13.10.Стан та перспективи наукових досліджень у галузі охорони довкілля

Науково-технічний прогрес за своїм визначенням — це розширення можливостей більш ощадливого використан­ня природно-ресурсного потенціалу і його відтворення, екологізації суспільного виробництва та всієї людської життєдіяльності за умови впровадження технологічних та ресурсозберігаючих інновацій.

У змісті цього явища за його проявами має розрізнятися два голов­них аспекти — економічний і власне техніко-технологічний. У першому розумінні — економічному, науково-технічний прогрес, сприяючи зро­станню суспільного благополуччя, значно розширює економіко-фінансові можливості держави для здійснення еколого - орієнтованих зрушень як у структурі національного господарства, так і у техніко-технологічній базі суспільного виробництва.

Таким чином, в економічному аспекті науково-технічний прогрес за­безпечує позитивні зміни у співвідношенні економічних і екологічних інте­ресів як щодо окремих суб'єктів суспільного виробництва (підприємств), так і щодо народного господарства в цілому. Відсутність чи уповільнення прогресу гальмує такі зміни.

Україна може бути красномовною ілюстрацією взаємозв'язку еко­номіки і екології. Тут упроваджено практично весь арсенал методів економічного механізму природокористування і охорони навколишнього середовища. Але, враховуючи кризові явища в економіці в цілому, розвиток науково-технічного прогресу певним чином гальмується, тому збереження такого балансу є дуже актуальним.

У другому, більш звичному розумінні, науково-технічний прогрес означає розвиток і розширення технічних засобів і технологічних можливостей у всіх сферах людської діяльності. Щодо природних ресурсів, які використовуються в процесі людської життєдіяльності, він має надзвичайно багатоаспектний прояв. Головними складовими його впливу є такі:

- повніше використання наявних джерел природних ресурсів і скорочення втрат при їх первинному вилученні (з надр тощо). Це стримує освоєння нових об'єктів (родовищ корисних копалин, лісових площ тощо) і зменшує таким чином техногенний тиск на навколишнє природне середовище;

- економніше та ощадливіше використання видобутих природних ресурсів - мінеральної сировини і палива, деревини, води тощо. Це, по суті, процес інтенсифікації, оскільки дозволяє отримувати більше продукції та енергії з одиниці задіяних при­родних ресурсів;

- розширення можливостей зменшення негативного техногенного впливу на природні ресурси (забруднення ґрунтів, води і повітря), що дозволяє відвертати погіршення їх якості. Це забезпечується як упровадженням досконаліших технологій, так і локалізації за­бруднень;

- розширення використання відходів виробництва та споживання як сировинних та енергетичних джерел. Це збільшує відповідні резерви, стримує освоєння нових джерел тощо; - все активніший перехід на вторинне ресурсовикористання, рециклінг матеріалів, їх рекуперацію (відновлення властивостей) тощо.

Реально зазначені складові впливу науково-технічного прогресу найчастіше перехрещуються, взаємодоповнюють одна одну. Але в практичному сенсі виокремлення деяких із зазначених проблем спри­яє застосуванню програмно-цільових методологій і прискоренню їх

вирішення.

Ці аспекти мають для України надзвичайну важливість, враховуючи як кризовий стан довкілля, так і надзвичайно масштабне нагромадження від­ходів на її території, багато з яких є, як з'ясовано, цінною сировиною.

Так само доцільним є виокремлення проблем повнішого вилучення і використання природних ресурсів, таких як корисні копалини, деревина тощо.

В Україні, за офіційними даними, використання недосконалої тех­нології видобування та переробки мінеральної сировини призводить до того, що у надрах залишається чимала частина розвіданих запасів. Щодо нафти - це до 65 %, вугілля -до 23 %, залізних руд - до 25 % при під­земному видобуванні та -10 % при відкритому кар'єрному способі. У зв'язку з цим доцільно розробити програму технічного переоснащення підприємств гірничо-видобувної галузі з метою вдосконалення технологій видобутку, повнішої та комплекснішої розробки родовищ та переробки корисних копалин, мінімізації обсягів відходів з максимальним їх вико­ристанням у виробництві.

При більш узагальненому розгляді науково-технічного прогресу як важеля екологізації і раціонального (економного) використання при­родних ресурсів доцільно акцентувати увагу на таких напрямах:

- Розвиток екологічно чистого виробництва.

