3.1. Загальні поняття про залежності, закони й закономірності
Закони організації мають у своєму складі загальне й особливе. Загальна частина закону має механізм дії незалежно від географічного розташування, країни, сфери діяльності організації, а особливе – це та частина закону, що не міняє його суті й відображає особливості організації як соціальної системи. (Наприклад, загальний рівень культури й професійної підготовки).
Закони відіграють вирішальну роль у теорії організації, у тому числі утворять теоретичний фундамент, сприяють переходу від емпіричного підходу до професійного, дозволяють правильно оцінити виникаючу ситуацію й аналізувати закордонний досвід.
Закони організації по важливості діляться на 2 рівні:
основні (закони синергії, самозбереження, розвитку)
менш важливі ( інформативності-упорядкованості, єдності синтезу й аналізу, композиції й пропорційності, специфічні закони соціальної організації).
У будь-якій організації є керовані, частково керовані й не керовані процеси. Кожний процес включає 4 складові:
вхідний вплив (вхід) (вступник інформація, розпорядження керівника).
перетворення вхідного впливу (обробка вхід впливу по відомих або нових алгоритмах).
результат перетворення вод впливу (управлінське рішення або виконавська дія самого керівника).
вплив результату на вхідний вплив (коректування алгоритму обробки початкового вхідного впливу або зміна його значення).
Між вхідним впливом і вихідним результатом є залежність, кіт може мати різний вигляд: табличний, графічний, формульний, словесний.
Залежності можуть бути об'єктивними (формуються незалежно від волі й свідомості людей) і суб'єктивними (формуються людьми для реалізації глобальних цілей організації або країни); короткочасними (наприклад, залежність вибору варіантів рішення оперативного планування від наявного часу) і довгостроковими (наприклад, залежність заробітної плати працівника від його продуктивності); моральними (пов'язані з дотриманням у суспільстві норм веління людини, ідеалів добра й зла) і аморальними (пов'язані зі звичаями й традиціями, так чи інакше порушують права людини. Ці залежності проявляються в незаконних суспільних формуваннях або в організаціях, що перебувають у неприродних умовах існування).
Таким чином, всі рішення й учинки людини так чи інакше підкоряються деяким усвідомленим або неусвідомленим залежностям.
Закон – це залежність, що або зафіксована в законодавчих документах; є загальноприйнятою нормою для великої групи людей або організацій (такі норми в Біблії, Корані); одержала визнання й підтримку авторитетних учених (закони організації).
Закономірність є частиною закону. Закон або закономірність із позицій менеджменту можна представити як зв'язок цілей керування з коштами й методами їхнього досягнення. Таким чином, закон має механізм дії й механізм використання. Механізм дії укладається у формуванні залежності вихідних параметрів від вхідних, а механізм використання - це набір правил і норм для механізм, що реалізує, дії працівника із вказівкою переліку його прав і відповідальності.
В організації завжди присутні процеси, серед яких можна виділити керовані, некеровані й частково керовані. Наприклад, процес, зображений на мал. 3.1, має наступні особливості: запізнюванням зворотного зв'язка, наявністю порога нечутливості, обмеженням на змінні, сходженням на намічений рівень або розбіжністю від нього.
Рис. 3.1. Схема управлінських процесів в організації
Так, на вході в організацію надходять ресурси, які трансформуються в продукцію, що надходить на виході з організації в зовнішнє середовище. Вхідні впливи й результати на виході зв'язані між собою. Зазначений зв'язок виражається графічно, словесно, у вигляді формули, інструкцій, правил і т.д.
Наприклад, залежність продуктивності праці від кількості працівників з вищим утворенням можна представити так, як це зображено на мал. 3.2.
Рис. 3.2. Приклад графічної залежності: Птр – продуктивність праці; Краб – кількість працівників з вищим утворенням
Залежність - це зв'язок між змінними входу й виходу. Залежності можуть бути:
об'єктивними й суб'єктивними. Об'єктивні залежності формуються незалежно від свідомості й волі людей. Суб'єктивні - формуються людьми для реалізації їхніх цілей;
короткочасними й довгостроковими. До короткочасного ставиться, наприклад, залежність підбора кадрів від особистих якостей нового керівника. До довгострокових - залежність прибутку організації від величини стійкого попиту на її продукцію;
моральними й аморальними. Моральні пов'язані з дотриманням норм поводження людини, а аморальні - зі звичаями й традиціями, так чи інакше порушують права людини. З категорії «залежність» випливає поняття закону.
Закон – це залежність, що зафіксована в законодавчих документах (конституції, законодавчих актах і т.д.) і є загальновизнаною нормою для великої групи людей і організацій, одержала визнання й підтримку авторитетних учених.
Між категоріями «закон» і «закономірність» існує взаємозалежність: знову відкриті закони й закономірності служать черговим щаблем пізнання нових залежностей і законів.
Розвиток і функціонування складних систем підкоряються ряду закономірностей. До них можна віднести: закономірності цілісності, интегративности, коммуникативности й иерархичности [38].
Таким чином, закономірність є частиною закону. З позицій керування закон або закономірність можна представити як зв'язок цілей керування з коштами й методами їхнього досягнення.
Закони мають механізм дії й механізм використання. Механізм дії являє собою формування залежності вихідних параметрів від вхідних; визначення припустимої инерционности, запізнювання й поріг реагування. Механізм використання - це набір правил і норм для працівника, що реалізує механізм дії, із вказівкою переліку його прав і відповідальності.
Виявлення законів і закономірностей розвитку організаційних систем може йти за рахунок як аналізу великої кількості конкретних систем, так і перенесення закономірностей, відомих в інших областях розвитку на базі принципу універсальності розвитку складних систем.
Найчастіше фахівці виділяють дві категорії законів: закони природи, у тому числі природи людського суспільства, і закони, сформульовані людьми. Закони природи об'єктивні, несуперечливі й нерушимі. А закони, сформульовані людьми, мінливі, непослідовні й суперечливі.
Тому прийнято вважати, що закони організації - це об'єктивні закони, а закони для організацій - закони суб'єктивні.
Частки (специфічні) закони вивчаються окремими природничими науками (фізикою, хімією, біологією й ін.) або науками про суспільство (історією, соціологією, економікою й ін.).
Крім писаних законів, що визначають життя в суспільстві, існують сотні неписаних, неформальних законів, що представляють собою норми поводження, традиції й звички.
Стосовно до організації закон - це «необхідний, істотний і стійкий зв'язок між елементами внутрішнього й зовнішнього середовища, що обумовлює їхню впорядковану зміну» [2].
Закони організації складаються із загального й особливого. Загальна частина має механізм дії незалежно від географічного положення, сфери діяльності організації. Особливе - це частина закону, що не міняє його суті й отражающая особливостей організацій як соціальної системи.
Закони організації дозволяють адекватно оцінювати події, що відбуваються, і аналізувати досвід.
Керівник при прийнятті рішень може керуватися або законом, або здоровим глуздом, що звичайно приводить до відцентрових рухів в організації - розвалу («хотів, як краще, а вийшло, як завжди»).
По важливості закони організації ділять на два рівні: основні й менш важливі. До законів першого рівня ставиться закон синергії.