою аналізу розмаїтості властивостей і їхнього розподілу в частинах соціально-економічної системи. Тобто складність організації виражається відношенням двох динамічних процесів, що охоплюють систему в цілому: процес безперервної зміни складу властивостей, які можна зустріти в елементів системи, і процесу безперервного перерозподілу цих властивостей між елементами системи [23].

Тому складність можна розглядати як динамічну властивість, що характеризує зміна розмаїтості властивостей елементів системи й розподіли цих властивостей по елементах. Якщо всі елементи системи різні, то ступінь складності системи висока.

Чим більше потенційно можливих зв'язків відомо особі, що приймає рішення, тим більше можливостей у діяльності організації відшукати й реалізувати такі дії, які забезпечать найбільший приріст рівня реалізації її функції. Частка відомих зв'язків є основним, але не єдиним фактором, що визначає керованість[4]соціально-економічної системи, оскільки існує безліч наборів потенційно можливих зв'язків.

Щодо цього керованість соціально-економічної системи тим вище, чим більше шансів в особи, що приймає рішення, виявити цей ефективний набір зв'язків.

З ростом числа зв'язків природно ускладнюється система. Але якщо наростання складності самої системи йде швидше, ніж наростання числа фактично реалізованих зв'язків, за допомогою яких вона знімається, то в цьому випадку соціально-економічна система впорається з наростанням складності більш ефективно.

Можна виділити основні рівні соціальних систем: все конкретно-історичне суспільство (наприклад, українське); співтовариства, що представляють собою об'єднання людей меншого порядку (нації, стану, соціальні й етнічні групи, еліти, поселення); організації в їхніх правових формах, передбачених Цивільним кодексом України; рівень підрозділів організацій.

Якщо в основу класифікації покласти адміністративно-територіальні показники, то варто виділити такі рівні: суб'єкти (республіка, область, міста державного значення), муніципальні утворення (місто, селище, село, село, хутір).

Інша класифікація заснована на визначенні сфер громадського життя: економічної, політичної, соціальної й духовної. Причому духовна сфера, надлишкова з погляду доцільності (мораль, релігія, моральність, ідеологія, світогляд), визначає розвиток суспільства не менш жорстко, чим сугубо матеріальні фактори, що визначають розвиток соціально-економічних систем.

Якщо говорити про розвиток, то необхідно відзначити, що його початком є випадкові зміни, які, з одного боку, відкривають нові можливості, а з іншого боку - знижують стабільність системи, що приводить до змін системообразующих факторів соціально-економічних систем. До таких факторів можна віднести наступні [7]:

загальна мета всієї сукупності компонентів;

підпорядкування цілей кожного компонента загальної мети системи й усвідомлення кожним елементом своїх завдань і розуміння загальної мети;

виконання кожним елементом своїх функцій, обумовлених поставленим завданням;

відносини субординації й координації між компонентами системи;

наявність принципу зворотного зв'язка між керуючими й керованою підсистемами.

Незважаючи на те що діяльність людини є цементуючим чинником всіх підсистем організації, кожний елемент організації якісно визначений і специфічний. Це означає, що економічна підсистема в чинність своїх специфічних рис має особливості, що відрізняють її від соціальної підсистеми й будь-який інший, вхідної в сукупність підсистем організації.

Специфіка соціальних відносин укладається в тім, що вони виникають із взаємодій, спрямованих на досягнення різного роду цінностей.

Під соціальними відносинами розуміються відносини між людьми і їхніми об'єднаннями з метою забезпечення особистих і суспільних потреб. Вони складаються між індивідуумами, між ними й суспільними структурами різних масштабів, аж до суспільства в цілому. Виділяють наступні різновиди соціальних відносин [7].

Трудові відносини, які складаються в сфері праці. Вони пов'язані із забезпеченням суспільних і особистих потреб, що стосується використання праці, і виникають як між індивідуумами (працівниками), так і між ними й різними суспільними структурами - фірмами й іншими організаціями - носіями функцій роботодавця, їхніми службами й посадовими особами, установами професійної підготовки, службами зайнятості й працевлаштування, державними й муніципальними органами, що виконують функції, пов'язані із зайнятістю й працевлаштуванням.

