Види уваги.

За спрямованістю на об’єкти виділяють зовнішню та внутрішню увагу.

Зовнішня увага – це сенсорна, рухова увага, пов’язана з активною установкою, напруженням і зосередженням на об’єкті. Виконує роль у спостереженні та відтворенні предметів.

Внутрішня увага – інтелектуальна увага, пов’язана зі здатністю уявляти; це аналіз психічних процесів і переживань.

За участю волі:

Мимовільна увага – виникає незалежно від волі, бажання чи мети. Властива і тварині. Пасивна чи вимушена увага.

Причини мимовільної уваги:

1. Характер зовнішнього подразника. Сила, інтенсивність, контраст, величина, форма, тривалість дії, новизна, незвичність, складність, характер подразника, повторення стимулу.

2. Відповідність зовнішнього подразника внутрішньому стану людини, її потребам і очікуванням.

3. Спрямованість особистості. Її інтереси, погляди, світогляд. Вплив професійної діяльності.

4. Почуття, що викликаються подразником. Наявність емоційної установки.

Довільна увага – керується свідомою метою, вольова (людина прикладає вольові зусилля), активна. Ціле спрямовує і організує діяльність.

Післядовільна увага – це цілеспрямована увага, що потребує вольових зусиль для входження у процес роботи, а потім переходить у мимовільну.

Фізіологія уваги.

О.О. Ухтомський, російський фізіолог, виявив, що в момент уваги в головному мозку існує домінантний осередок збудження – це сильний і оптимальний осередок збудження. Розробляючи принцип домінанти, він доводив, що збудження розподіляється у нервовій системі нерівномірно, і кожна діяльність може викликати у нервовій системі осередки оптимального збудження, які відрізняються від рухомого осередку оптимального збудження підвищеною збудливістю і стійкістю. Ці осередки вчений назвав домінантами. Домінанта забезпечує спрямованість поведінки.

ПАМ'ЯТЬ.

Пам'ять – це вищий психічний процес, форма психічного відображення, що полягає у закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду. Це «наскрізний процес», що об’єднує всі психічні процеси в єдине ціле.

Процеси пам’яті.

Запам’ятовування. Це кодування інформації. Запам’ятовування – це приймання, відбір і фіксація інформації завдяки утворенню асоціацій і мнемічних слідів у нейронних структурах мозку. Залежить від уваги, форми запам’ятовування, організації матеріалу. Може бути довільним і мимовільним. Розширити обсяг оперативної пам’яті можна кодуванням інформації в більші одиниці пам’яті, краще організувавши матеріал. Чим більше даних можна вмістити в одиницю інформації, тим більшим буде обсяг оперативної пам’яті. Запам’ятовування має бути активним.

Збереження. Це фіксація «слідів пам’яті» у нервовій системі, утримування інформації в мозку протягом тривалого часу.

Відтворення. Це пошук потрібних відомостей з усієї наявної інформації; процес відтворення образу предмета, що сприймався раніше. Відтворення існує у двох формах: пригадування та впізнавання. Пригадування – це спроба витягти з пам’яті інформацію у відповідь на питання. Це активне відтворення. Впізнавання – це спроби зрозуміти, чи стикалися ми з певним фактом чи ситуацією раніше; це усвідомлення того, що предмет сприймався раніше. Іноді це відбувається несвідомо. Впізнавання можливе при повторному сприйнятті.

Забування. Це збій у пам’яті. Причини забування:

• помилки у запам’ятовуванні;

• помилки у відтворенні;

• час (сліди пам’яті з часом стираються, існує інтервал збереження);

• характер діяльності до запам’ятовування;

• викривлення пам’яті (спогадів) (у людей є свої схеми інтерпретації подій, крім того, спогади можуть залежати від того, як про це запитують);

• порушення у діяльності головного мозку (амнезія) (амнезія буває антероградна – це забування у напрямку майбутнього, важко вивчити щось нове; та ретроградна амнезія – в напрямку минулого (людина не може згадати якісь події свого життя);

• інтерференція (накладання інформації; буває у двох видах: ретроактивна – нова інформація затрудняє запам’ятовування попередньої; та проактивна – попередня інформація заважає запам’ятати нову); інтерференція не стирає спогади, їх просто важче знайти;

• дитяча амнезія (гіппокамп – структура, що відповідає за формування автобіографічних спогадів розвивається до 3-4 року життя, тому те, що згадує дитина, не відповідає картині світу дорослого і людина не може згадати, що з нею було до 3 років).