- Упровадження безвідходних технологій, що означає (і має своїм наслідком): комплексне використання сировини і енергоносіїв, створення замкнених газо- і водооборотних систем, застосуван­ня принципово нових підходів до вилучення, збагачення, пере­роблення сировини і матеріалів - біотехнологій, геотехнологій тощо.

- Реалізація засад ресурсозбереження в усьому ланцюзі суспіль­ного виробництва на шляху його інтенсифікації і зниження ресурсоємності (водо-, земле-, метало-, енерго- тощо).

У рамках другого напряму заслуговує на окремий розгляд проблема відходів і питання вторинного ресурсокористування в цілому. Цей аспект у науково-технологічному і соціально-економічному плані набуває певної всеосяжності і в цілому претендує на статус відповідної ідеології та за­гальнолюдської стратегії ресурсокористування.

Стимулювання еколопзації НТП у природокористуванні

Доводиться констатувати, що сьогодні Україна має незадовільний стан довкілля та ресурсомістку економіку, яка базується в основному на виробництві сировинних продуктів. Продовжується практика прий­няття неефективних технологічних рішень без необхідного ув'язання їх з прогресом в області НТП в єдиній збалансованій стратегії розвитку України.

Разом із тим, як свідчать звітні дані Міністерства освіти і науки України, для міжнародного та внутрішнього трансферу технологій можуть бути використані 25-35% розробок, що спрямовані на охорону навколишнього середовища, у тому числі на нейтралізацію промисло­вих викидів, безпеку об'єктів атомної енергетики, очищення природних і стічних вод та близько 20% розробок – за пріоритетним напрямком «Нові речовини і матеріали», у тому числі технологій одержання прин­ципово нового класу полімерних виробів, придатних для використання майже у всіх галузях народного господарства країни.

Незважаючи на це, доводиться констатувати, що для розвитку вну­трішнього трансферу технологій, на даль, ще не створено відповідних організаційно-економічних умов, таких, як:

• раціональна система фінансування виробничих об'єктів;

• дієва система їх оподаткування, стимулювання і продажу «ноу-хау» через аукціони;

- ефективна ринкова інфраструктура для продажу науково-технічної продукції.

Крім того, існує певна законодавча ніша щодо стимулювання на­уково-технічного прогресу через розвиток інноваційних заходів зі збе­реження довкілля. В основному, в обмеженому вигляді існують низки пільг щодо впровадження ресурсозберігаючих та екологічно чистих технологій (Закони «Про відходи», «Про охорону навколишнього при­родного середовища» тощо)

У зв'язку з цим, як вважають спеціалісти, доцільним є пільго­ве оподаткування тих виробничих об'єктів, що підвищують темпи впровадження досягнень науки і техніки, особливо пріоритетного значення. Зокрема, пропонується звільнення від податку на 5 років прибуток і валютну виручку, одержані підприємством від продажу прав на об'єкти промислової власності, а також за рахунок придбання прав на використання ліцензій у межах дії ліцензійної угоди, також одержаний підприємством прибуток від виробництва нових видів матеріалів і речовин із використанням запатентованого в Україні винаходу.

До речі, різні податкові заходи для стимулювання наукових дослід­жень і будівництва нових екологобезпечних підприємств здійснюються урядами ряду штатів США. Передбачається звільнення компаній від податку на власність протягом визначеного терміну, пільги при утри­манні податків з продажу, і так далі. Як правило, чим менш розвинутий в економічному плані штат, тим більше податкових пільг у ньому на­дається для розвитку нового бізнесу, у тому числі екологічного.

Така ж тенденція прослідковується у Китаї, де, юридична осо­ба, що протягом 5 чи більш років реінвестувала капітал величиною більше 5 млн. доларів, чи запропонувала передову технологію на підприємстві з повільним обертанням капіталу, може звернутися з проханням про часткове чи абсолютне звільнення від податку на реінвестовані суми.

Однак більше всього науково-технічний прогрес, у тому числі і природоохоронній області, стимулює податкова знижка на інвести­ції. У Нідерландах за рахунок державного фінансування проводять ефективні заходи щодо зниження забруднення і розробки чистих технологій. Додаткова знижка на 10-15 % у порівнянні зі звичайною податковою знижкою на інвестиційні витрати застосовується для конкретних інвестицій зі зниження забруднення навколишнього се­редовища.

