Ендемічні побутові трепонематози

В ряді країн Африки, Південної Америки, Азії зустрічаються хронічні трепоне- матози - фрамбезія, пінта, беджель, які передаються переважно побутовим шляхом.

Фрамбезія (тропічна гранулема) - захворювання, що має хронічний реци- дивуючий характер, характеризується ураженням шкіри, слизових оболонок, кісток і суглобів, частіше зустрічається у дітей і підлітків, що проживають у країнах із вологим тропічним кліматом. Збудником хвороби є Treponemapertenue, яка за свої­ми морфологічними, тинкторіальними і культуральними властивостями подібна до блідої трепонеми.

Матеріалом для лабораторної діагностики фрамбезії служать виділення або біоптати з папул і папілом (фрамбезидів), а також пунктати лімфатичних вузлів, які досліджують методом надавленої краплі в темному полі зору. У свіжих папу­лах за цим методом трепонеми фрамбезії виявляють у 80-100 % випадків. Однак відрізнити їх від блідої трепонеми в темному полі зору, а також за допомогою сріблення чи інших методів забарвлення практично неможливо. На відміну від T.pallidum збудник фрамбезії зникає з регіонарних лімфатичних вузлів зразу ж після загоювання фрамбезидом.

Серологічна діагностика захворювання базується на виявленні антитіл у си­роватці крові за допомогою реакції Вассермана, мікропреципітації, іммобілізації трепонем, РІФ, РНГА, ІФА.

Пінта (карате, плямиста хвороба) - первинно-хронічний генералізований трепонематоз, що характеризується появою на шкірі поодиноких, а пізніше мно­жинних плям червоного або синьо-фіолетового кольору і гіперкератозу. На ураже­них ділянках настає депігментація типу вітіліго. Пізніше виникає поліаденіт, ура­ження кісток, внутрішніх органів і нервової системи. Частіше хворіють темношкірі люди всіх вікових категорій. Збудник - Treponema carateum. У морфологічному, культуральному і антигенному відношенні вона подібна до блідої та інших видів трепонем. При експериментальному зараженні кроликів, гвінейських свинок і хом 'ячків у них не виникає специфічних уражень шкіри.

Для лабораторної діагностики карате від хворих беруть зскрібки або біопта­ти уражених ділянок шкіри і сироватку крові.

Бактеріоскопічна діагностика грунтується на виявленні трепонем у дослі­джуваному матеріалі за допомогою темнопольного мікроскопа, а також при за­барвленні мазків за Романовським-Гімзою.

Для серологічної діагностики пінти цілком придатні всі методи виявлення антитіл у сироватці крові, які використовують при розпізнаванні сифілісу. Особ­ливо це стосується таких реакцій як РЗК, РІФ, РІТ, РНГА, ІФА та ін. Оскільки T. carateum дуже подібна до збудників сифілісу і фрамбезії, діагностична цінність серологічних реакцій невелика і використання їх для диференціації вказаних за­хворювань важливого значення не має.

Беджель (ендемічний сифіліс) - хронічний генералізований трепонематоз, широко розповсюджений в Африці, Турції, Індії, Пакистані, Австралії і на Бал­канах. Захворювання характеризується висипанням на шкірі й слизових оболон­ках, які нагадують ураження при вторинному сифілісі. Через 1-3 роки появля­ються ураження підшкірної клітковини, кісток і суглобів, подібні до гумозного сифілісу. Але уражень внутрішніх органів, серцево-судинної й нервової системи не спостерігається. Основний спосіб передачі хвороби - контактний, через шкірні покриви.

Збудником беджелю є Treponema endemicum (T. bejel). За морфологічними і біологічними властивостями вона не відрізняється від блідої трепонеми. Ряд авторів розглядають її як різновид T. pallidum, а захворювання - як окрему форму сифілі­су. Але при беджелі ніколи не розвивається первинна сифілома (твердий шанкр).

Матеріал для лабораторного дослідження - зскрібки з елементів висипу, пун- ктати лімфатичних вузлів, біоптати гумових уражень, сироватка крові.

Методика бактеріоскопічної діагностики (виготовлення надавленої краплі і дослідження її в темному полі зору, забарвлення мазків за Романовським-Гімзою, сріблення за Левадіті чи Морозовим) така сама, як і при сифілісі.

Для проведення серологічних досліджень у хворих на беджель придатні всі ті реакції, що використовуються при сифілісі, але антитіла виявляють у значно нижчих титрах. Тому діагностику захворювання в більшості випадків проводять на основі клінічних симптомів.