Управлінські відносини, що передбачають распорядительство, координацію й виконання. Помилково вважати їх вольовими або специфічно економічними, політичними або ідеологічними відносинами. Начальник і підлеглий, керівник і керований - соціальні суб'єкти, а виходить, і відносини між ними носять соціальний характер, і, як будь-які соціальні відносини, вони складаються з урахуванням соціального статусу, що різний у керівників і підлеглих йому співробітників.

Прагнення одержати благо й цінності по застосовуваних методах, прийомам у цих суб'єктів теж буде різним залежно від того, у якій області й у відношенні чого здійснюється керування – у виробництві (товари й послуги), в організації професійних і загальноосвітніх установ (підвищення знань що навчаються), у науці (знання й технології), в охороні здоров'я (збереження й відновлення здоров'я) і т.п.

Соціальні відносини проявляються в соціальному житті й діяльності. Головна особливість соціального життя - взаємодія індивідуумів, що утворять за допомогою своїх зв'язків і відносин соціальні спільності.

Соціальне життя тісно пов'язана з іншими формами прояву громадського життя - економічної, політичної й духовної.

Соціальна підсистема організації являє собою одну із провідних підсистем організації, що включає сукупність індивідуумів, малих і більших груп, професійних, статусних, національних верств, неформальних співтовариств, об'єднаних соціальними відносинами й специфічними інтересами, а також цінності, мотиви й очікування.

Кожна людина як елемент соціальної підсистеми має певне коло спілкування й входить у яку-небудь групу, привносячись у неї свої інтереси й цінності, знаходячи в групі певний статус.

Соціальний статус характеризує місце індивідуума в організації. Тут слід зазначити запропонований статус, що нав'язаний людині соціумом і не залежить від зусиль і заслуг особистості. Подібний статус може бути обумовлений місцем народження, походженням і іншими обставинами. Придбаний, або досягнутий, статус визначається зусиллями самого індивідуума. Виділяють також природний і професійно-посадовий статуси, які фіксують соціальне, економічне становище людини (засновник підприємства, роботодавець або особи, що працюють по найманню, менеджери й рядові виконавці, адміністратори й фахівці).

Людина, що має певний статус, вільно або мимоволі відіграє відповідну роль в організації. Сукупність ролей, обумовлених статусом, називають рольовою підсистемою.

Інтерес як виборча спрямованість індивідуума або соціальної групи на придбання тих або інших знань (досвіду) або виконання тої або іншої діяльності є активним джерелом змін в організації.

З одного боку, інтереси - причина дій або вчинків людей, з іншого боку - людина (соціальна група) може діяти всупереч власним інтересам. Інтереси людини, хоча й породжені суспільними умовами, базуються на ціннісних ориентациях, що становлять внутрішній мир особистості. Їхня реалізація побуждается мотивами, які повинні враховуватися менеджером у процесі керування.

Цінність виражає собою особливе соціальне відношення, завдяки якому потреби й інтереси людини переносяться з миру ідей у мир речей, предметів, послуг і духовних цінностей, надаючи їм певні соціальні властивості. Розрізняють цінності матеріальні й духовні.

Індивідуальні цінності мають ціннісне значення в першу чергу для конкретної особистості. Вони обумовлені вихованням, утворенням і життєвим досвідом конкретної людини.

Групові, або колективні, цінності формуються й затверджуються в процесі спільної діяльності людей і мають значимість для зімкнення групи навколо них, дозволяючи членам групи ідентифікувати себе з нею й ідентифікувати саму групу в зовнішнім середовищі.

Ціннісні орієнтації індивідуумів і соціальних груп, з одного боку, мають національне фарбування, а з іншого боку - впливають на формування національних, класових і загальнолюдських цінностей у суспільстві.

Розвиток організацій, супроводжуване змінами, випробовує потужний опір з боку соціальної підсистеми саме в чинність прояву ориентаций працівників, що відстоюють свої інтереси, статуси й цінності.