4. Інститути соціалізації

Суспільство здійснює вплив на особистість через інститути соціалізації.

Інститути соціалізації – конкретні групи, в яких людина долучається до системи норм, цінностей і соціальних зв’язків (сім’я, школа, ВНЗ, неформальні організації, ЗМІ тощо).

Вони характеризуються стійкою формою організації спільної діяльності, усталеним комплексом правил, принципів, норм, що її регулюють. Водночас інститути соціалізації є різновидами особливих соціальних зв’язків, що забезпечують цілісність взаємодії особи і суспільства; заданим набором доцільно орієнтованих стандартів поведінки особи в конкретних ситуаціях.

5. Механізми соціалізації

Процес поєднання в соціально-психологічному відображенні людини умов соціуму з особливостями особистості пов’язаний із соціально-психологічними механізмами соціалізації особистості.

Соціально-психологічні механізми – психологічні впливи або засоби, за допомогою яких здійснюється соціально-психологічне відображення людиною реалій соціального життя, а отже перехід зовнішніх впливів соціального оточення у внутрішні регулятори її поведінки.

Чіткої класифікації соціально-психологічних механізмів соціалізації у психологічній літературі немає. Одні вчені до механізмів соціалізації зараховують наслідування, навіювання, переконання, зараження, інші – соціальну фасилітацію (англ. facilitate – полегшувати), конформізм, дотримання норм, окремі – засвоєння стандартів поведінки, прийняття групових норм, почуття сорому, самоконтроль, соціальний обмін.

Г.Тард до механізмів соціалізації відносить імітацію, ідентифікацію, керівництво.

За ознакою «організованість-неорганізованість» соціально-психологічні механізми поділяють на:

– цілеспрямовані впливи (навчання, виховання, інструктаж тощо);

– стихійні впливи (ідентифікація, наслідування, престиж, авторитет, лідерство тощо).

Останні переважно базуються на ефекті довіри до людини, яка здійснює вплив, зниженій самокритичності, підвищеній сугестії (лат. suggestio – навіювання) індивіда, невпевненості у собі тощо.

За ознакою «усвідомлювання–неусвідомлювання» виокремлюють такі механізми соціалізації:

– усвідомлювані (переконання, вплив авторитету та ін.);

– неусвідомлювані (проявляються здебільшого в ранньому дитинстві, виражають­ся через навіювання, наслідування, психологічне зараження, ідентифікацію).

Із соціально-психологічного погляду соціалізація полягає у формуванні соціального досвіду індивіда у процесі його взаємодії з найближчим оточенням. Найповнішу і найоб’єктивнішу х-ку соціалізації можна отримати лише внаслідок міждисциплінарного її дослідження, що потребує таких методологічних принципів:

– соціальної детермінації (соціально-економічний розвиток суп-ва детермінує умови існування найближчого оточення і впливає на процес соціалізації);

– самоідентифікації (індивіда у процесі соціалізації розглядають як активне начало у перетворенні матеріальних і духовних цінностей);

– діяльнісного опосередкування (основним способом засвоєння індивідом соціального досвіду є його активна взаємодія з найближчим оточенням, що відбувається в процесі спілкування та діяльності);

– двосторонності процесу соціалізації (входження індивіда в систему міжособистісних стосунків і одночасне їх відтворення, що реалізується в структурі сімейних, шкільних, товариських та інших зв’язків).

Міждисциплінарний підхід до вивчення процесу соціалізації передбачає виокремлення та розмежування в ньому: змістового та функціонального аспектів. Змістовий аспект представлений особистісними надбаннями та утвореннями, функціональний – х-зує те, як і під дією яких соціально-психологічних механізмів відбувається їх формування.