В Японії за рахунок цього в структурі інвестицій висока питома вага капіталовкладень в екологічні об'єкти. У результаті Японія від­носно менше коштів витрачає на потреби ресурсних галузей, імпор­туючи основну частину сировини і палива через кордон. Реалізація ресурсозберігаючої моделі забезпечує загальне зниження матеріа­лоємності суспільного виробництва у цілому на 22%, у тому числі за сировиною - на 34 %.

Мета такого підходу полягає в заохоченні модернізації і розширенні виробничих потужностей, за допомогою чого можна поліпшити еконо­мічний потенціал країни. Податкова знижка на інвестиції має перевагу перед іншими методами податкових пільг. Доцільно, таку дану прак­тику перекласти на політику екоінвестицій. Для України це тим більше вчасно з огляду нате, що державні централізовані капітальні вкладення постійно скорочуються. Ця ж тенденція залишається домінуючою й на подальші роки.

Слід зазначити, що трансфер наукових результатів багатьох досліджень у США здійснюють регіональні центри з промислового застосування технологій. Згідно з комплексним законом про тор­гівлю і конкурентоспроможність тут створено мережу регіональних центрів просування технологічних нововведень, у тому числі у малий і середній бізнес.

Тому необхідним є також створення відповідних організаційних форм передачі нових технологій виробництву та використання у зв'язку з цим досвіду промислово розвинених країн світу.

У світі визнаними щодо трансферу технологій є також такі ефективні форми науково-виробничих об'єднань, як технопарки і технополіси. З аналізу участі науково-дослідних організацій України в реалізації пріоритетних напрямків НТР, як доречно вважають компетентні вчені, випливають можливості розширення масштабів використання таких форм на базі наукових організацій Національної академії наук та ба­гатьох галузевих науково-дослідних організацій країни.

З огляду на вищезазначене, доцільна розробка спеціальних програм та законодавчого поля щодо активізації внутрішнього та зовнішнього трансферу інновацій. Доцільність їх створення з орієнтацією на ресур­созбереження та біотехнології не викликає сумніву.

Пріоритетні напрямки впровадження НТП з метою забезпечення

сталого розвитку

Напрями впровадження	Сутність науково-технічних рішень	Закони,які потре­бують відповідних доповнень
Водозбереження	Застосування водозберігаючих техно­логій, розробка та впровадження інно­ваційних приладів та обладнання	Закон «Про питну воду та питне водопоста­чання», Закон «Про охорону навколишнього при­родного середовища»
Енергозбереження	Упровадження по­новлювальних джерел енергії (вітрової, со­нячної, енергії хвиль)	Закон про «Енергозбе­реження»
Ресурсозаміщення	Заміна нових видів ре­сурсів нетрадиційни­ми (опріснення і т.п.)	Закон «Про охорону навколишнього сере­довища»
Сільськогосподарське виробництво	Застосування нових екологічних заходів впровадження ефек­тивних біотехнологій	Закон «Про біотехно-логії» Закон «Плата про землю»
Вторинне використан­ня відходів	Упровадження ефек­тивних технологій по переробці відходів	Закон «Про відходи»

Таким чином, резюмуючи вищезазначене, можна стверджувати, що першочерговими задачами щодо розвитку науково-технічного прогресу в галузі довкілля є:

- опрацювання загальної стратегії розвитку НТП стосовно при­родокористування та раціонального використання природо-ресурсного потенціалу, включаючи збереження компонентів біорізноманіття;

- розробка необхідної законодавчої бази щодо розвитку на­уково-технічного прогресу в окремих галузях природокори­стування;

- налагодження дієвого законодавчо-нормативного поля, на­правленого на стимулювання науково-технічного прогресу в області довкілля;

- запровадження загальновідомих екологічних процедур, що широко використовуються на Заході (екологічний аудит, стратегічна оцінка, оцінка впливу на навколишнє середовище) як умови досягнення ефективних технічних рішень щодо сталого використання природно-ресурсного потенціалу та збереження біорізноманіття.

Щодо останнього пункту, то вже зараз виникає доцільність створення організаційних структур, в тому числі у вигляді консультативних центрів, що будуть націлені на активізацію розвитку науково-технічного прогресу.